Економічна теорія

Бюджетна і податкова системи

Важливим елементом економічної системи є фінансова система, що утворюється в процесі акумулювання значної частки національного доходу в державному бюджеті та його використання для потреб розширеного відтворення і виконання державою різноманітних функцій (соціальних, господарських, військових та ін.). Основний засіб акумулювання коштів у державному бюджеті — податки.

Фінансова та бюджетна системи. У процесі акумулювання в державному бюджеті значної частки необхідного і додаткового продукту формується певна сукупність економічних відносин, передусім відносин економічної власності.

Фінанси (франц. finance — платити) — система відносин економічної власності, які формуються і розвиваються між державою, підприємствами і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та його розподілу відповідно до виконуваних державою функцій.

З одного боку, вони виражають відносини привласнення частини необхідного та додаткового доходу, що виникають між державою, суб'єктами підприємницької діяльності та громадянами. З іншого — це грошові фонди й фінансові ресурси, які опосередковують рух матеріальних та людських ресурсів.

Сутність фінансів повніше розкривається у виконуваних ними функціях, основними з яких є:

— накопичувальна функція — накопичення необхідної кількості грошових фондів (у тому числі капіталу) для здійснення процесу розширеного відтворення продуктивних сил і, насамперед, основної продуктивної сили — людини-працівника;

— регулююча функція — регулювання державою за допомогою фінансів розвитку економічної системи, зокрема технологічного способу виробництва та відносин економічної власності;

— контролююча функція — контроль держави за порядком акумулювання та розподілу грошових коштів підприємствами, фінансово-кредитними інститутами та організаціями;

— розподільча функція — розподіл та перерозподіл ВВП, в тому числі національного доходу, між окремими сферами, галузями, соціальними верствами та групами.

У процесі виконання фінансами своїх функцій формується і розвивається фінансова система.

Фінансова система — сукупність різних видів фінансів (та виконуваних ними функцій) у їх взаємодії та взаємозв'язку.

Основними суб'єктами фінансової системи є державні фінанси, фінанси підприємств та організацій, фінанси домогосподарств та міжнародні фінанси.

Державні фінанси — сукупність грошових фондів, які акумулюються у власності держави і використовуються для виконання нею соціально-економічних функцій. Елементами державних фінансів є державний бюджет, позабюджетні фонди і державний кредит.

Фінанси підприємств та організацій — сукупність грошових ресурсів для здійснення процесу відтворення (тобто виробництва, обміну, розподілу і споживання) у межах підприємства або некомерційної організації (фінанси тих організацій, які не займаються комерційною діяльністю).

Фінанси домогосподарств — грошові ресурси, що формуються у жителів країни з доходів, отриманих від трудової та господарської діяльності або зі спадщини, і спрямовуються на відтворення робочої сили людини загалом та примноження їх власності. Складовою фінансів населення є фінанси домашніх господарств.

Міжнародні фінанси — відносини економічної власності між державою та суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, з одного боку, і міжнародними організаціями (фінансово-кредитними інститутами) та іншими державами — з іншого, з приводу виплати обов'язкових платежів, а також діяльності валютного ринку.

Крім названих суб'єктів фінансової системи, виділяють фінанси, пов'язані з особистим та майновим страхуванням громадян. У процесі взаємодії всіх сфер і ланок фінансових відносин, пов'язаних з комплексом відповідних форм і методів їх акумулювання, перерозподілу та використання, формується цілісна фінансова система.

Найважливішу роль з-поміж державних фінансів відіграє державний бюджет.

Державний бюджет (з погляду суспільної форми) — відносини економічної власності між державою, з одного боку, фізичними та юридичними особами — з іншого, з приводу вилучення (привласнення) в останніх частини необхідного та додаткового доходу й розподілу його відповідно до функцій держави.

З погляду речового змісту державний бюджет є річним планом акумуляції державних доходів та їх витрат згідно з вимогами закону про бюджет. Як частина фінансів, бюджет виконує розподільчу та контролюючу функції. Перша полягає в акумуляції грошових коштів у руках держави та їх використанні для виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих функцій держави. Контролююча функція бюджету виявляється в контролі за фінансовим забезпеченням програми соціально-економічного розвитку країни на кожний фінансовий рік, за ефективністю державного регулювання економіки з допомогою фінансів (зокрема, регулювання темпів економічного зростання, здійснення структурної перебудови народного господарства, здійснення раціональної регіональної політики та ін.).

Бюджетна система — сукупність усіх бюджетів країни в їх взаємодії.

Цілісність бюджетної системи забезпечується ретельним ув'язуванням доходів та видатків уряду, закріплених у законі про бюджет країни. Ця система залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеративна держава), її економічної, політичної та інших підсистем і охоплює дві або три ланки. Так, бюджетна система унітарних, тобто єдиних, держав (Великобританія, Франція) формується лише з двох — державного і місцевого — бюджетів. До бюджетної системи федеративних держав входить ще третя, середня, ланка — бюджети членів федерації: у США це бюджети штатів, у Німеччині — земель, у Швейцарії — кантонів, у колишньому СРСР — республік. Отже, державний бюджет утворюється з центрального бюджету та бюджетів інших рівнів державної влади.

Після проголошення державної незалежності України її бюджетна система стала змішаною. Наявність Автономної Республіки Крим, уряд якої формує і затверджує бюджет через власні виборчі органи, робить бюджетну систему України частково триступінчастою. Усі інші ланки бюджетної системи двоступінчасті.

На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв'язки держави, охорона кордонів, пошта, зв'язок, залізниці, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального забезпечення, у перерозподілі національного доходу тощо.

Місцеві бюджети виконують функції розвитку комунального господарства, будівництва певних об'єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвитку охорони здоров'я, освіти (частково), утримання поліції та ін.

На початкових етапах виникнення бюджетної системи характерною була підпорядкованість державного (центрального) бюджету місцевим бюджетам. Загалом до Першої світової війни за обсягом акумульованих коштів переважали місцеві бюджети (частка бюджетів штатів і місцевих органів влади сягала майже 73%).

В Україні в часи Запорозької Січі (Козацької держави) обсяг бюджету в 1775 р. (останній рік існування) становив майже 200 тис. крб. або приблизно 11 млн. дол. у доларовому еквіваленті початку 90-х років XX ст.

Після Другої світової війни на федеральний бюджет припадало вже майже 86% витрат бюджетної системи США. В останні десятиріччя частка місцевих бюджетів у 9 розвинутих країнах Заходу і в Японії зростає, а центральних дещо зменшується. Всупереч цій тенденції, в бюджеті України до 2005 р. посилювався централізм в процесі перерозподілу національного доходу.

Акумульовані державою у бюджеті всіх ланок величезні кошти (у США — до 33% ВВП, в Німеччині, Франції та інших країнах — від 50 до 65%) — найважливіший узагальнюючий показник розвитку соціально-економічних функцій держави, одержавлення власності, регулювання макроекономічних процесів тощо. У період розгортання НТР держава забезпечує також розвиток науки (насамперед, фундаментальних наукових досліджень), наукомістких галузей і виробництв, здійснює активну структурну політику тощо.

Джерелом державних бюджетів є такі види податків: подохідний податок, податок на прибутки компаній, акцизи, митні збори, доходи від державних позик, які випускає центральний уряд, а також доходи від об'єктів державної власності, державної торгівлі. Окремий вид доходів державного бюджету — внески до державних фондів соціального страхування, пенсійний та інші фонди. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок окремих податків (здебільшого майнового), муніципальної власності (наприклад, ренти від будинків), окремих акцизів, випуску позик, що розміщуються через різні фінансові інститути (банки, страхові компанії та ін.) тощо. На нижчій стадії капіталізму основна маса грошових ресурсів акумулювалася за допомогою непрямих податків, на вищій — прямих. Доходи бюджетів членів федерації також формуються за рахунок податків (у США непрямих, у Німеччині — прямих), випуску позик.

Витрати центральних бюджетів спрямовуються переважно на соціальні цілі (виплату пенсій, допомогу в разі безробіття, розвиток освіти, охорону здоров'я, на субсидії бюджетам місцевих органів влади на такі ж цілі) та суто економічні цілі (на розвиток енергетики, комунального господарства, здійснення регіональної політики, охорону навколишнього середовища, дотації державним підприємствам, субсидії сільському господарству та ін.). На ці дві статті витрат у розвинутих країнах нині витрачають понад 70% всіх доходів, у тому числі майже 80% — на соціальні та 20% — на економічні цілі. Третя стаття витрат державного бюджету — військові витрати, четверта — сплата відсотків по державному боргу, п'ята — адміністративно-управлінські витрати (утримання органів влади, міліції, судів тощо). В останні десятиріччя військові витрати дещо скорочуються, а соціальні та економічні зростають.

В унітарних державах питома вага центральних бюджетів становить майже 75% всіх витрат, у федеративних значно менше: у США — приблизно 60%, у Німеччині — понад 40%. В унітарних державах бюджетна система є централізованою, затверджується центральними урядами, які надають відповідні кошти на витрати місцевих органів влади. У Великобританії такі кошти надають у формі дотацій, цільових субсидій та позик, в Японії — субсидій. Держава, крім того, виділяє цільові кошти місцевим органам влади на будівництво портів, гідроелектростанцій, ліквідацію наслідків стихійного лиха та ін.

Проект бюджету готує центральний уряд, затверджує законодавча влада. У США процес формування федерального бюджету починається за 18 місяців до початку фінансового року, а його проект президент подає до Конгресу за 9 місяців до початку фінансового року. В Україні цей документ на розгляд Верховної Ради подає Кабінет Міністрів переважно за 2—3 місяці до початку фінансового року.

В Україні бюджети регіонів формуються з різним ступенем централізації, що зумовлено як об'єктивними чинниками (великі промислові центри і незначна частка промислового виробництва), так і відсутністю раціональної регіональної політики.

Державні доходи. Необхідність державних доходів зумовлена появою держави, виконуваних нею функцій, неспроможністю недержавних організацій та інститутів забезпечити стабільний розвиток суспільства. Основним джерелом витрат у більшості суспільно-економічних формацій були податки. Вони забезпечували 95—97% державних доходів.

Державні доходи — виражені у грошовій формі відносини економічної власності (привласнення) між державою та юридичними й фізичними особами в процесі вилучення державою частини необхідного та додаткового продукту.

У рабовласницькому суспільстві значна частина державних доходів формувалася від привласнення додаткового і частини необхідного продукту, створеного працею рабів у копальнях, великих державних майстернях тощо, а також від податкових надходжень з громадян. Письмові згадки про податки датовані IV тисячоліттям до н. е. В епоху феодалізму основним джерелом державних доходів були податки у грошовій та натуральній формі, які вилучалися із земельних володінь короля.

Державні доходи поділяють на внутрішні й зовнішні. Внутрішні держава отримує всередині країни, зовнішні за її межами (кредити, допомога з інших країн). До зовнішніх джерел окремі держави вдаються переважно під час війни. Так, під час Другої світової війни майже третина всіх державних доходів у Німеччині та Японії припадала на зовнішні джерела.

Кредити з розвинутих країн, міжнародних економічних організацій отримують Україна, інші держави СНД, країни колишньої соціалістичної співдружності та «третього світу».

До внутрішніх державних доходів належать різні види податків та неподаткові доходи (від державних підприємств і майна та державного кредиту).

Сутність і структура податків. На початку XX ст. за допомогою податків у розвинутих країнах в доходах держави акумулювалося до 10% ВВП, а наприкінці століття — до 55%. Значні кількісні зміни у розмірі податків супроводжуються серйозними якісними зрушеннями. Податки із суто фіскального явища перетворюються на важливий інструмент регулювання економіки, функціонування сучасної економічної системи, її розвитку. Без їх вилучення і наступного розподілу неможливо було б забезпечити нормальний процес відтворення будь-якого елемента економічної системи, зокрема сучасного працівника (як основної продуктивної сили), науки тощо, сформувати ефективний господарський механізм, забезпечити плюралізм форм власності та ін.

Податки — примусове вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту з фізичних та юридичних осіб відповідно до прийнятих законів з метою виконання покладених на державу функцій.

Повніше ця сутність розкривається у виконуваних податками функціях, основними з яких є:

— фіскальна функція — збирання грошових коштів з фізичних та юридичних осіб для формування фінансових ресурсів держави;

— регулююча функція — регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, функціонування національного ринку та ін.;

— стимулююча функція — стимулювання інвестиційного процесу, прискорення темпів економічного зростання тощо;

— розподільча функція — розподіл і перерозподіл доходів між соціальними верствами і групами, між сферами і галузями економіки.

Важливими принципами оподаткування, на думку середньовічного арабського мислителя Ібн Хальдуна, є справедливість, рівність і платоспроможність. Основними принципами оподаткування А. Сміт називав: всезагальність податків та їх встановлення пропорційно доходу; чітке визначення величини податків, часу та способу вилучення; простоту та зручність вилучення у платників податків, а також мінімальність витрат при їх вилученні (тобто недороге утримання податкових служб та податкових інспекторів). Нині основними принципами оподаткування є також стабільність, зменшення кількості податків, корисність (вилучені у трудящих кошти повинні здебільшого повернутися до них у формі соціальних виплат).

Податкову систему формують принципи оподаткування, основні види податків та механізми їх вилучення. У ній, насамперед, виокремлюють прямі та непрямі податки. Прямі податки переважають у більшості розвинутих країн, незважаючи на те, що вилучати їх складніше. Але вони є справедливішими, оскільки встановлюються пропорційно величині доходів і майна. В Україні переважають непрямі податки.

Об'єктами оподаткування в податковій системі є доходи, вартість окремих товарів, майно фізичних та юридичних осіб, окремі види діяльності, додана вартість вироблених товарів і послуг та ін.

Податкова ставка — це розмір податку на одиницю оподаткування. У разі зростання ставок із збільшенням доходів створюються прогресивні ставки оподаткування; якщо ставки оподаткування із зростанням доходів не змінюються, формуються прямо пропорційні ставки оподаткування.

Основними видами податків у розвинутих країнах є особистий подохідний податок, податок на додану вартість, податок на прибутки компаній та податок на соціальне страхування.

Особистий подохідний податок у державних доходах у розвинутих країнах (державах—членах Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), до якої входять 29 наймогутніших країн) становив у 90-х роках XX — на початку XXI ст. до 30% від усіх видів податків, а в окремих державах (Австрія, Фінляндія, Данія, Німеччина) — майже 46%. На протилежному полюсі за обсягами вилучення цього податку — Франція та Греція, в яких частка його становить до 12,5%.

Вилучення особистого подоходного податку починається із встановлення неоподатковуваного мінімуму. У більшості розвинутих країн подохідний податок з фізичних осіб є прогресивним, але з різним ступенем прогресивності. Так, у США ставка федерального подохідного податку на доходи до 39 тис. дол. становить 15%, від 39 тис. до 94 250 дол. 28%, від 94 250 до 143 600 — 31%, від 143 600 до 25 6500 — 36%, понад 256 500 — 39,6%.

Із заробітної плати типового працівника у деяких передових країнах вилучають від 26 до 35% подохідного податку. Водночас спостерігається зниження його максимальної ставки, що найбільш вигідно великим капіталістам. У США ставка цього податку в 1964 р. становила 91%. В Україні максимальна ставка цього податку у 2003 р. становила 40%, мінімальна — 10%. З 1 січня 2004 р. встановлено єдину ставку — 13%, що найвигідніше планово-номенклатурній буржуазії.

Податок на додану вартість (ПДВ) (як універсальний акциз) у розвинутих країнах коливається від 14 до 25% в загальній сумі податкових надходжень до державного бюджету. У більшості цих країн використовують основну ставку такого податку з наступним підвищенням або зниженням на певні види товарів і послуг. Так, у країнах Європейського Союзу основна ставка ПДВ — 15%. Основними недоліками його є відсутність диференціації ставок оподаткування (наприклад, у країнах ЄС низькі ставки встановлюються на ліки, товари для дітей та ін.); наявність численних пільг, списання боргів та ін., внаслідок чого до бюджету в останні роки надходило лише 5—7% від утвореної додаткової вартості. Загалом цей податок в Україні є найбільш криміналізованим.

Податок на прибуток підприємств, фірм, компаній та його частка в останні десятиріччя зменшується у більшості країн. Так, у США з 1955 по 1999 рік питома вага цього податку у федеральних доходах скоротилася з 20 до 10%. У деяких країнах (Італія, Бельгія) податок на прибуток компаній дещо зріс. Загалом у розвинутих країнах фірми сплачували наприкінці 90-х років до 30% податку зі свого прибутку. Цей податок у 2004 р. в Україні становив 20%. Крім того, у розвинутих країнах найнижчі податки на прибуток встановлюються для малих підприємств.

Податок на соціальне страхування на третьому місці в структурі податків у розвинутих країнах. Його питома вага наприкінці 90-х років XX ст. — на початку XXI ст. становила до 24%.

Крім податків до центрального бюджету, існують місцеві податки: акцизні збори, податки на нерухомість, податок на прибуток корпорацій (у США, наприклад, він становить від 5 до 10%) та ін.

В Україні у 2000 р. доходи зведеного бюджету становили 49,4 млрд. грн. (у 2003 р. — 75,2 млрд. грн.); податок на прибуток підприємств — 13,2% млрд.; у 2003 р. податок на додану вартість — 12,6 млрд. грн., подохідний податок з громадян — 5 млрд., акцизний збір — 5,3 млрд. грн.

Видатки державного бюджету у 2005 р. збільшені до 115 млрд. грн., рівень мінімальної зарплати і пенсій — до 332 грн.

З прийняттям на початку 1998 р. Верховною Радою України нового закону про оподаткування дещо зменшилися податки з прибутків підприємств (вони становили 30%; у 2004 — знижено до 25%), що стимулювало їх інвестиційну діяльність. Для оздоровлення державних фінансів уряд може скасувати або значно скоротити пільги (їх обсяг — понад 60 млрд. грн.), зменшити витрати на утримання державного апарату та деякі інші непродуктивні статті витрат. Такі заходи частково було здійснено у 2005 р.