Економічна теорія

Радикальні зміни в технологічному способі виробництва

Протягом п'яти століть розвитку капіталістичного способу виробництва у його межах відбулися три революційні зрушення в технологічному способі виробництва, якісних та частково принципових змін зазнали відносини економічної власності, соціальна структура суспільства та інші інститути. Без узагальнюючої комплексної характеристики найважливіших елементів економічної системи капіталістичного способу виробництва в 90-ті роки XX ст. — на початку XXI ст., з'ясування основних тенденцій її еволюції на початку третього тисячоліття неможливо простежити основні напрями трансформації економічної системи в Україні.

Основні ознаки технологічного способу виробництва наприкінці другого — на початку третього тисячоліття. Основними елементами економічної системи є продуктивні сили, техніко-економічні відносини, організаційно-економічні відносини, відносини економічної власності та господарський механізм.

Відповідно до трьох етапів розвитку техніки розрізняють технологічний спосіб виробництва, який базується на ручній праці, машинній праці, автоматизованій праці. Капіталістичний спосіб виробництва спочатку розвивався переважно на ручній праці (початок XVI ст. — кінець XVIII ст.). До початку XIX ст., коли відбулася промислова революція, панував технологічний спосіб виробництва що базувався на машинній праці. Він проіснував до середини 50-х років XX ст. З розгортанням НТР переважаючим поступово стає спосіб виробництва, заснований на автоматизованій праці.

Із середини 70-х років НТР вступила в новий етап свого розвитку, пов'язаний з електронною автоматизацією матеріального виробництва та обігу, науково-технічної творчості. Відтоді у найрозвинутіших країнах все вагомішу роль відіграє інформація, що зумовлює появу нового типу суспільства — інформаційного, складовою й основою якого є інформаційна економіка. Основною формою економічного розвитку за інформаційної економіки поступово стає безпосередньо суспільна форма, яка діалектично заперечує товарну. Однак, така характеристика з боку технологічного способу виробництва ігнорує вирішальну для визначення соціально-економічного типу ознаку — відносини економічної власності і передусім власності на засоби виробництва.

Інформаційне суспільство — найрозвинутіша епоха людської цивілізації, що настає внаслідок інформаційної революції та базується на інформаційній технології, автоматизації та роботизації всіх сфер і галузей економіки й управління, єдиній найновішій інтегрованій системі зв'язку, що якісно змінює зміст праці, надає кожній особі (що закріплюється законодавчими актами) будь-яку інформацію і знання.

Таке суспільство за умов радикальної зміни відносин капіталістичної власності зумовлює глибокі зрушення в усій системі суспільних відносин (економічних, політичних, правових, духовних та ін.), завдяки чому забезпечуються найбільший прогрес і свобода людини, можливість її самореалізації.

Уперше неминучість появи інформаційного суспільства в 40-ві роки XX ст. передбачив австралійський економіст К. Кларк. Наприкінці 50-х років американський учений Ф. Махлуп висунув ідею про появу інформаційної економіки, в якій найважливішим товаром буде інформація. У найрозвинутіших країнах інформаційне суспільство безвідносно до суспільної форми виникло в середині 80-х і до середини 90-х років XX ст. пройшло перший ступінь свого становлення.

Інформаційна технологія, що є основою цього суспільства, формується насамперед на інтелектуальних комп'ютерах п'ятого та шостого поколінь, до яких належать суперкомп'ютери та найновіші персональні комп'ютери. Елементом цієї технології стала також сучасна технологія зв'язку, єдина інтегрована система зв'язку, що об'єднує всі технічні види комунікацій — радіо, телефон, телебачення, супутниковий зв'язок, телекс, телефакс тощо, а також всі наявні бази даних (наукові, побутові, сфери освіти, охорони здоров'я тощо). З вересня 1988 р. почала діяти система єдиного планетарного зв'язку «Іридій». Інтелектуальні комп'ютери та інтегрована система зв'язку повинні забезпечити кожному індивіду, підприємству та організації у будь-якій країні, у будь-який час змогу отримати будь-яку інформацію і знання, необхідні для їх життєдіяльності. Створення таких комп'ютерних систем дасть змогу зосередити інформацію у блоках пам'яті цих машин і надавати її людині за кілька хвилин. Усю інформацію, яка міститься у бібліотеці Конгресу США, бібліотеці Британського музею, Державній науковій бібліотеці у Москві та інших, можна записати на надмістких носіях, що вміщуються у звичайному портфелі, а всю опубліковану інформацію, накопичену людством, розмістити у невеликій кімнаті. За наявності сучасних носіїв пам'яті у 2,5—4 гігабайти пошук необхідної інформації в системах, еквівалентних мільйонам томів, здійснюється за одну хвилину.

На основі цих революційних перетворень досягається принципово новий етап автоматизації фізичної та розумової праці, її інформатизація та інтелектуалізація, відбувається формування працівника якісно нового типу, що, у свою чергу, зумовлює важливі зміни в системі виробничих, соціальних, правових, політичних, культурних та інших відносин. За прогнозами фахівців, у XXI ст. в розвинутих країнах більшість працівників виконуватиме свої виробничі та службові функції вдома. У сфері відносин економічної власності значна частина висококваліфікованих працівників стає певною мірою власниками інформації (як нового об'єкта власності), засобів виробництва (через придбання акцій і привласнення дивідендів), суб'єктом управління та ін. Отже, зростає соціалізація власності. Основним продуктом праці стає інформація, з'являється можливість за допомогою комп'ютерних систем точно визначати витрати праці кожного працівника, обмежуються товарно-грошові відносини, згодом зникатиме необхідність у грошах, зокрема в сучасних формах (крім електронних) грошей.

У сфері соціальних відносин радикально зміниться структура суспільства: переважна частина працівників (до 90%) буде зайнята у сфері інформації та послуг. З'являться міста й села нового типу. У сфері правових відносин зростає дезінтеграція прав власності (володіння, розпоряджання і користування), посилюється вплив працівників і трудових колективів на формування законодавчої бази. Сукупність цих чинників зумовить зміцнення суспільної демократії, свободи (економічної, політичної, національної тощо) людини, розширить її творчі можливості.

Україна на кілька десятиліть відстає від формування такого типу суспільства.

Зміст праці сучасного робітника. За автоматизації виробництва зводяться до мінімуму фізичні зусилля, робітник виконує переважно розумову працю, що наближає її до праці інженера, формує працівника нового типу — контролера й регулювальника виробництва. Виробнича діяльність працівника все більше базується не на практичному досвіді, а на знаннях з математики, фізики, хімії, різних технічних дисциплін. Сучасному працівникові необхідно за короткий час адаптуватися до змінюваних умов виробництва, вміти користуватися комп'ютером, знати головні особливості технологічного циклу тощо. Специфіка сучасного виробництва полягає в тому, що працівник повинен не лише пристосуватися до розвитку техніки, а й якісно переважати її. Комплексна автоматизація зумовлює тенденцію до подолання процесу поділу праці на елементарні операції й заміну безпосередніх зв'язків між людиною і речовим фактором виробництва, з одного боку, та між самими людьми — з іншого, їхніми опосередкованими зв'язками через комп'ютери або диспетчерські пункти. Внаслідок цих змін технологічне панування капіталу над найманою працею поступово втрачає своє значення.

Якісні зміни відбуваються у процесі праці, у сфері трудових відносин з початком інформаційної революції та становленням інформаційної економіки. Зростає інформатизація праці, посилюється децентралізація інформаційних засобів (терміналів, комп'ютерів, вимірювальних приладів тощо), тобто їх розподіл за робочими місцями.

Найадекватнішою формою організації праці в розвинутих країнах стали автономні бригади. У них застосовується гнучкий графік робочого часу, зростає відповідальність за якість продукції, здійснюється широка ротація робочих місць тощо; кожен працівник може виконувати об'єднані трудові функції широкого профілю, змінювати їх залежно від потреб виробника. Автономні бригади певною мірою беруть участь в управлінні виробництвом, у роботі проектних служб, виборі форм і методів організації праці, у встановленні норм виробітку. Вони також стають суб'єктами обміну інформацією (в її продукуванні, тестуванні, критичному аналізі тестів, які розробляє адміністрація, та ін.). У таких бригадах розвивається колективне раціоналізаторство, посилюється самоуправління і самоорганізація, зростає співробітництво з іншими підрозділами, зокрема відділеннями НДДКР та ін., що посилює гуманізацію виробництва.

Сукупного працівника в розвинутих країнах все більшою мірою характеризує розвиток таких його рис, як творчі здібності, професійні властивості, навички (відчуття нового, вміння практично оцінювати досягнуті результати, бачити недоліки і знати шляхи їх усунення, бажання постійно підвищувати рівень своєї освіти та кваліфікації тощо), економічне мислення (вміння знаходити оптимальні для зростання ефективності окремого підприємства, галузі й національної економіки варіанти розвитку, оволодіння найновішими прийомами технологічних, проектно-конструкторських розробок, техніко-технологічна культура, орієнтація на найраціональніше використання економічних і природних ресурсів та ін.), рівень підготовки до організаційної та управлінської діяльності (знання найновіших методів і форм організації праці, вміння ефективно організувати працю трудового колективу тощо), психофізичні якості (цілеспрямованість, сумлінність, працьовитість, психологічна стійкість та ін.). Від їхнього розвитку нині насамперед залежать прогрес суспільства, вдосконалення всієї системи економічних відносин, розгортання НТР, впровадження науки у виробництво. Сукупний робітник водночас є й суб'єктом економічних відносин.

Закон переміни праці за цих умов функціонуватиме у формі рухливості та зміни функцій індивідуального, колективного й сукупного працівника. Отже, зміст праці сучасного працівника характеризується такими основними видами діяльності: пізнавальна, регулятивно-контрольна, споживча.

Розвиток технологічного способу виробництва, еволюція його основних ознак є основою змін, що відбуваються в межах суспільного способу виробництва загалом, його суспільно-економічної форми, тобто відносин капіталістичної власності.