Економічна теорія

Сутність світового господарства і його економічні закони

У межах окремих національних господарств діють закони, які визначають процес відтворення у цих країнах. Зовнішні щодо окремої країни фактори позначаються на міжнародному поділі праці, розвитку торгівлі, міграції робочої сили тощо.

Розгортання НТР значно посилило інтернаціоналізацію продуктивних сил, капіталу, поглибило міжнародний поділ праці, процес суспільного відтворення і, отже, дію загальних законів та закономірностей у межах світового господарства.

Світове господарство як економічна категорія. У 2004 р. кількість населення нашої планети становила понад 6,3 млрд. осіб. Нині існує приблизно 5 тис. народів, понад 210 держав, відокремлених між собою майже 250 сухопутними кордонами. У світі в обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей.

Держави планети перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Більшість функціонують в докапіталістичних формаціях, поєднуючи елементи первісного рабовласницького та феодального способів виробництва. Капіталістичний спосіб виробництва також частково поширений у цих країнах, але він ще не став визначальним. За загальноприйнятою класифікацією, більшість людства проживає у слаборозвинутих країнах (за класифікацією ООН, 130 країн). За економічним потенціалом (сумарною величиною ВНП, що виробляється на планеті) лідерами є такі розвинуті капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють майже 50% світового ВНП.

Радянські економісти при розгляді світового господарства наполягали на зростаючій могутності світової соціалістичної системи. Її частка у світовому промисловому виробництві оцінювалася в 40%. У 1991 р. більшість країн колишньої соціалістичної співдружності на офіційному рівні перестала називати себе соціалістичними (Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Румунія та ін., а також країни колишнього СРСР). Докорінні зміни відбуваються в Китаї, В'єтнамі, частково на Кубі, які офіційно вважають себе соціалістичними. Водночас певні процеси соціалізації поширюються у розвинутих країнах.

Отже, у світовому господарстві існує різноманітність країн за рівнем економічного розвитку, належності до певних соціальних, політичних систем, різних регіональних організацій. У багатьох державах виникають релігійно-племінна ворожнеча, соціально-етнічні конфлікти та ін. І тому постає питання про можливість дії у такому конгломераті єдиних економічних законів та закономірностей, а у разі її наявності — про специфіку дії цих законів порівняно із законами у межах однієї країни, низки розвинутих капіталістичних країн чи світового господарства. Щоб відповісти на це запитання, необхідно з'ясувати сутність світового господарства.

Світове господарство — сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність економічних відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях і підпорядковуються дії відповідних законів.

Основою розвитку світового господарства був світовий ринок, який зародився ще в XVI ст. у період великих географічних відкриттів.

Світовий ринок — сукупність сучасних національних ринків окремих країн у їх взаємодії, пов'язаних міжнародними економічними відносинами та наднаціональним регулюванням.

На його основі в XVII ст. почав формуватися міжнародний поділ праці, для якого формою реалізації були торговельні угоди між країнами. Комплексна дія цих процесів зумовила виникнення й розвиток світового господарства.

За сучасних умов світове господарство дедалі більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно спричинений дією певних факторів:

— прагненням народів світу вижити за умов нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування;

— розгортанням НТР. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому держави повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері, що сприятиме встановленню тісних економічних і науково-технічних зв'язків між ними, формуванню стійких структур у світовому господарстві;

— інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним поділом праці. Країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, продуктивність праці, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв'язків між країнами-партнерами у міжнародній сфері;

— необхідністю об'єднання зусиль країн для розв'язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих тощо). Виникає потреба у взаємній допомозі за екстремальних ситуацій (землетруси, ядерні аварії тощо), доцільне об'єднання господарських зусиль країн-партнерів для освоєння багатств Світового океану й Космосу як для збереження уже набутих людських знань, ідей, так і для перероблення й використання все складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Формуванню цілісності світового господарства сприяє розвиток відповідної інфраструктури: прокладання трансконтинентальних залізниць, світових систем зв'язку та ін.

Характерною ознакою світового господарства є зближення між підприємствами різних країн, самими країнами. Це виявляється у функціонуванні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

При цьому виникають міжнародні економічні відносини у кожній із сфер суспільного виробництва (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). Вони спочатку є похідними від національних, отримують від них головний імпульс розвитку й водночас активно впливають на розвиток національного господарства і на певному етапі глобалізації економіки стануть домінуючими.

Сукупність економічних відносин світового господарства виявляється в системі властивих йому економічних інтересів: інтересів окремих держав, національних підприємств, об'єднань тощо, міжнародних економічних організацій та інтересів інтеграційних угруповань, таких, наприклад, як Європейський союз.

Розв'язання суперечностей, що виникають між економічними інтересами партнерів у межах світового господарства, відбувається через погодження їх економічних інтересів, пошук та реалізацію оптимальних форм, принципів, методів їх існування, знаходження компромісів та особливостей дії нетрадиційних законів в інтернаціональній формі.

Отже, світове господарство слід розглядати як цілісну і взаємозалежну систему національних господарств, які взаємодіють на основі спільних економічних інтересів, потреб та цілей.

Процес утворення світового господарства не завершився, він триватиме ще певний час. Це зумовлює характер дії економічних законів світового господарства: усі вони розвиваються і функціонують як закони-тенденції. Це означає, що одна із сторін названої суперечності (національного та інтернаціонального) на певному проміжку часу може переважати, що, у свою чергу, залежить від сили впливу певної сукупності різних факторів, які є основою розвитку кожної зі сторін суперечності.

Водночас, визначаючи пріоритет загальнолюдських потреб, інтересів та цінностей, необхідно за допомогою міжнародних механізмів регулювання наближатися до того, щоб національні господарства пристосовувалися до вимог таких інтересів і цінностей, а тому і дії спільних законів. При цьому національні інтереси не повинні приноситись у жертву інтернаціональним. Більше того, у процесі просування до вищого ступеня цілісності світового господарства слід домагатися не лише оптимального поєднання національних інтересів, а й їх раціонального узгодження з інтересами особи, окремого колективу.

Із 80-х років XX ст. інтернаціоналізація господарського життя (всієї економічної системи) переростає в якісно нову форму свого розвитку — економічну глобалізацію.

Економічна глобалізація — процес діалектичної взаємодії національних та глобальних економічних відносин, що управляється відповідними законами та закономірностями і здійснюється під егідою наднаціональних економічних структур, за якого відбувається поступове обмеження національних рис людини економічної і відповідних економічних відносин.

Економічну глобалізацію можна також розглядати як поступове руйнування, діалектичне заперечення національного економічного суверенітету, якщо останню категорію розглядати у контексті, наведеному в одній з попередніх тем. З погляду інтернаціоналізації суспільного способу виробництва економічна глобалізація означає процес глобалізації продуктивних сил, усуспільнення виробництва і праці, з одного боку, і відносин економічної власності в транснаціональній формі — з іншого.

Основними суб'єктами світового господарства є національні держави, ТНК і міжнародні економічні організації та інститути.

Транснаціональні корпорації (ТНК) — наймогутніші монополії, що діють у міжнародному масштабі й на основі монополізації значної частини світового промислового виробництва, об'єктів інтелектуальної власності, торгівлі привласнюють найвищі (транснаціональні) прибутки.

ТНК є міжнародними за характером своєї діяльності та національними щодо контролю за ними й утворюються на основі транснаціоналізації (просування за межі своєї країни) своєї підприємницької діяльності. На початку XXI ст. вони контролювали до 40% промислового виробництва світу, понад 50% світової торгівлі, майже 80% патентів на нову техніку і технологію, використовували понад 20% світової робочої сили. Домінуючу роль у цих процесах відіграть приблизно 50 наймогутніших ТНК. Вони посилюють свою могутність за рахунок прямих інвестицій у їх закордонні філіали й підприємства. Так, якщо в 1960 р. налічувалося приблизно 35 тис. ТНК, то на початку XXI ст. — до 63 тис. та 690 тис. філіалів. Крім них, існує невелика кількість міжнаціональних компаній, які виникають на основі міжнародних договорів між компаніями різних країн і є міжнародними за складом капіталу, масштабами своєї діяльності й контролю за нею.

Особливості дії економічних законів у сфері виробництва і обміну. У науковій літературі до законів, які визначають розвиток сучасного світового господарства, відносять: закон вартості, закон конкуренції, закон зростання продуктивності праці, закон попиту і пропозиції, а також закон інтернаціоналізації виробництва.

Інтернаціоналізація виробництва — економічна форма розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва.

У цьому випадку поняття «виробництво» (і, відповідно, «інтернаціональне виробництво») використовують у вузькому значенні слова, тобто воно охоплює не всі сфери суспільного відтворення, а лише визначальну з-поміж них — безпосереднє виробництво. Міжнародний поділ праці та міжнародне усуспільнення виробництва конкретно виявляються у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо.

Інтернаціоналізація виробництва нерозривно пов'язана з переходом міжнародного поділу праці від особливого до одиничного.

Після 30-х років XX ст. за умов розвитку загального і особливого поділів праці домінуючою формою суспільного поділу праці стала подетальна і поопераційна спеціалізація одиничного поділу праці. Їх розвиток відбувається як у межах національних країн, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці) через ринкові та позаринкові зв'язки між підприємствами, що виробляють взаємообумовлену продукцію. За національні межі одиничний поділ праці вийшов із розвитком ТНК. Тому ці корпорації стали одним із найважливіших суб'єктів міжнародних економічних відносин. За одиничного поділу праці всі господарські одиниці, розташовані в різних країнах, повинні працювати за одним технологічним планом, дотримуватися єдиного ритму виробництва, кількісно-якісних характеристик продукції.

Тому в процесі міжнародного усуспільнення виробництва розвиваються сталі й тісні зв'язки між підприємствами, фірмами і компаніями, які кооперуються, причому ці зв'язки незначною мірою залежать від стихії товарного обміну на світовому ринку. Внутрінаціональні та міжнародні кооперовані поставки нині перевищують 50% продукції багатьох галузей промисловості.

Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню його ефективності в окремих країнах, прискореному розвитку науки і техніки, підвищенню життєвого рівня населення. Тому вона стала економічно необхідною для кожної країни, що свідчить про таку властивість закону інтернаціоналізації виробництва, як необхідність і внутрішній характер таких зв'язків.

Закон інтернаціоналізації виробництва — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між процесом переростання виробництвом меж національних країн, з одного боку, і поступовим формуванням механізму поєднання особистісних і речових факторів виробництва, взаємодії людини з природою, відтворення самої людини на інтернаціональному рівні — з іншого.

Країни колишньої соціалістичної системи, у тому числі Україна, ще мало залучені до міжнародного поділу праці, до міжнародного усуспільнення виробництва. Отже, закон інтернаціоналізації виробництва діє з неоднаковою інтенсивністю у різних регіонах світового господарства. Для повноти дії цього закону треба створити належні умови: розвинути транспорту інфраструктуру, розгалужену мережу інформаційних комунікацій, домогтися якісних змін у кредитно-валютній сфері, прийняти відповідні закони, усунути нестабільність у сфері національних, політичних, соціальних відносин, запровадити конвертовану валюту тощо.

Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов'язана з процесами, що відбуваються на світовому ринку, зокрема з інтернаціоналізацією ринку, тобто процесом обміну, якому теж властиві ознаки закону.

Закон інтернаціоналізації обміну — закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв'язки між процесом інтернаціоналізації безпосереднього виробництва, формуванням інтернаціональної вартості у цій сфері та її перетворенням на інтернаціональну ціну виробництва в процесі міжнародної конкуренції на основі випереджаючого зростання світової торгівлі на регіональному та глобальному рівнях.

Цей закон також виражає відповідні форми зв'язків між попитом і пропозицією на регіональному і глобальному рівнях, їх національне та наднаціональне регулювання. Закон також поширюється на сферу грошових відносин.

Випереджаючі темпи зростання світової торгівлі — важливий фактор активізації промислового та сільськогосподарського виробництва, розвитку НТП, підвищення ефективності й якості виробництва, посилення конкурентної боротьби на міжнародній арені. Ця боротьба, у свою чергу, сприяє послабленню монополізму, зниженню цін на товари на національному ринку. Наприклад, у США майже 75% промислового виробництва перебуває в умовах зіткнення із зовнішньою конкуренцією. У галузях, де протекціоністські заходи захищають підприємців від зовнішніх конкурентів, споживачі змушені витрачати значно більше грошей на купівлю місцевих товарів.