Економічна теорія

Міжнародна торгівля і особливості її розвитку за сучасних умов

З'ясування найважливіших законів функціонування та розвитку світового господарства, згідно з принципом сходження від абстрактного до конкретного, переходу від сутнісних відносин до форм їх вияву, вимагає визначення основних форм міжнародних відносин, в яких закони світового господарства набувають конкретних форм свого вияву. До таких основних форм належать міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталів, міжнародна трудова міграція, міжнародні валютні відносини та міжнародна економічна інтеграція.

Закономірності розвитку міжнародної торгівлі. Міжнародний поділ праці є основою міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — система техніно-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин (або економічної власності) між економічними суб'єктами різних країн з приводу організації руху товарів, робочої сили та інших об'єктів і привласнення отриманих при цьому результатів.

Основною формою МЕВ на сучасному етапі є міжнародна торгівля.

Міжнародна торгівля — торгівля між країнами, яку формують ввезення (імпорт) та вивезення (експорт) товарів і послуг, що підпорядковуються дії відповідних законів.

Оскільки дія закону інтернаціоналізації виробництва зумовлює процес інтернаціоналізації ринку, а отже, дію закону випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі порівняно зі зростанням виробництва, то за 1913—1939 pp. зростання виробництва (43%) випереджало зростання міжнародної торгівлі (19%), а в 1981—1997 pp. світова торгівля зростала швидше майже в 1,6 раза, ніж виробництво. За цей період (1913—1939 і 1981—1996) обсяг міжнародної торгівлі зріс відповідно більш як удвічі й у понад 30 разів, а з 1981 по 2000 рік таке випередження становило приблизно 1,5 раза.

У межах закону випереджаючого зростання зовнішньої торгівлі діють такі закономірності:

— випереджаюче зростання торгівлі послугами порівняно з темпами міжнародної торгівлі. Так, якщо для двократного зростання обсягів торгівлі послугами потрібно менше 8 років, то для відповідного зростання міжнародної торгівлі — приблизно 15 років. У 2000 р. частка експорту послуг у світовій торгівлі досягла 40%. Це зумовлено зростаючою роллю послуг у процесі розширеного відтворення (матеріального продукту, основної продуктивної сили, самих економічних відносин на національному й інтернаціональному рівнях), значним скороченням транспортних витрат (що посилило мобільність виробників і споживачів послуг), зростанням ролі послуг у здійсненні міжнародної торгівлі типовими товарами (послуги страхових компаній тощо) та іншими факторами. Експорт з України у 1999 р. становив 3,6 млрд. дол. (у 1997 p. — 4,7 млрд., у 2003 — 4,2 млрд.), проте експорт ліцензійних послуг (що є ознакою експорту високих технологій) — лише 4 млн. дол., комп'ютерних послуг — 12,2 млн. дол., у 2002 — 4,2 млн. дол. (0,1% загального обсягу);

— випереджаюче зростання торгівлі готовими виробами порівняно з товарами паливно-сировинної групи, а в межах перших — машинами й устаткуванням. Так, у 50-ті роки у загальному обсязі міжнародної торгівлі частки готових виробів і товарів паливно-сировинної групи становили приблизно по 50% . Наприкінці 90-их років частки готових виробів у світовій торгівлі зросла до 70%, а частка товарів паливно-сировинної групи та продовольства знизилася до 30%. Ця закономірність зумовлена значним розширенням виробництва синтетичних та композитних матеріалів (що відповідно зменшує частку торгівлі сировиною), зростанням ефективності національного виробництва внаслідок упровадження ресурсо- та енергозберігаючих технологій. В Україні у 2003 р. частка механічних електричних машин та устаткування в структурі експорту становила майже 10,1%, у 1996 — 10%;

— поступове зростання торгівлі напівфабрикатами, окремими деталями, виробами для складання кінцевого продукту. Це зумовлено переважанням одиничної форми міжнародного поділу праці (процесом інтернаціоналізації одиничного поділу праці). Наприкінці 90-х років приблизно 60% світової торгівлі машинами й устаткуванням припадало на комплектуючі деталі та вироби;

— збільшення у світовій торгівлі частки внутріфірмового обміну. Наприкінці 90-х років вона становила понад 35% усієї міжнародної торгівлі, а в 70-ті роки — лише приблизно 20%, що пояснюється передусім зросттанням кількості та могутності ТНК, збільшенням чисельвності їх філіалів. Крім того, ТНК все більше монополізують сферу послуг, що зумовлює зростання внутріфірмової торюгівлі;

— випереджаючі темпи зростання міжнароднної торгівлі між розвинутими країнами світу. В загальнаому обсязі світової торгівлі частка взаємної торгівлі роозвинутих країн сягає 70%. Причина цього — вищий ступінь міжнародного поділу праці між цими країнами, зоокрема розвиток міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, розвиток інтеграційних процесів між ними. Частка слаборозвинутих країн у світовій торгівлі становить 22—24%, а колишніх соціалістичних країні — 6—8%;

— дія закону нерівномірності у сфері міжнародщої торгівлі. Так, на США, Японію та Німеччину, в яких проживає менше 10% населення планети, припадає до 35% міжнародної торгівлі. Поступово зростає частка ЄС у світовій торгівлі і знижується частка США. Нерівномірність у сфері міжнародної торгівлі спричинена нерівномірністю економічного розвитку, гігантською концентрацією економічного потенціалу у небагатьох країнах;

— зростання в експорті розвинутих країн частки продукції, виробленої за допомогою інтелектуально та інформаційно насиченої праці (мікроелектроніки та ін.). В експорті деяких країн вона сягає від 15 до 20%. Передові позиції у торгівлі товарами, що базуються на електгроніці, займає Японія;

— посилення ролі державного та наддержавногго регулювання. Це важлива закономірність розвитку міжкнародної торгівлі в контексті проблем господарського мехеанізму;

— поступова лібералізація міжнародної торгівллі. Так, якщо в середині 50-х років середня величина митних тарифів становила в розвинутих країнах до 33%, то напррикінці 90-х років — менше 5%.

Названі закономірності діють у довгому періоді часу (більшість — упродовж декількох десятиліть). Водцночас у коротких часових періодах вони можуть бути ослаблені, загальмовані й навіть паралізовані дією контртенденцій. Так, у 70—80-ті роки у сфері міжнародної торгівлі посилилася тенденція до нових форм протекціонізму.

Під дією названих закономірностей поступово зростає роль міжнародної торгівлі в національному відтворенні (матеріального продукту, робочої сили та економічнних відносин). Виявом цього є збільшення обсягів зовнішньої торгівлі щодо ВВП (обсягів внутрішнього виробництва), у найбільших країнах (США, Індія, Китай та ін.) цей показник наприкінці 90-х років становив від 20 до 30%, у середніх за розмірами (ФРН, Франція, Великобританія та ін.) — до 80%, а в невеликих (Бельгія, Швейцарія та ін.) — понад 150%. У середині 60-х років для великих країн він дорівнював лише 10—15%, для середніх — до 30%, а в 2010 р. передбачається зростання його для першої категорії країн до 35—40%.

Збільшення обсягів зовнішньоторговельного обороту, розширення його номенклатури за рахунок готових виробів і послуг сприятиме економії матеріальних, фінансових та інших ресурсів, позитивно впливатиме на поліпшення якості товарів і послуг, на розширення номенклатури споживчих благ, формуватиме новий фактор економічного зростання (для слаборозвинутих країн) і посилюватиме його значення для розвинутих держав.

Торгівля послугами на світовому ринку. Швидкий розвиток сфери послуг, зокрема міжнародної торгівлі послугами, зумовлений четвертим великим суспільним поділом праці, високим рівнем життя у розвинутих країнах світу, дією закону зростання потреб, значним розгортанням НТР, посиленням міграції капіталу і робочої сили та іншими факторами.

Міжнародна торгівля послугами має специфічні особливості порівняно з торгівлею традиційними товарами:

1) наявність прямих контактів між виробниками послуг та їх споживачами (що вимагає присутності за кордоном виробників послуг або іноземних громадян у країні, де виробляють ці специфічні товари);

2) збільшення обсягів міжнародної торгівлі послугами порівняно зі зростанням зовнішньої торгівлі товарами (оскільки для успішної реалізації товарів, особливо складних, необхідно надавати все більшу кількість транспортних, інформаційних, консультаційних, післяпродажних та інших послуг);

3) більша захищеність сфери послуг від іноземної конкуренції з боку держави та наднаціональних органів (наприклад, НДДКР) тощо.

Основними видами послуг у світовій торгівлі є:

— послуги, пов'язані із зовнішньою торгівлею, тобто з їх транспортуванням, страхуванням;

— послуги, пов'язані з обміном технологією (торгівлею ліцензіями, ноу-хау, інжиніринговими, управлінськими послугами та ін.);

— обмін соціальними і культурними послугами, зокрема надання туристичних послуг;

— надання банківських послуг, зокрема здійснення міжнародних розрахунків, лізингових операцій та ін.;

— торгівля послугами, пов'язаними з міграцією робочої сили (виплатою і перерахуванням заробітної плати, соціальних виплат тощо).

Найбільша питома вага послуг, пов'язаних зі світовою торгівлею товарами, припадає на морський транспорт (до 80% перевезень). Найбільший у світі торговельний флот належить Японії, Великобританії, ФРН та Норвегії. На ринку вантажних та пасажирських транспортних послуг провідну роль відіграють США, Великобританія та Франція. В останні два десятиріччя серйозним конкурентом морського транспорту стає повітряний транспорт, особливо коли йдеться про перевезення цінних вантажів. Упорядкуванням базисних умов (франко-завод, франко-вагон та ін.) постачання товарів займається Міжнародна торговельна палата.

Основними формами угод при обміні технологією є:

1) ліцензійна торгівля, об'єктами якої є патентні та безпатентні ліцензії на передавання винаходів, технологічного досвіду, різноманітних промислових секретів, комерційних знань та інших видів промислової власності (крім товарних і фірмених знаків). На сучасному етапі переважає продаж безпатентних ліцензій, оскільки купівля чистого патента передбачає проведення додаткових НДДКР, а отже, досконалої матеріально-технічної бази, додаткових фінансових витрат тощо. Тому ліцензійні угоди містять право не лише на використання винаходів, а й на передання необхідного технологічного досвіду, знань, промислових секретів тощо, тобто ноу-хау та інжинірингових послуг. Частка розвинутих країн в ліцензійній торгівлі становить понад 80% (експорту ліцензій), у тому числі США — понад 65%. У 2000 р. вони контролювали майже 55% патентів у сфері інформаційних технологій і комунікацій, 75% світового ринку програмного забезпечення. Переважна частина ліцензій монополізована могутніми ТНК, тому важливу роль у ліцензійній торгівлі відіграє внутріфірмова торгівля. У США на неї припадає понад 70% експортної виручки за ліцензійними угодами промислових корпорацій. Ліцензійна торгівля сприяє зростанню обсягів міжнародної торгівлі послугами, особливо устаткуванням, комплектуючими виробами, а також вивезенню капіталу в підприємницькій формі;

2) угоди про ноу-хау і техніко-технологічний досвід, угоди про торгівлю, яка здійснюється при наданні техніко-технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу й використання машин, устаткування, приладів, а також матеріалів і напівфабрикатів, отриманих шляхом закупівлі, оренди, лізингу та інших способів;

3) угоди про співробітництво в процесі техніко-технологічного утримання машин, устаткування, приладів, матеріалів і напівфабрикатів;

4) угоди про надання інжинірингових послуг. Такі послуги надають спеціальні інженерно-консультаційні фірми. При цьому використовуються метод будівництва об'єктів «під ключ», виконання фірмою більшої частини або всіх послуг, проведення більшості робіт працівниками самого замовника або місцевими підприємствами;

5) угоди про передавання технології в межах виробничої та науково технічної кооперації в процесі об'єднання економічних і науково-технічних потенціалів двох або більше суб'єктів. Таке передання може здійснюватися на контрактній основі та в процесі створення спільних підприємств;

6) угоди про здійснення спільних капіталовкладень, проведення наукових, науково-практичних конференцій, міжнародних виставок тощо.

Важливу роль у міжнародній торгівлі соціальними послугами відіграє освіта у формі обміну досвідом та інформацією, викладачами, науковими співробітниками, аспірантами і студентами. Так, у 2001 р. за кордоном навчався майже 1 млн. студентів, більшість з яких — вихідці зі слаборозвинутих країн. При цьому розвинуті країни світу проводять політику «втечі умів», запрошуючи найобдарованіших випускників на роботу за значно вищу заробітну плату, залучення висококваліфікованих спеціалістів на роботу до ТНК. У такий спосіб із слаборозвинутих країн виїхало на роботу до розвинутих країн понад 1,5 млн. осіб, особливо багато кваліфікованих кадрів покинули Україну. Це призводить до втрати значної частки національного багатства слаборозвинутих країн, виснаження їх інтелектуальних ресурсів, посилення економічної небезпеки.

Державне та наддержавне регулювання міжнародної торгівлі. Найзагальнішою метою державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є створення сприятливих умов для розширеного відтворення всередині країни, зокрема для привласнення національними та транснаціональними компаніями максимальних прибутків. У процесі реалізації цієї мети спостерігається суперечливе поєднання протекціонізму й лібералізму.

Протекціонізм — державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішні ринки.

Саме державні структури повинні раціонально поєднувати політику протекціонізму і лібералізму.

Лібералізм — державна політика, спрямована на зниження митних тарифів та інших обмежень у зовнішній торгівлі.

Протекціонізм здійснюється через встановлення високих митних тарифів на товари, що ввозяться з-за кордону і нетарифні обмеження. Розвинуті країни використовують майже 800 видів нетарифних бар'єрів, за допомогою яких стримують імпорт понад 50% усіх товарів. Особливістю протекціоністської політики на сучасному етапі є впровадження колективного та селективного протекціонізму країнами-учасниками інтеграційних угруповань щодо третіх країн. Найбільшою мірою такий протекціонізм властивий країнам ЄС.

Водночас слаборозвинуті країни Африки, Азії та Латинської Америки створили до 15 замкнутих економічних угруповань, у межах яких здійснюється лібералізація торгівлі, щодо третіх країн вживаються протекціоністські заходи: насамперед митні тарифи, ліцензування і квотування імпорту, а також валютні обмеження.

До нетарифних обмежень належать заходи:

— спрямовані на безпосереднє обмеження імпорту (його ліцензування і квотування, запровадження антидемпінгових і компенсаційних мит, імпортні депозити, компенсаційні збори, система мінімальних імпортних цін тощо);

— безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі (митні формальності, технічні стандарти і норми, санітарні й ветеринарні норми, екологічні стандарти та норми, вимоги до маркірування товарів, їх упаковки тощо);

— безпосередньо не спрямовані на обмеження імпорту чи стимулювання експорту, але дія яких забезпечує такий самий результат.

В останні роки окреслилася тенденція до заміни митних тарифів такими заходами нетарифного протекціонізму, як кількісні обмеження, технічні стандарти й умови, екологічні норми та ін.

Активно використовують розвинуті країни щодо країн, які не мають статусу ринкової економіки, такий важіль нетарифного регулювання імпорту, як антидемпінгові мита.

Ці заходи доповнюються зміною програм державного стимулювання експорту. Найважливішими його засобами є державне кредитування, змішане кредитування (поєднання державного і недержавного, рефінансування частини експортних кредитів, які надають комерційні банки, тощо), державне страхування експортних кредитів, безпосереднє субсидіювання експорту. При цьому традиційні форми такого стимулювання замінюють гнучкішими, зорієнтованими насамперед на вибіркове стимулювання окремих важливих видів продукції, зокрема тих, що визначають розвиток НТР, базових галузей промисловості. Так, експортне кредитування в розвинутих країнах охоплює до 20% обсягу експорту цих країн. Таке стимулювання є непрямим і здійснюється у формі фінансування НДДКР, прискореної амортизації та ін.

Водночас розвинуті країни активно використовують пряме субсидіювання експорту здебільшого на сільськогосподарську продукцію (наприклад, рівень захисту сільськогосподарського виробництва в Західній Європі становить приблизно 200% з урахуванням системи компенсаційних зборів і ліцензій). Вони також поступово розширюють страхування кредитів (насамперед, від політичних, військових ризиків), подовжують терміни такого страхування, покращують умови виплати страхових сум.

Державне регулювання міжнародної торгівлі доповнюється наддержавним з боку міжнародних організацій, зокрема ГАТТ (Генеральна угода про тарифи і торгівлю), створеної в 1947 р. у Женеві (нині — СОТ). Спершу повноправними членами цієї організації були 23 країни, на початку 2003 р. — понад 150 країн, на яких припадає понад 90% світового товарообороту. Багато країн ведуть переговори про вступ до цієї організації, зокрема Україна.

Основним видом діяльності СОТ є проведення країнами-учасницями багатосторонніх торговельних переговорів. Оскільки вони можуть тривати не один рік, то отримали назву «раунди». За час існування цієї організації було проведено вісім раундів.

Результатом роботи семи раундів стало те, що середня величина митного оподаткування знизилася до 4,7% для розвинутих країн і 7,1% для слаборозвинутих країн. Для останніх були зроблені поступки щодо окремих сільськогосподарських товарів (які не виробляють у розвинутих країнах). Було дано також нове визначення сутності демпінгу (таким вважався продаж товару за ціною, нижчою від внутрішньої), а за продаж товару за заниженими цінами штраф не повинен був перевищувати різниці між внутрішньою і демпінговою цінами. Аналогічний підхід було використано й до субсидіювання експорту державою. Важливий результат переговорів — створення вільної зони торгівлі авіатехнікою, рішення про заходи нетарифного протекціонізму (ліцензії, державні замовлення, субсидії). Зокрема, були заборонені всі субсидії, крім на торгівлю продукцією сільського господарства, лісового господарства й риболовства.

На восьмому Уругвайському раунді дійшли згоди про: зниження приблизно на 40% митних тарифів на деякі товари, що зумовило зниження митного оподаткування на 3%; зниження на 20—30% митних тарифів у слаборозвинутих країнах; скасування мита на окремі товари (будівельне й сільськогосподарське устаткування, фармацевтичні товари тощо); визнання «законних» субсидій, пов'язаних з охороною навколишнього середовища; введення мінімальних кількісних параметрів (1% від загальної вартості товару), нижче яких субсидіювання визнається законним; розгляд торгових аспектів права на інтелектуальну власність та регулювання торгівлі послугами.

Із створенням СОТ (яка зберігає всі положення ГАТТ) її головним завданням стало забезпечення повної свободи торгівлі через «ув'язки», тобто можливість запроваджувати певні форми протекціоністської політики (наприклад, підвищення митних тарифів) з одночасною лібералізацією імпорту інших товарів. До СОТ увійшли ГАТТ, Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС), угода з торговельних проблем права на інтелектуальну власність. СОТ водночас стала незалежною організацією (виведена зі сфери діяльності ООН), подібною до МВФ та деяких інших організацій, а отже й юридичною особою. СОТ контролює політику країн-учасниць щодо виконання ними прийнятих на себе зобов'язань.

Україна подала заяву про вступ до СОТ ще в 1994 p., але питання про її входження, ймовірно, буде вирішене у 2005—2006 pp.

Наступною важливою формою МЕВ є міжнародний рух капіталу.