Економічна теорія

Міжнародний рух капіталу

Сутність і основні форми міжнародного руху капіталів. Оскільки капітал за своїм економічним змістом є сукупністю чи системою виробничих відносин (або відносин економічної власності), що базується на експлуатації найманої праці, то експорт капіталу означає процес формування в некапіталістичній країні капіталістичних виробничих відносин. Оскільки капітал має свій речовий зміст (засоби виробництва, гроші, інші ресурси), то формування таких відносин здійснюється за допомогою вивезення капіталу в підприємницькій і грошовій формах.

Якщо капітал вивозять з розвинутішої до менш розвинутої капіталістичної країни, то цей процес супроводжується формуванням більш зрілих відносин капіталістичної власності (а отже, капіталу), більш досконалих форм виробничих відносин. У такий спосіб відбувається процес інтернаціоналізації капіталу (економічної власності, заснованої на експлуатації тощо), тобто капіталістичних виробничих відносин. Вивезення капіталу у докапіталістичні формації — загалом прогресивне явище. Таким його можна вважати й у разі вивезення в країни СНД та Східної Європи, але в сучасних цивілізованих формах і в розмірах, які не загрожують економічному сувернітету.

Головними суб'єктами вивезення капіталу на сучасному етапі є ТНК, держави та наддержавні органи. Найважливіша кінцева мета цього процесу — привласнення монопольно високих прибутків, а також отримання інших (політичних, військових тощо) переваг.

Вивезення капіталу — система економічних відносин, що виникає у процесі вивезення за кордон ТНК, державами та міжнародними фінансово-кредитними організаціями вартості у грошовій або товарній формі з метою виробництва і привласнення монопольно високих прибутків, отримання інших переваг.

На нижчій стадії розвитку капіталізму (XVI—XIX ст.) переважало вивезення товарів, а на вищій — у XX ст. — вивезення капіталу. Воно зумовлене монополізацією виробництва, виникненням і розвитком гігантських монополістичних (у тому числі олігополістичних) об'єднань, появою ТНК, які накопичили величезні прибутки й шукають шляхи їх найприбутковішого вкладення. Так, у середині 90-х років норма прибутку американських ТНК у країнах, що розвиваються, була приблизно удвічі вища, ніж всередині країни, за рахунок дешевої робочої сили, сировини тощо.

Вивезення капіталу також зумовлене дією закону нерівномірності економічного розвитку, зокрема нерівномірним розвитком окремих держав і регіонів світового господарства. У країні, яка перебуває на передових позиціях, швидше відбувається процес створення надлишкового капіталу, що може бути використаний всередині країни, але якому намагаються знайти прибутковіше застосування. Крім того, вивезення капіталу спричинене асинхронним перебігом капіталістичного циклу, протекціоністськими бар'єрами, які перешкоджають вивезенню товарів, процесом інтернаціоналізації виробництва та ін.

Вивезення капіталу здійснюється у двох основних формах — підприємницькій і позичковій. Вивезення підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства тощо, через будівництво або купівлю вже існуючих підприємств, через механізм придбання їх акцій. Це призводить до утворення власності за кордоном.

Позичковий капітал вивозять у формі короткотермінових або довготермінових позичок та кредитів. Це дає змогу отримувати фіксований дохід у вигляді відсотка, але не призводить до утворення за кордоном власності. Загальна сума капіталу, що функціонує за кордоном, — це іноземні інвестиції. Згодом їх джерело розширюється за рахунок капіталізації додаткової вартості, використання амортизаційних відрахувань, випуску акцій та ін.

Підприємницький капітал вивозять у вигляді прямих інвестицій (дають змогу здійснювати контроль за підприємством — для цього достатньо придбати до 10% акцій) та портфельних інвестицій (не дають права на контроль, а лише на отримання прибутку).

За джерелами фінансування розрізняють державний, недержавний (приватний, груповий), наддержавний капітал. У межах державного капіталу існують такі його форми: позики, дари (гранти), допомога. Недержавний капітал можуть вивозити за кордон юридичні та фізичні особи, приватні (окремий індивід або сім'я) чи групові інвестори у формі капіталовкладень, міжбанківського кредитування, торговельних кредитів та ін.

При вивезенні підприємницького капіталу надаються маркетингові, управлінські, інжинірингові послуги, здійснюються лізингові операції, які містять певні інвестиційні можливості.

Найважливішу роль з-поміж різних форм інвестицій відіграють прямі капіталовкладення. Це зумовлено тим, що їх суб'єкти здійснюють постійний контроль за цим капіталом (капіталом у позичковій формі на час надання кредиту розпоряджається імпортер). Прямі інвестиції гарантують стабільний ринок (або формують основу для виходу на ринки інших країн), дають право безпосереднього контролю (за наявності контрольного пакета акцій) або активної участі в управлінні підприємством через механізм реінвестування прибутків, придбання частини акцій за кордоном (але не контрольного пакета), внутріфірмових позичок або внутріфірмової заборгованості, а також через використання неакціонерних форм (укладання субконтрактних угод, ліцензійних угод, френчайзингу та ін.).

Закономірності та особливості міжнародного руху капіталів за сучасних умов. Після розпаду колоніальної системи основна частина іноземних інвестицій спрямовується у високорозвинуті країни, що є ознакою посилення процесу інтернаціоналізації капіталу, дії закону інтернаціоналізації виробництва. Головний суб'єкт міжнародного руху капіталів — ТНК. З понад 3,5 трлн. дол. іноземних інвестицій у 2000 р. їхня частка становила понад 3 трлн. дол. Уперше на початку 70-х років загальний обсяг виробництва на зарубіжних філіалах ТНК перевищив експорт із країн, в яких розміщені ці корпорації. Значною мірою це зумовлено зростанням кількості філіалів, посиленням процесів спеціалізації та кооперування виробництва між ними. У середині 90-х років обсяг виробництва на зарубіжних філіалах ТНК перевищив масштаби міжнародної торгівлі. Ці процеси отримали назву «другої економіки» (тобто зарубіжне виробництво ТНК і масштаби його впливу на економіку).

У процесі руху міжнародного капіталу спостерігається дія таких основних закономірностей:

— прискорене зростання іноземних капіталовкладень. Так, у повоєнний період вони спершу подвоювалися кожні 10 років, відтак кожних 6—7 років, у 1983—1992 pp. відбулося їх чотирикратне збільшення. У середині 90-х років щорічно вивозили приблизно 350 млрд. дол. капіталовкладень, у 2000 р. — понад 1 трлн. дол. Дія цієї закономірності зумовлена зростанням попиту на капітал у процесі прискореного економічного розвитку, розгортанням НТР, уникненням митних бар'єрів під час експорту капіталу, економією ресурсів, насамперед трудових, у процесі інтернаціоналізації виробництва, намаганням знизити економічні витрати, пов'язані з вивезенням капіталу у слаборозвинуті країни, та іншими факторами;

— постійне зростання частки прямих інвестицій порівняно з портфельними. Так, якщо до Першої світової війни вони становили всього до 10%, в період між двома війнами — 25%, то в 90-ті роки XX ст. — на початку XХІ ст. — майже 80%, що пояснюється зростанням їх ролі як засобу завоювання нових ринків збуту або їх розширення, встановлення контролю за виробництвом і власністю та іншими факторами;

— посилення процесів монополізації в експорті капіталу. Так, у 2000 р. на 100 наймогутніших ТНК припадало приблизно 70% іноземних інвестицій, а в 1976 р. — по 54%. Ця закономірність зумовлена дією закону монополізації капіталістичного виробництва і власності в міжнародній сфері. Важливою її ознакою є зосередження до 80% прямих інвестицій у США, ЄС та в Японії. Водночас це одна з ознак закону нерівномірності економічного розвитку;

— посилення інтернаціоналізації власності. Так, обсяг іноземного капіталу в США наприкінці 90-х років становив понад 1,8 трлн. дол., до 20% активів банків належить іноземцям, в іноземних компаніях у США працює понад 3 млн. осіб. У 2001 р. сума контрольованих країнами ЄС активів у США перевищило американські активи в ЄС на 1,2 трлн. дол.

— зростання обсягів прямих інвестицій у розвинуті країни і зменшення в країни, що розвиваються. Частка перших у другій половині зросла з 86 до 92%, а других зменшилась з 14 до 8%. Основна маса капіталів експортується при цьому в обробну промисловість та фінанси. Їх спрямування в обробну промисловість пояснюється насамперед поглибленням одиничної форми міжнародного поділу праці (його інтернаціоналізацією). Скорочення обсягів вивезення капіталу в слаборозвинуті країни пояснюється також зростанням їх заборгованості, яка у 2003 р. сягнула понад 2,4 трлн. дол.

Важливими елементами вивезення капіталу стає розміщення цінних паперів у міжнародних фінансових центрах та депозитно-позичкові операції транснаціональних банків (ТНБ), що здійснюються через їх численні закордонні відділення. Внутрішній оборот грошових ресурсів у каналах транснаціональної банківської системи сягає трильйонів доларів, більшу частину яких спрямовують на фінансування міжнародного товарообороту.

Частка вивезених недержавних форм капіталу становить нині до 60% всього вивезення капіталу, частка державного капіталу — 30% експорту капіталу, капіталу міжнародних фінансових організацій — до 10%. Переплетіння цих форм капіталу, особливо монополістичного і державного, означає, що за своїм характером капітал, який вивозять, має здебільшого державно-корпоративний, державно-транснаціональний характер.

Основною метою вивезення державного капіталу є створення сприятливіших умов для вивезення транснаціонального та інших видів недержавного капіталу, зокрема формування економічної інфраструктури. Важливою формою вивезення державного капіталу є державні гарантії для недержавних кредитів. Тому державному капіталу більше властива форма кредитів та субсидій.

Для міжнародних фінансово-кредитних організацій основною формою вивезення капіталу є надання кредитів. Завдяки цьому створюється вагомий стимул для експорту недержавних форм капіталу, що, зокрема, свідчить про відсутність ризику для іноземних інвестицій.

Після розпаду СРСР внаслідок капіталізації економіки більшість країн СНД стають об'єктами ввезення капіталу, з одного боку, і суб'єктами вивезення його тіньовими структурами — з іншого. Так, з України на початку 2003 р. було вивезено до 46 млрд. дол., з Росії — понад 160 млрд. дол. У 1996 р. в країни Центральної та Східної Європи було вивезено 32 млрд. дол., а експортували вони лише приблизно 1,5 млрд. дол. У 2000 р. в ці країни було вивезено приблизно 100 млрд. дол.

Міжнародний рух капіталу має неоднозначні наслідки для країн-експортерів і країн-імпортерів капіталу. Для країн, які вивозять капітал, позитивним є розширення ринків збуту для вітчизняних товарів і послуг, отримання прибутків від інвестицій, вплив на зовнішню та внутрішню політику країн-експортерів, вигоди від поглиблення процесу міжнародного поділу праці, можливість використання дешевших ринків робочої сили та ін. Негативні наслідки цього процесу — погіршення платіжного балансу (до моменту повернення в країни всіх або частини прибутків від експорту капіталу), звуження ринків праці та робочої сили в національній економіці, збереження або модифікація в необхідному напрямі економічної системи.

Позитивними наслідками міжнародного руху капіталу для країн-імпортерів є впровадження досконаліших техніки і технології, передових форм організації виробництва, зменшення безробіття, приплив іноземної валюти, прискорений розвиток існуючої економічної системи або її вдосконалення (у такий спосіб розвивалася економіка Сінгапура, Південної Кореї, Тайваню та інших нових індустріальних країн). Негативні наслідки цих процесів — поступова втрата контролю за частиною підприємств, галузей, посилення іноземного впливу у сфері військово-стратегічних та політичних інтересів.