Економічна теорія

Причини виникнення і сутність глобальних проблем

Натепер виникло чимало загальнолюдських проблем планетарного масштабу, які впливають на долю жителів кожної країни. Ігнорування небезпеки ядерної війни, екологічної, продовольчої, демографічної та інших проблем загрожують майбутньому людської цивілізації. Подолати ці явища можна лише спільними зусиллями всіх країн та міжнародних організацій.

Поняття «глобальні проблеми» походить від французького слова «global», що означає «всезагальний», «той, що охоплює всю земну кулю».

Глобальні (франц. global — загальний) проблеми — комплекс зв'язків і відносин між державами та соціальними системами, суспільством і природою у загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути подолані їх спільними зусиллями.

Кожна з глобальних проблем породжена специфічними причинами, зумовленими, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географічним середовищем, рівнем прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто речовим змістом суспільного способу виробництва, а з іншого — специфічною суспільною формою, особливістю розвитку відносин економічної власності. За всієї різноманітності причин глобальних проблем існують спільні для них причинно-наслідкові зв'язки, властиві розвиткові технологічного способу виробництва.

Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем, що характеризує технологічний спосіб виробництва, а отже, речовий зміст, є швидке зростання народонаселення в останні десятиріччя XX ст., або демографічний вибух, який супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах. Так, якщо темпи приросту населення в країнах, що розвиваються, у XX ст. становили в середньому 2,5% за рік, то у промислово розвинутих країнах вони не перевищували 1%. Це призвело до того, що в Азії, Африці та Латинській Америці майже 1 млрд. осіб живе в умовах абсолютної злиденності, приблизно 250 млн. дітей хронічно недоїдають, від голоду і постійного недоїдання 30—40 років тому щорічно вмирало понад 40 млн. осіб, а нині 17 млн. За даними ООН, у 1998 р. із 4,4 млрд. жителів країн, що розвиваються, майже три п'ятих позбавлені основних санітарних вигод, майже третина — чистої води, п'ята частина — сучасного медичного обслуговування, п'ята частина дітей не відвідує школи після 5-го класу і стільки ж не має достатнього калорійного харчування.

Щоб прогодувати, одягти, забезпечити житлом зростаючу кількість населення, необхідно постійно нарощувати виробництво промисловості та сільськогосподарської продукції, збільшувати обсяг видобування корисних копалин тощо. Внаслідок цього поступово вичерпуються природні ресурси, підвищується середня температура на Землі, забруднюється навколишнє середовище тощо.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сировинна, енергетична.

Глобальні проблеми загострює низка проблем речового змісту.

1. Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із загального обсягу природної речовини, що залучається у процес виробництва, форми кінцевого продукту набуває лише 1,5%, з надр планети щорічно добувають майже 100 млрд. т руди, корисних копалин і будівельних матеріалів (по 25 т на кожного жителя).

В Україні річний обсяг видобутку мінеральної сировини становить 1 млрд. т, а гірської маси — до 3 млрд. т, з них лише 5—8% компонентів мінеральної сировини використовують для виробництва продукції, а решта йде у відходи. Усього на території України на початку 1997 р. накопичено понад 25 млрд. т різноманітних відходів, які зробили непридатними для користування майже 160 тис. га зелених угідь. Крім того, понад 60% сховищ відходів не відповідають екологічним нормативам, а отже, є джерелами забруднення довкілля. Якщо у 1980 р. на одного жителя припадало 240 т накопичених відходів, то у 1997 р. — 400 т, у 2003 р. — майже 500 т, з них 90% токсичних.

Застосування недосконалих технологій, зокрема спалювання нафти, вугілля і природного газу, призвело до того, що вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5%, а за останні 150 років зріс на 25%, причому на 12% — за останні 30 років. Найбільшої шкоди заподіюють теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75% усіх ТЕЦ і на їхню частку припадає третина всіх викидів СО₂. В Україні до 55% електроенергії виробляють ТЕС, які, по-перше, конструювалися на низькому технологічному рівні (не було створено екологічно чистого котельного устаткування), по-друге, експлуатувалися тривалий час без достатнього оновлення виробничого апарату, по-третє, працювали на низькосортному кам'яному вугіллі. Крім того, Україна значно відстає від розвинутих держав у формуванні раціональної структури паливного балансу. Тому у майбутньому при збереженні такої технології і структури паливного балансу екологічна ситуація погіршуватиметься. У пилогазових викидах міститься понад 1400 шкідливих для людини речовин. В Україні на початку XXI ст. рівень забруднення в 3 рази вищий, ніж в країнах Західної Європи.

Вміст двоокису вуглецю в атмосфері зростає, тому температура земної поверхні за останні 100 років підвищилася на 0,6%. Внаслідок цього зріс рівень Світового океану на 10%, а швидкість наступу його на сушу становить 1,1 см за 10 років.

2. Швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів та кількості автомобілів. Це супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, бурхливою автомобілізацією. Загалом, на 0,3% території планети сконцентровано 40% всього населення. Нині у світі налічується понад 700 млн. легкових автомобілів. За останні 30—40 років забруднення довкілля вихлопними газами зросло втричі. У пострадянських країнах у великих промислових центрах 60% викидів припадає на автомобільний транспорт. Через нижчу якість автомобілів у країнах СНД кожний із них викидає в повітря у 5—6 разів більше забруднюючих речовин, ніж у країнах Європи. Якщо враховувати те, що в Україні наприкінці 2004 р. на тисячу населення було лише 98 автомобілів (в Росії — 156, Литві — 267), то їх зростання в майбутньому погіршить стан довкілля.

3. Варварське ставлення людини до природи, яке виявляється у вирубуванні лісів, знищенні природних річок, створенні штучних водойм, забрудненні шкідливими речовинами прісної води. Щороку у світі знищують 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних, кожну секунду вирубують ліси площею з футбольне поле. В Україні протягом 1955—1998 pp. понад обґрунтовану норму вирубано більше 20 млн. кубометрів лісу, здебільшого з метою експорту комерційними структурами за кордон.

З початку XX ст. споживання прісної води зросло більше як у 7 разів, досягнувши на початку 90-х років майже 300 кубометрів. У найближчі десятиліття споживання води зростатиме. Водночас, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, майже 80% всіх випадків захворювань пов'язані зі споживанням неякісної води. Чверть людства потерпає від нестачі води. В Україні майже 800 сіл користуються привізною водою, 89% сіл не мають водогону, кількість річок зменшилася на 3 тис. Хоча споживання прісної води з 1990 по 1999 р. скоротилося в Україні внаслідок кризи на 24%, викиди забруднених стічних вод у поверхневі води зросли в 1,25 раза.

Нераціональне ставлення до природи виявляється також у втраті величезних масивів землі. За останні 100 років людство втратило 200 млн. км² землі. За 90-ті роки XX ст. втрати світовим сільським господарством верхнього шару ґрунту дорівнювали приблизно 240 млрд. т, що становить майже половину орних земель США. В Україні за останні 20 років кількість еродованих земель збільшилася з 13 млн. до 18 млн. га, а 2 млн. га так захімізовані, що їх рекультивація економічно нерентабельна. Ситуація погіршується, оскільки на початку XXI ст. кількість еродованих сільськогосподарських угідь щорічно зростає на 80—90 тис. га, що рівноцінно втраті річного бюджету у 2003 р. Загалом, техногенний тиск на території України у 6—7 разів вищий, ніж у розвинутих країнах Європи.

У країнах, що розвиваються, щорічно отруюються пестицидами майже 500 тис. осіб, з них 5 тис. — смертельно. Надмірна загазованість, отруєння хімікатами тощо призвели до того, що в кістках сучасної людини вміст свинцю у 50 разів вищий, ніж у наших давніх предків. Збільшується частота отруєнь ртуттю, кадмієм, що спричиняє катастрофічно швидке зростання кількості серцево-судинних та онкологічних захворювань.

Ускладнюють більшість глобальних проблем причини суспільної форми:

1. Відносини приватнокапіталістичної власності, насамперед хижацьке ставлення монополій до природних ресурсів, Світового океану тощо. Тому за повоєнний період на США припадало 40% світового обсягу забруднення екологічного середовища (на початку XXI ст. — 36%), а на кожного мешканця — 1 кг токсичних речовин у повітрі.

2. Деформація соціально-економічної системи в колишньому СРСР та деяких інших країнах Східної Європи, монопольна політика міністерств і відомств, панування тоталітарної системи.

Обидві соціально-економічні причини призвели до того, що на частку США, за даними американського журналу «Саєнс», щорічно припадало 1,2 млрд. т двоокису вуглецю (приблизно чверть світового обсягу), на колишній СРСР і Китай — приблизно 33%, а на Західну Європу і Японію — 23%. Загалом, кожен житель Америки заподіює природному середовищу шкоди у 50 разів більшої, ніж житель Індії.

Відносини капіталістичної власності, політика окремих держав були головними причинами зростання не лише мілітаризації економіки, а й міжнародної напруженості, політики «холодної війни», війн у різних регіонах планети. Так, після Другої світової війни у 135 конфліктах загинуло понад 20 млн. осіб.

Розгортанню гонки озброєнь сприяли мілітаристські акції сталінського керівництва (дії Червоної армії в Ірані у 1946 р., у повоєнній Східній Європі), встановлення тоталітарної системи в СРСР, його зовнішня політика, зокрема непродумане втягнення у війну в Афганістані.

Нині на військові цілі у світі щорічно витрачають понад 900 млрд. дол., а на ліквідацію неписьменності дорослих у світі потрібно лише 1,2 млрд. дол.

Соціальними причинами загострення глобальних проблем є: непродумана регіональна політика держав; відсутність економічного суверенітету країн колишнього СРСР, національної власності на свої природні ресурси, засоби виробництва тощо. Так, в Україні власність держави (українського народу) на засоби виробництва до здобуття незалежності становила лише 5%, не було власності на природні ресурси. Нераціональна політика загальносоюзних міністерств і відомств призвела до того, що тут значно зросла смертність. Загалом, внаслідок поглиблення екологічної кризи щорічні втрати України становлять 15—20% (ВВП), або 15 млрд. крб. (у цінах 1990 p.). Втрати від аварії на Чорнобильській АЕС сягнули приблизно 130 млрд. крб. (у цінах 1990 р.) без урахування втрат, пов'язаних із захворюванням людей. Внаслідок цієї аварії забруднено понад 10 млн. га земель, у тому числі 9 млн. га сільськогосподарських угідь. Забруднення Дніпра в 4—5 разів перевищує гранично допустимі норми (його воду споживають 35 млн. жителів України).

Західні економісти, як правило, ігнорують вирішальну роль у виникненні глобальних проблем людства соціально-економічної форми суспільного способу виробництва — відносин економічної власності, намагаючись вину капіталістичної системи за загострення глобальних проблем перекласти на все населення планети, його зростання. Спростував такий підхід досвід Китаю з 1,3-мільярдним населенням, який після проведення економічних реформ навіть експортує частину сільськогосподарської продукції. Економісти, політики, публіцисти, які вбачають причину глобальних проблем у зростанні кількості населення, метафізично трактують їх сутність. Загостренню глобальних проблем в Україні передусім сприяла наявність нераціонального екологічного господарського механізму.

Виокремлення комплексу причин загострення глобальних проблем з погляду матеріально-речового змісту розкриває їх зумовленість лише однією із сторін суспільного способу виробництва, тому таке пояснення необхідно доповнити характеристикою відносин власності у різних соціальних системах, аналізом соціальної, політичної, юридичної та інших складових надбудовних відносин.