Міжнародна економіка

Міжнародні розрахунки як форма регулювання міжнародних економічних відносин

Інтернаціоналізація виробничих сил спонукає до підвищення швидкості руху факторів виробництва, що призводить до зростання і самого виробництва товарних і грошових потоків. Безумовно, що ці дії потребують своєчасного розрахування.

Розрахунки здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використовують свій закордонний апарат і кореспондентські відносини з іноземними банками, що супроводжуються відкриттям кореспондентських рахунків «лоро» (іноземних банків у даному банку) і «ностро» (даного банку в іноземних). Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків; розмір комісії; методи поповнення витрачених засобів.

Зовнішньоторговельні контакти передбачають передання товару чи товаророзпорядчих документів, що пересилаються банком експортера банку імпортера чи банку країни-платника для оплати у встановлений термін. Розрахунки здійснюються за допомогою різних засобів платежу, використовуваних у міжнародному обігу: векселів, чеків, платіжних доручень, телеграфних переказів тощо.

Міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, шо виникають у зв'язку з економічними, політичними, науково-технічними і культурними відносинами між державами, організаціями і громадянами різних країн. Інтернаціоналізація виробничих сил спонукає до підвищення швидкості руху факторів.

Схематично механізм міжнародних розрахунків можна представити в такий спосіб:

1. Імпортер купує у свого банку телеграфний переказ, банківський чек, вексель чи інший платіжний документ і пересилає експортеру.

2. Експортер одержує від імпортера цей платіжний документ і продає його своєму банку за національну валюту, що необхідна йому для виробництва й інших цілей.

3. Банк експортера пересилає за кордон своєму банку-кореспонденту платіжний документ.

4. Отримана від продажу цього документа сума іноземної валюти зараховується банком імпортера на кореспондентський рахунок банку експортера.

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через банки-кореспонденти шляхом заліку зустрічних вимог і зобов'язань без використання наявної валюти.

Банки, зазвичай, підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах у відповідності до структури і термінів платежів, а також проводять політику диверсифікованості своїх валютних резервів.

Валютно-фінансові й платіжні умови зовнішньоторговельних операцій включають такі основні елементи:

• валюту ціни, від вибору якої поряд з її рівнем, розміром процентної ставки і курсу залежить ступінь валютної ефективності угоди;

• валюту платежу, у якій повинне бути погашене зобов'язання імпортера (чи позичальника). Розбіжність валюти ціни і валюти платежу — найпростіший метод страхування валютного ризику;

• умови платежу — важливий елемент зовнішньоекономічних угод.

Серед них розрізняють: готівкові платежі, розрахунки з наданням кредиту, кредит з опціоном (правом вибору) платежу.

До готівкових міжнародних розрахунків належать розрахунки в період з моменту готовності експортованих товарів до передання товаророзпорядчих документів імпортеру.

Надання кредиту впливає на умови міжнародних розрахунків. Якщо міжнародні розрахунки здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то експортер кредитує його, зазвичай, у формі виставлення тратти. Я якщо імпортер оплачує товар авансом, то він кредитує експортера.

Кредит з опціоном наявного платежу: якщо імпортер скористається правом відстрочки платежу за куплений товар, то він позбавляється знижки, наданої при наявній оплаті.

Для поєднання протилежних інтересів контрагентів у міжнародних економічних відносинах і організації їхніх платіжних відносин застосовують різні форми розрахунків.

Історично склалися такі особливості застосування основних форм розрахунків у міжнародній сфері:

• імпортери й експортери, а також їхні банки вступають у визначені відносини, пов'язаними з товаророзпорядчими і платіжними документами;

• міжнародні розрахунки регулюються нормативними законодавчими актами, а також банківськими правилами;

• міжнародні розрахунки — об'єкт уніфікації та універсалізації банківських операцій. У 1930 і 1931 pp. прийняті міжнародні Вексельна і Чекова конвенції (м. Женева), спрямовані на уніфікацію вексельних і чекових законів. Комісія з права міжнародної торгівлі ООН (ЮНИС—ТРАЛ) продовжує уніфікувати вексельне законодавство. Міжнародна торговельна палата, створена в Парижі на початку XX ст., розробляє уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів, по інкасо і контрактних гарантіях. Перші правила по інкасо були розроблені в 1936 p., потім перероблені в 1967 і 1978 pp. і набрали чинності з січня 1979 р. Цих правил дотримуються більшість банків світу.

Міжнародні розрахунки мають, зазвичай, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів.

До фінансових документів належать: векселі (прості й переказні); чеки; платіжні розписки.

Комерційні документи включають: рахунки-фактури, відвантажувальні документи, що підтверджують відвантаження чи відправлення товарів (коносаменти, квитанції та ін.); страхові документи страхових компаній; інші документи (сертифікати, рахунки та ін.).

Банк перевіряє зміст і комплектність зазначених документів.

На вибір форм розрахунків впливають:

а) вид товару;

б) наявність кредитної угоди;

в) платоспроможність і репутація контрагентів із зовнішньоекономічних угод.

У контракті зумовлюються умови і форми розрахунків.

Розглянемо деякі форми міжнародних розрахунків.

Платіж на відкритий рахунок. Продавець поставляє товар без гарантій платежу, покупець переказує гроші на день платежу. Продавець не одержує ніяких гарантій з боку покупця.

Тому такі умови платежу можливі тільки на території однієї країни чи між фірмами, що добре знають один одного і в зовнішній торгівлі рідко зустрічаються.

Особливість даної форми розрахунків полягає в тому, що рух товарів випереджає рух грошей. Розрахунки пов'язані з комерційним кредитом. Фактично ця форма розрахунків застосовується для кредитування імпортера.

Платіж проти документів (інкасо) здійснюється за такою схемою:

1) передача банку документів і доручень видати на інкасо;

2) документи направляються банку одержувача;

3) банк одержувача інформує одержувача про прибуття документів і про виконання умови інкасо (авізо);

4) виконання умови інкасо покупцем, передача йому документів;

5) переказ грошей банку продавця;

6) надходження грошей на рахунок експортера.

Експортер після відвантаження товару направляє своєму банку документи, чим підтверджує не тільки відвантаження, але і передачу власності на товар. Одночасно він дасть вказівку своєму банку передати ці документи покупцеві через його банк проти платежу.

Для даного виду платежу існують основні умови:

• передача документів покупцю тільки проти платежу готівкою чи переказом;

• банк одержувача має право передати покупцеві документи за умови, що він акцептує виставлений продавцем вексель. Цей вексель (акцепт) або залишається до дня платежу в банку покупця, або висилається продавцеві через його банк;

• безвідкличне зобов'язання здійснити платіж. Передача документів проти безвідкличного підтвердження покупця, оплата рахунка в призначений день;

• інкасо без документів. Якщо товар відвантажений продавцем і відправлений повітряним чи наземним транспортом, то не виключено, що товар, який терміново потрібний покупцеві, прибуде раніше, ніж документи, відправлені поштою. У таких випадках документи висилаються разом з товаром і на адресу банку в країні покупця. Цей банк одержує розпорядження й інструкції від банку телексом, або через комп'ютерну систему «Свіфт».

Зазначені умови рекомендується використовувати тільки в тих випадках, коли продавець впевнений у гарному фінансовому положенні покупця. У деяких країнах, насамперед у не європейських, не завжди є гарантія того, що банк у країні покупця передасть йому документи тільки проти платежу. І якщо така практика існує між покупцем і банком у його країні, то не виключено, що він одержить документи без платежу.

Акредитив (від лат. accreditivus — довірчий) включає такі операції:

1) покупець доручає своєму банку відкрити акредитив;

2) банку продавця пересилаються інструкції;

3) банк інформує продавця про те, що він одержав інструкції про відкриття акредитива;

4) продавець використовує акредитив — передає документи банку;

5) після перевірки документів банк виплачує суму акредитива продавцеві;

6) документи направляються банку покупця;

7) документи перевіряються і відправляються покупцеві.

Акредитив гарантує продавцеві платіж покупця. Експортер одержує зобов'язання банку, що відкрив акредитив, за яким він одержить гроші, якщо всі документи будуть відповідати умовам контракту.

Для продавця вкрай важливо, щоб усі документи відповідали умовам акредитива, тому що банк перевіряє їх дуже ретельно і несе при цьому повну відповідальність перед покупцем. Тому при перевірці документів банк інформує покупця у випадку, якщо документи не відповідають умовам, вимагає додаткових вказівок і без згоди покупця не може виплачувати суму акредитива.

Але часом є випадки, коли банк продавця все ж таки може виплатити гроші покупцеві, але із застереженням, тобто за умови, що покупець прийме документи. Якщо ж покупець відмовляється прийняти невідповідні умовам акредитива документи, то продавець зобов'язаний повернути суму акредитива своєму банку.

Слід зазначити, що в міжнародній практиці майже в 80 % випадків документи акредитивів не цілком відповідають умовам акредитива, і банки через їхню підвищену відповідальність перед покупцем перевіряють документи дуже ретельно.

Основні види акредитивів:

• відкличні та безвідкличні;

• підтверджені та непідтверджені;

• трансферабельні (переказні).

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком, що виставив акредитив без попереднього попередження бенефіціара. Відкликання акредитива можливе ще до того моменту, коли документи будуть акцептовані банком, що виставив акредитив, або його банком-кореспондентом.

Отже, ця форма акредитива не забезпечує достатньої надійності та гарантії для бенефіціара, тому використовується дуже рідко.

Відкличний акредитив може застосовуватись лише в ділових стосунках між партнерами, які добре відомі один одному і заслуговують взаємної довіри.

Безвідкличний акредитив являє собою зобов'язання банку покупця виконати оплату при настанні строків платежу, якщо бенефіціар виконав усі умови акредитива. Для зміни або анулювання умов безвідкличного акредитива потрібна згода як бенефіціара, так і виконавчих банків. Якщо продавець бажає змінити або анулювати окремі умови акредитива, то він повинен вимагати від покупця надання відповідних доручень банку, що виставив акредитив.

Є два типи безвідкличних акредитивів.

Безвідкличний непідтверджений акредитив.

При відкритті такого акредитива банк-кореспондент лише авізує бенефіціарові відкриття акредитива. Бенефіціар має тільки зобов'язання банку, який відкрив акредитив, здійснити платіж проти документів, які будуть надані відповідно до умов акредитива.

Безвідкличний, непідтверджений акредитив доцільно використовувати лише в тому випадку, якщо політичний ризик та ризик переказу грошових коштів незначні. Якщо банк-кореспондент може покладатися на добрі стосунки з банком, який відкрив акредитив, а також стабільну політичну й економічну ситуацію, то він, зазвичай, виконує платіж за документами з метою скорішого проведення операції в інтересах клієнта.

Безвідкличний підтверджений акредитив.

При відкритті такого акредитива бенефіціар поряд з платіжними зобов'язаннями банку, який відкрив акредитив, має юридично рівноцінне й самостійне платіжне зобов'язання підтверджуючого банку. Підтверджуючи акредитив, банк-кореспондент підключається до зобов'язань банку, що відкрив акредитив.

Трансферабельний (переказний) акредитив.

Такий акредитив може бути цілком або частково переданий сервісним бенефіціаром одній або декільком особам (іншим бенефіціарам). Він використовується, коли перший бенефіціар сам не постачає товар, а діє як посередник між постачальником і покупцем. Він може бути також відповідальним за закупівельні контракти покупця. Покупець виставляє такий акредитив на користь торгового посередника. Перший бенефіціар дає інструкції банку перевести акредитив на користь свого постачальника (другий бенефіціар). Витрати за переказ акредитива зазвичай сплачує торговий посередник. Основне правило для переказного акредитива полягає в тому, що виплата за первинним акредитивом виконується на основі документів, які подаються як переказний акредитив.

Переказний акредитив можна переводити лише один раз.

Взагалі експортер повинен прагнути до того, щоб одержати від покупця безвідкличний і підтверджений акредитив, оскільки лише тоді і його банк несе відповідальність за платіж, а не тільки банк покупця в іншій країні.

Якщо позиція продавця під час переговорів дозволяє йому вибирати між акредитивом та інкасо, то треба мати на увазі, що чим вища сума угоди, тим важливіше застрахувати себе від усіляких ризиків. При наявності значної суми, на яку відбувається угода, доцільно наполягати на виставленні безвідкличного і підтвердженого акредитива, якщо клієнт не проти платити чи авансом надати банківську гарантію. При постачанні клієнтом устаткування широко практикується одержання авансу в розмірі 1/3 від суми угоди.

При розрахунках інкасо необхідно заздалегідь з'ясувати можливості продажу товару іншому покупцеві. Буває, що товар уже відправлений клієнту, але під час його транспортування чи оформлення інкасо виявляється, шо клієнт не готовий виконати свої зобов'язання.

За вартістю акредитив дорожчий, ніж інкасо. Зрозуміло, витрати з акредитиву несе покупець. Але якщо під час переговорів клієнт не готовий нести витрати, пов'язані з відкриттям акредитива, то, очевидно, розумніше їх узяти на себе цілком чи частково, ніж відмовитися від фінансової гарантії акредитива.

Банківський переказ являє собою доручення одного банку іншому виплатити бенефіціару (одержувачу) визначену суму. У ньому беруть участь:

• переказодавач-боржник;

• банк, шо прийняв доручення;

• банк, що виконує доручення;

• переказоотримувач.

У формі банківського переказу здійснюються авансові платежі імпортера або оплата товарів після їхнього одержання, що затримує інкасацію валютного виторгу експортером. Крім того, за допомогою переказу виробляються перерахунки та інші операції. Зазвичай, банківські перекази сполучаються з іншими формами міжнародних розрахунків.

Розрахунки з використанням векселів і чеків. У міжнародній практиці застосовуються переказні векселі (тратти), що виставляються експортером на імпортера.

Тратта — документ, складений за встановленим законом формою й утримуючий безумовний наказ кредитора (трасанту) позичальнику (трасатові) про сплату в зазначений термін визначеної суми грошей названій у векселі третій особі (ремітентові) чи пред'явнику. При розрахунках з використанням векселя експортер передає тратту і товарні документи на інкасо своєму банку, що одержує валюту з імпортера. Імпортер стає власником цих документів лише проти оплати чи акцепту тратти.

Якщо платіж здійснюється за допомогою чека, то боржник (покупець) або самостійно виставляє чек (чек клієнта), або доручає його виписку банку (чек банку).

Дорожній (туристичний) чек — платіжний документ, грошове зобов'язання (наказ) виплатити зазначену в ньому суму власникові чека. Він виписується великими банками в національній та іноземній валюті.

Єврочек — чек у євровалюті, що виписується банком без попереднього внесення клієнтом готівки і на більш великі суми за рахунок банківського кредиту терміном до 1 місяця. Він оплачується в будь-якій валюті країни-учасниці угоди «Єврочек» (діє з 1968 p.).

Кредитні картки. Використовуються з 60-х років; вони переважно американського походження («Віза Інтернешнл», «Майстер Кард» та ін.).

Розрахунки за компенсаційними угодами здійснюються в загальноприйнятих у міжнародній практиці формах (відкритий рахунок, акредитив та ін.).

У 1973 р. у Брюсселі було створено акціонерне Товариство міжнародних банківських фінансових телекомунікацій («СВІФТ») для передачі інформації з міжнародних банківських розрахунків.

В сучасних умовах застосовуються міжнародні автоматизовані системи міжбанківських розрахунків: по торгівлі цінними паперами — «СІДЕЛ», по валютних операціях та інформаційних послугах — «Рейтер—монітор сервіс».

Учасники міжнародних відносин, у тому числі валютно-кредитних, піддаються різноманітним ризикам. Для обмеження ризику рекомендується зібрати по можливості саму повну інформацію про фінансове положення клієнта. Зазвичай, її можна одержати суворо конфіденційно через банки чи спеціальні фірми. Ці фірми працюють на міжнародному рівні й можуть дати досить докладну інформацію про будь-яку компанію в будь-якій країні протягом 1—7 днів.

Від ризиків валютного ринку можна застрахуватися, укладаючи спеціальні угоди з банками.

При складанні контрактів варто звертати особливу увагу на дотримання прав покупця при пред'явленні претензій і відповідність умов платежу, і постачання правилам «Інко-термс».

Економічна комісія ООН для Європи (ЭКЕ) розробила «Загальні умови ЭКЕ по експортних угодах». Але, незважаючи на існуючі міри обмеження фінансового ризику, повної гарантії від ризиків у зовнішній торгівлі немає. При здійсненні складних операцій треба консультуватися з фахівцями з банківської справи.

Комерційні ризики пов'язані зі зміною ціни товару після висновку контракту; відмовою імпортера від прийому товару, особливо при інкасовій формі розрахунків; помилками в документах чи в оплаті товару; зловживанні розкраданням валютних засобів; неплатоспроможністю покупця чи позичальника; нестійкістю валютних курсів, інфляцією.

Особливе місце займають валютні ризики — небезпека валютних втрат у результаті зміни курсу валюти, ціни (позики) стосовно валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельної чи кредитної угоди і здійсненням платежу по ньому.

Захисні застереження — це умови, що включаються в угоди та контракти і передбачають можливість їхнього перегляду в процесі виконання з метою страхування валютних, кредитних та інших ризиків, обмеження втрат контрагентів міжнародних економічних відносин. Застосовуються три основних методи страхування валютних ризиків:

• однобічні дії одного з контрагентів;

• операції страхових компаній чи банків;

• взаємна домовленість учасників угоди.

Один з методів страхування валютних ризиків — включення в контракт валютного застереження.

Валютне застереження — умова в міжнародній торговій, кредитній чи іншій угоді, що передбачає перегляд суми платежу пропорційно зміні курсу валюти застереження з метою страхування експортера чи кредитора від ризику знецінення валюти. Найбільш поширене захисне застереження у формі розбіжності валюти ціни (позики) і валюти платежу. Вона припускає автоматично пропорційне коректування ціни контракту у випадку зміни курсу понад установлені кредити.

В умовах нестабільності валютних плаваючих курсів одержали поширення багатовалютні застереження, відповідно до яких сума грошового зобов'язання перераховується залежно від зміни курсового співвідношення між валютою платежу і групою валют, обраних за згодою сторін.

Товарно-цінове застереження — умова, що включається в міжнародні економічні угоди з метою страхування експортерів і кредиторів від інфляційного ризику.

З 60-х років застосовуються компенсаційні угоди для страхування валютних ризиків при кредитуванні: сума кредиту погоджується з ціною у визначеній валюті товару, що поставляється за рахунок погашення кредиту з метою уникнення змін цієї суми внаслідок коливань цін і курсів валют.

З 70-х років використовуються плаваючі процентні ставки для страхування ризиків по середньо- і довгострокових кредитах.

Один із способів страхування валютного ризику — форвардні угоди для валютного платежу.

Для захисту закордонних інвестицій від валютного ризику практикується хеджування — різновид форвардних операцій.

Таким чином, міжнародні розрахунки постійно удосконалюються і виступають регулятором окремих напрямків міжнародних економічних відносин.