Міжнародні фінанси

Організаціині засади світового фінансового ринку

Ринкова економіка передбачає існування різноманітних ринків. Їх можна поділити на ринки матеріальних і фінансових активів. На ринках матеріальних (реальних) активів торгують нафтою, газом, пшеницею, металами, дорогоцінним камінням, нерухомістю та ін.

Через механізм фінансового ринку здійснюється акумулювання та розміщення тимчасово вільного грошового капіталу. Поняття «фінансовий ринок» тотожне поняттю «фондовий ринок». Коли мова йде про фінансовий ринок, що діє в просторі міжнародних економічних відносин, вживають поняття «світовий фінансовий ринок». Світовий (міжнародний) фінансовий ринок є механізмом купівлі-продажу фінансових активів і відповідного задоволення попиту та пропозиції суб'єктів міжнародних економічних відносин на грошовий капітал.

Система світового фінансового ринку включає такі підсистеми: грошові (валютні) ринки; ринки капіталів; ринки банківських кредитів. Кожна з підсистем має справу з певним типом цінних паперів, що відображає умови купівлі-продажу тимчасово вільних грошей.

Валютний (грошовий) ринок є ринком цінних паперів (зобов'язань) тривалістю до один рік. Ринок капіталів — це ринок зобов'язань тривалістю більше одного року, тобто довгострокових цінних паперів (акцій, облігацій та їх похідних, векселів, виписаних на термін понад один рік). Ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов'язань, які, як правило, виключають існування вторинного ринку.

Розрізняють також первинний та вторинний ринки. Залежно від періоду закінчення операцій фінансові ринки поділяють на ринки касових (або поточних, «спот») та ринки строкових угод.

Ринок касових (поточних, «спот») операцій передбачає торгівлю базовим активом, розрахунки за який здійснюються не пізніше другого робочого дня після дати укладення угоди. На ринку строкових угод розрахунок здійснюється пізніше, ніж на другий робочий день після дати укладення угоди.

З організаційної точки зору світовий фінансовий ринок є сукупністю уповноважених банків, брокерських фірм і транснаціональних компаній. За винятком декількох фінансових центрів світовий фінансовий ринок не має певного місцезнаходження. Всі операції здійснюються по телефону, факсу, за допомогою інших сучасних систем зв'язку. Він функціонує через систему міжбанківських кореспондентських зв'язків і є наслідком об'єктивної тенденції до інтернаціоналізації національних фінансових ринків провідних промислово розвинених країн.

Світовий (міжнародний) фінансовий ринок поділяється на централізований та децентралізований. Централізований світовий фінансовий ринок представлений біржами. Його також називають біржовим ринком. На децентралізованому (позабіржовому) світовому ринку торгівля повністю децентралізована і здійснюється переважно через дилінгові системи, міжнародні телекомунікаційні системи, по телефону.

На сучасному етапі спостерігається процес глобалізації фінансового ринку. Прикладом цього є угода про злиття Лондонської «фондової» біржі (London Stock Exchage) та франкфуртської біржі Deutsche Boerse. До цієї угоди приєднується також американська Nasdaq. У Європі біржа Nasdaq вже представлена через електронну біржу Easdaq, яка базується у Брюсселі.

За ступенем впливу на ринок банки та компанії, які працюють на ньому, поділяються на маркет-мейкери та маркет-юзери.

Маркет-мейкери є великими банками та фінансовими компаніями, які завдяки здійсненню значної частини операцій ринку встановлюють поточний рівень валютного курсу або відсоткових ставок, тобто «роблять ціни». При визначенні маркет-мейкерів головним є не абсолютний розмір самого банку (компанії), а його частка в операціях ринку, тобто здатність, встановлюючи ціну, впливати на ринок. Маркет-мейкери «роблять ціни» шляхом здійснення операцій один з одним та з меншими банками, які є користувачами ринку (маркет-юзерами).

Маркет-юзери — це дрібніші банки та компанії, які використовують для своїх операцій курси, встановлені маркет-мейкерами. Вони є користувачами ринку, тобто «беруть ціну» і не є активними гравцями на ринках. Незважаючи на те, що сукупний обсяг їх операцій на ринку може бути достатньо великим, частка кожного з них — незначна.

Основною функцією маркет-мейкерів є котирування для дрібніших банків, останні можуть прийняти або не прийняти котирування маркет-мейкерів.

Банки здійснюють 85—95% угод між собою на міжбанківському ринку та з торгово-промисловою клієнтурою. Роль банку на ринку визначається: його величиною, репутацією, ступенем розвитку мережі зарубіжних відділень і філіалів, обсягом міжнародних розрахунків, що здійснюються через банк. Певне значення мають державна політика валютних обмежень, стан телекомунікації у регіоні розташування банківської установи, а також політика банку. Через брокерські фірми (в тому числі біржі) здійснюється близько 30% операцій світового фінансового ринку. Брокерські фірми стягують за посередництво комісію, котра розподіляється порівну між покупцем і продавцем і не включається у котирування. З кінця 60-х років XX ст. зроста роль великих компаній на світовому фінансовому ринку.

Валютні операції є одними з прибуткових у банківській діяльності. Більша частина прибутку таких банків, як Credit Suisse, Bank Austria, Bank of America, UBS, Chase Manhattan Bank, Barclays Bank, Swiss Bank Corporation, Coccite General Bank & Trust та інших, є результатом торгівлі на валютних ринках. Тому важливу роль в уповноважених банках відіграють валютні відділи (відділи валютних дилінгів). У банках і фінансових компаніях ці відділи займаються управлінням активами шляхом проведення поточних конверсійних і депозитно-кредитних операцій на ринку.

Дилерський апарат валютних відділів банків може сягати декількох десятків, а іноді й понад сотні осіб. Серед них виділяють: дилерів, економістів-аналітиків і менеджерів. Дилери є спеціалістами з купівлі-продажу валюти. Розподіл роботи між ними здійснюється по валютах та видах операцій (наприклад, розрізняють операції з торгово-промисловою клієнтурою, міжбанківські, поточні операції, строкові операції та ін.). Серед дилерів виділяють старших і головних. Останні мають право здійснювати арбітражні операції, створювати спекулятивні позиції.

Економісти-аналітики прогнозують рух валютних курсів і відсоткових ставок, розробляють моделі оцінювання та страхування ризиків.

Менеджери здійснюють загальне керівництво валютними операціями банку, керуючись політикою, розроблюваною валютним комітетом (робочий орган банку). У невеликих банках дилер одночасно є експертом та оператором.

Дилінговий зал, обладнання, що використовується для отримання інформації та укладання угод, комп'ютерні системи підтримки, які дають змогу вести валютну позицію, відслідковувати ліміти та здійснювати введення даних, об'єднуються поняттям «фронт-офис» (Front-office, або f/o). Тобто це підрозділ, який знаходиться на «передньому краї» зв'язків із зовнішнім світом. У іншому підрозділі, який називається бек-офісом (Back-office, або Ь/о), здійснюються оформлення та облік угод, проведення розрахунків по валютних операціях. Це служби, що знаходяться ніби «за спиною» у дилінгової служби.

Котирування валют — це встановлення курcів іноземних валют відповідно до чинного законодавства та існуючої практики. На міжнародному фінансовому ринку немає єдиного центру, який встановлює курси валют. Але налагоджений зв'язок і розвинута система інформації сприяють вирівнюванню валютних курсів різних секторів цього ринку.

В умовах плаваючих валютних курсів можливі різкі та важкопередбачувані зміни курсів, що за тиждень сягають 5% і більше. Валютні котирування можуть бути:
— офіційними й здійснюватися уповноваженими банками, державними органами, спеціальними підрозділами на валютних, фондових і товарних біржах;
— ринковими й здійснюватися великими компаніями та банками на неофіційному ринку.

Інформація про котирування публікується у спеціальних бюлетенях і таблицях. Дані про котирування іноземної валюти нерідко використовуються тільки як довідкова величина, яка не обов'язково збігається з курсом за конкретною угодою. Існує два методи котирування іноземної валюти до національної: пряме та непряме котирування. За прямого котирування ціна одиниці іноземної валюти обчислюється у національній валюті, за непрямого — навпаки, ціна одиниці національної валюти обчислюється у певній кількості іноземної валюти. Найпоширенішим є пряме котирування. Між методами котирування немає економічної відмінності, сутність валютного курсу єдина. Проте використання прямого та непрямого котирування є дуже зручним, оскільки виключає потребу у додаткових розрахунках.

Котирування буває твердим та номінальним. Тверде котирування зобов'язує того, хто його здійснює, виконувати угоду відповідно до нього. Номінальне котирування є лише орієнтовним і не обов'язковим для учасників угоди.

Коли комерційні банки здійснюють котирування іноземної валюти, вони нерідко показують курс купівлі та продажу по операціях на різні терміни та з неоднаковими умовами (наприклад, курси по операціях «спот», «форвард» або «своп»). Поточне ринкове котирування, на відміну від офіційного, може мати скорочений вигляд і містити тільки ті знаки, які різняться між собою. Наприклад, повне котирування німецької марки до долара США — «1,6789—1,6791», а скорочене — «89 — 91». У деяких країнах одночасно з офіційним існує неофіційне котирування «чорного» валютного ринку. Котирування іноземної валюти в національній валюті використовується банками переважно в операціях з торгово-промисловою клієнтурою. В операціях на міжбанківському валютному ринку котирування здійснюється переважно по відношенню до якоїсь ринкової валюти (наприклад, до долара США, німецької марки, японської єни).

Котирування валют для торгово-промислової клієнтури, як правило, базується на крос-курсі. Крос-курс — це співвідношення між двома валютами, яке випливає з їх курсів щодо третьої валюти.

Котирування називається повним, коли воно включає курс покупця та курс продавця, за якими той, хто здійснює таке котирування, купує або продає відповідну іноземну валюту. Різниця між курсами продавця і покупця створює маржу, яка використовується для покриття видатків того, хто здійснює котирування, а також для отримання прибутків і певною мірою для страхування валютних ризиків.

Конкурентна боротьба між банками змушує їх скорочувати розмір маржі до 0,05 %, іноді й більше, але за кризових ситуацій вона зростає у 2—3, а іноді в 10 разів. На більшості валютних ринків використовується процедура котирування у формі фіксингів. Фіксинг є процедурою котирування, при якій визначається та реєструється міжбанківський курс валют шляхом послідовного зіставлення попиту та пропозиції по кожній валюті. За цими даними визначають курси продавця та покупця або середній між ними курс, які й фіксуються як офіційні.