Міжнародні фінанси

Венчурне фінансування

Новою для України, але достатньо відомою у світі формою інвестування є венчурне фінансування, яке має деякі відмінності порівняно із традиційними формами фінансування.

Іноземні інвестори венчурного капіталу досліджують довгострокові перспективи підприємства, в яке вкладають кошти. Практика венчурного фінансування передбачає інвестування як шляхом придбання акцій (паїв) компаній, так і шляхом кредитування підприємств. Процес інвестування передбачає залучення інвесторів у безпосереднє управління виробничим процесом, прийняття стратегічно важливих рішень. Фірма, що отримує венчурне фінансування, стає акціонерною компанією закритого типу, акції якої належать вузькому колу осіб — її засновникам та інвесторам венчурного капіталу.

Переваги венчурного фінансування полягають у тому, що створювані невеликі фірми мають доступ до фінансових ресурсів, а також можливість консультацій з питань виробництва, фінансів, управління персоналом, чим забезпечуються гнучкість в управлінні та швидкість прийняття рішень. Венчурний капітал традиційно орієнтується на малі та середні підприємства, віддаючи перевагу приватним компаніям і спільним підприємствам. Пріоритетними для венчурного капіталу є галузі, продукція яких має значний внутрішній ринок збуту, та такі, що не залежать від імпорту. Наявність експортного потенціалу підвищує привабливість підприємства, але не є суттєвим чинником інвестицій.

Рахівництво (accounting) є інформаційною системою, яка охоплює процес обліку господарської діяльності підприємств, накопичення, обробку та передачу необхідної фінансової інформації.

За умови бурхливого розвитку міжнародних економічних відносин, глобалізації фінансових ринків і потреб інвесторів у достатній, зіставлюваній та зрозумілій для них інформації світовою теорією та практикою чимало зроблено для гармонізації та уніфікації рахівництва. Наприклад, у США існують Загальноприйняті принципи рахівництва (General Accepted Accounting Principles, GAAP); на міжнародному рівні Комітетом з міжнародних стандартів рахівництва (The International Accounting Standards Committe, IASC), створеним 1973 року, розроблені й постійно вдосконалюються Міжнародні стандарти рахівництва (International Accounting Standards, IAS), більш відомі в Україні як Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (МСБО); країнами — членами ЄС сформульовані вимоги щодо рахівництва у двох директивах — Четвертій директиві «Про уніфікацію форм звітності та правил їх аудиту» (1978) та Сьомій директиві «Про прийняття та складання консолідованої звітності» (1983).

Прозорість фінансової діяльності компаній, яка забезпечується достатньою та зрозумілою для зовнішніх користувачів фінансовою звітністю, є необхідною передумовою залучення іноземних інвестицій. IAS націлені на підготовку звітності, яка б була достатньо детальною та повною і тлумачення якої було б однаковим у різних країнах. Стандарти визначають наріжні принципи складання звітності, уникаючи надмірної деталізації правил, і відображають сутність операцій, здійснюваних підприємствами. Згідно з IAS підприємства обов'язково мають подавати зовнішнім користувачам такі форми фінансової звітності: баланс, звіт про прибуток і збитки, звіт про грошові потоки та звіт про зміни у власному капіталі.

IAS 1998 року включають:
МСФЗ 1. Подання фінансової звітності;
МСФЗ 2. Запаси;
МСФЗ 4. Облік амортизації;
МСФЗ 7. Звіт про рух грошей;
МСФЗ 8. Чистий прибуток або збиток за період, фундаментальні помилки та зміни в обліковій політиці;
МСФЗ 9. Витрати на дослідження та розробки;
МСФЗ 10. Умовні події та події, що відбулися після звітної дати;
МСФЗ 11. Договори підряду;
МСФЗ 12. Податки на прибуток;
МСФЗ 14. Сегментна звітність;
МСФЗ 15. Інформація, що відображає вплив зміни цін;
МСФЗ 16. Основні засоби;
МСФЗ 17. Оренда;
МСФЗ 18. Виручка;
МСФЗ 19. Винагорода працівникам;
МСФЗ 20. Облік урядових субсидій та розкриття інформації про урядову допомогу;
МСФЗ 21. Вплив зміни валютних курсів;
МСФЗ 22. Об'єднання компаній;
МСФЗ 23. Витрати по займах;
МСФЗ 24. Розкриття інформації про пов'язані сторони;
МСФЗ 25. Облік інвестицій;
МСФЗ 26. Облік та звітність по програмах пенсійного забезпечення (пенсійних планах);
МСФЗ 27. Зведена фінансова звітність та облік інвестицій у дочірні компанії;
МСФЗ 28. Облік інвестицій в асоційовані компанії;
МСФЗ 29. Фінансова звітність в умовах гіперінфляції;
МСФЗ 30. Розкриття інформації у фінансовій звітності банків та економічних фінансових інститутів;
МСФЗ 32. Фінансові інструменти: розкриття та подання інформації;
МСФЗ 33. Прибуток на акцію;
МСФЗ 34. Проміжна фінансова звітність.

Згідно з IAS вважається, що інвестор має значний вплив, якщо він володіє не менш як 20% голосів в інвестованому підприємстві. Якщо в інвестора менше 20%, то вважається, що він не має значного впливу.

Інвестуючи у спільне підприємство, інвестор повинен певним чином вести облік своїх інвестицій. Вибір методу відображення у звітності частки інвестора залежить від форми спільного підприємства:
а) спільно контрольована діяльність (коли спільне підприємство використовує основні засоби та інші ресурси учасників, але окремого підприємства не створено); за таких умов учасник спільного підприємства повинен визнавати ті активи, контроль над якими він має, збитки, яких він зазнав, зобов'язання та свою частку доходу, яку він отримав від операцій з продажу товарів чи надання послуг спільним підприємством;
б) спільно контрольовані активи (без створення окремого підприємства); учасник спільного підприємства повинен визнавати частку в спільно контрольованих активах, будь-які прийняті на себе зобов'язання та збитки, яких він зазнав, будь-який дохід від реалізації або використання своєї частки спільно виробленої продукції;
в) спільно контрольовані підприємства; у своїх консолідованих звітах учасник спільного підприємства повинен відображати свою частку, застосовуючи або метод участі, або метод пропорційної консолідації.

IAS передбачається, що операція в іноземній валюті має фіксуватися в обліковій валюті шляхом застосування обмінного курсу, дійсного на дату здійснення операції. У практичних цілях підприємство може використовувати курс, який приблизно дорівнює фактичному курсу на дату здійснення операції. Міжнародні стандарти дозволяють застосовувати середній курс тижня або місяця для всіх операцій в іноземній валюті, які здійснюються протягом цього звітного періоду. У разі, коли курс обміну валюти значно коливається, використання середнього курсу протягом будь-якого звітного періоду не допускається.

На дату балансового звіту грошові статті в інвалюті повинні відображатися із застосуванням курсу на дату закінчення звітного періоду. Негрошові статті, обліковані за первинною вартістю в іноземній валюті (наприклад, обладнання, закуплене в іноземного постачальника), необхідно відображати, застосовуючи обмінні курси, дійсні на момент визначення справедливої (ринкової) вартості цих активів. Фінансові звіти, в яких відображається зарубіжна діяльність, яка є невід'ємною частиною діяльності підзвітного підприємства, перераховуються в такому ж порядку, що й операції, здійснені самим підзвітним підприємством. Курсові різниці, що виникають у зв'язку із здійсненням операцій в іноземній валюті, мають визнаватися як дохід або витрати у звітному періоді.

Згідно з IAS іноземним підприємством є підприємство, яке працює на території країни і діяльність якого не є невід'ємною частиною діяльності головного підприємства. Тобто воно, в основному, здійснює операції у своій місцевій валюті. Приклад іноземного підприємства — дочірні, асоційовані компанії, спільні підприємства та філії. При переведенні фінансової звітності іноземного підприємства в іншу валюту всі активи та зобов'язання необхідно переводити за обмінним курсом, дійсним на дату закінчення звітного періоду. Статті звіту про прибутки та збитки необхідно перевести за курсом на дату здійснення операцій або за середнім курсом, якщо він приблизно дорівнює фактичному курсу (застосування курсу, дійсного на дату закінчення звітного періоду, не дозволяється).