Міжнародні фінанси

Елементи оподаткування

Будь-який податок може бути розкладений на складові — елементи оподаткування. Серед них виділяють: платника податку, об'єкт оподаткування, одиницю оподаткування, податкову базу, джерело сплати податку, податкову ставку та квоту.

Платником податку є фізична чи юридична особа, яка сплачує податок фінансовим органам. Об'єкт оподаткування — це дохід, майно або товар, що підлягає оподаткуванню. Одиниця оподаткування — це одиниця вимірювання об'єкта оподаткування. Податкова база — вартість об'єкта оподаткування в одиницях його вимірювання, до якої застосовуються податкові ставки. Джерело сплати податків — це дохід, з якого платник податку сплачує податок. Податкова ставка — це розмір податку на одиницю об'єкта оподаткування. Податкова квота — це частка податку в доході платника податку.

За формою оподаткування податки поділяються на прямі та непрямі. До прямих податків належать такі, які нараховуються беспосередньо, тобто прямо на доходи (або майно) платників податків. Наприклад, податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб, податок на нерухомість тощо. Непрямі податки — це податки, що нараховуються на вартість товару і є складовими ціни цього товару. До непрямих податків у системі міжнародних економічних відносин належать ввізне, вивізне мито та мито за транзит товару, податок на додану вартість, акцизи.

Як показує світова практика, рівень митного тарифного захисту держави має бути помірним: не більше 10—15%. Вважається, що максимальний рівень ввізного (імпортного) мита не повинен перевищувати 30%. На оподаткування імпортних товарів суттєво впливає країна, з якої походить товар. Тому порядок визначення країни походження товару посідає значне місце в системі оподаткування імпортних товарів.

Країною походження товарів вважається країна, де товари були повністю вироблені або піддані достатній обробці. Перелік товарів, що обкладаються митом, із зазначенням митних ставок є митним тарифом. Митні ставки можуть бути:
— специфічними, тобто з кожної одиниці оподаткування (тонна руди, кубічний метр газу тощо) стягується тверда сума податку;
— адвалорними, коли податок стягується у певному відсотку від ціни одиниці експортного, імпортного чи транзитного товару;
— змішаними, що передбачає одночасне існування специфічної та адвалорної ставки для конкретного об'єкта оподаткування (товару, послуги); вибір виду ставки залежить у кожному конкретному випадку від країни, з якої імпортується товар, та інших якісних показників.

Принципи Генеральної угоди по тарифах та торгівлі (ГАТТ) та різноманітні міжнародні переговори, що привели їх у дію, дали змогу з кінця 1950-х років суттєво знизити тарифні перешкоди для розвитку міжнародної торгівлі. У промислово розвинутих країнах рівень митних ставок було в середньому знижено з 40% у 1947 році до 8% у 1979 році.

Першим принципом ГАТТ є положення про режим найбільшого сприяння, яке зобов'язує кожну державу поширювати на всіх постачальників будь-якого товару пільги, котрі ця держава надала б будь-кому з них.

Згідно з ГАТТ створення вільних економічних зон (ВЕЗ) або митних союзів є частиною руху у напрямку лібералізації міжнародної торгівлі. ГАТТ передбачає можливість країн-учасниць створювати ВЕЗ і митні союзи, але лише за умови, що рівень протекційних заходів такого союзу не перевищуватиме попередній середній рівень країн-учасниць. За правилами ГАТТ нині працює практично все світове співтовариство, забезпечуючи до 98% світових товаропотоків. З моменту заснування ГАТТ (угода, підписана у жовтні 1947 року, набула чинності з 1 січня 1948 року) відбулося вісім раундів переговорів з питань торгівлі. Метою цих переговорів було зниження тарифів і лібералізація доступу до ринків держав—членів ГАТТ.

У квітні 1994 року внаслідок восьмирічного Уругвайського раунду переговорів країн—учасниць ГАТТ було підписано пакет угод. У раунді, який закінчився конференцією у Маракеші (1993) брали участь 147 країн і близько 30 впливових міжнародних організацій. Раунд відомий тим, що в систему ГАТТ були включені нові сектори: торгівля послугами (світовий річний обіг близько 900 млрд дол. США), торгівля сільськогосподарською продукцією, ринок міжурядових угод (світовий річний обіг близько 2 трлн. дол. США) та ринок інтелектуальної власності. Згідно з угодами різко скорочуються всі митні тарифи — в середньому в світі на 36%. Підтримка фермерів на національному рівні скоротиться на 20%. Вперше такі індустріальні країни, як Малайзія, Сінгапур, Південна Корея, Тайвань і деякі інші, зобов'язалися захищати торгові марки, патенти та авторські права. Жорсткішими стануть дисципліна та правила світової торгівлі, боротьба з демпінгом і субсидуванням зовнішньої торгівлі.

В угодах Уругвайського раунду окреслено принципи та правила глобальної міжнародної торгівлі — торгівлі XXI ст. Ці угоди стали наслідком цілої системи взаємних поступок і компромісів з боку країн-учасниць. Саме завдяки таким компромісам почала діяти Світова організація торгівлі, COT (World Trade Organisation). Паралельно із COT продовжує своє існування і ГАТТ. Адже ГАТТ — це міжнародно-правова система, на базі якої й існуватиме COT. Ще 24 березня 1948 року було підписано так званий Гаванський статут Світової організації торгівлі. Тобто було створено організацію та її міждержавну договірно-правову основу, але статут COT так і не набрав чинності. Замість COT почала діяти постійна конференція держав—членів ГАТТ, яка й забезпечувала поступовий розвиток комплексів міжнародних угод цієї системи.

COT об'єднає ГАТТ і подібні до неї угоди, що стосуються послуг та інтелектуальної власності. Очолюватиме її конференція міністрів, яка збиратиметься, як правило, кожних два роки. Рада COT на офіційному рівні управлятиме справами організації і поступово перетворюватиметься на арбітражний орган та орган, що вивчатиме торгову політику членів організації. Членами COT автоматично стали держави—члени ГАТТ (за станом на 31 грудня 1994 року), які взяли на себе зобов'язання, розроблені у ході Уругвайського раунду. Країни, що не встигли до кінця 1994 року стати членами ГАТТ, проходитимуть складнішу процедуру вступу до COT.

Функціонування COT має вирішити багато неврегульованих проблем у галузі міжнародної торгівлі. Серед них: нетарифне регулювання міжнародної торгівлі; міжнародна торгівля сільськогосподарською, текстильною продукцією та готовим одягом; захист інтелектуальної власності. Згідно з документами Уругвайського раунду COT покликана вирішити п'ять головних завдань:
— сприяти виконанню рішень Уругвайського раунду;
— забезпечувати організацію та проведення багатосторонніх переговорів з торгівлі, а також докладати зусиль для реалізації досягнутих на них домовленостей;
— здійснювати керівництво процедурами врегулювання спірних питань;
— проводити перевірки торгової політики (в межах програми «Trade Policy Review Mechanism»);
— взаємодіяти з іншими світовими організаціями, такими як МВФ, Світовий банк тощо.

Міжнародне оподаткування на сучасному етапі характеризується координацією податкового законодавства суверенних держав з метою уникнення подвійного оподаткування суб'єктів міжнародних відносин.

Подвійне оподаткування виникає внаслідок того, що одна держава претендує на право стягувати податок на основі факту проживання (або громадянства) платника податку, а інша — на основі місця отримання доходу. Подвійне оподаткування може виникати й у випадку, коли обидві сторони стверджують, що платник податку є їх резидентом, або якщо кожна з двох держав стверджує, що дохід отримано саме на її території.

Країни намагаються уникати подвійного оподаткування або одностороннім шляхом на основі внутрішнього (національного) законодавства, або згідно з двосторонніми міждержавними договорами з питань оподаткування. Основною метою уникнення подвійного оподаткування є сприяння міжнародній торгівлі та інвестуванню шляхом зменшення податкових бар'єрів, які перешкоджають вільному міжнародному обміну товарів і послуг. Полегшення податкового тягаря стимулює розвиток торгівлі та інвестування. Майже в усіх країнах існують правила оподаткування, які регулюють податковий режим для своїх резидентів, що діють за кордоном, та для іноземних платників податків, діючих у даній державі. Хоча податкові системи в країнах неоднакові, між ними існує принципова схожість і можливе взаєморозуміння. Іноді таке взаєморозуміння закріплюється у двосторонніх угодах щодо конкретних податків; в інших випадках відповідний податковий режим встановлюється національним податковим законодавством якоїсь окремої країни.

Хоча у багатьох країнах існує законодавство, яке регулює міжнародні операції і забезпечує одностороннє звільнення від подвійного оподаткування, такі односторонні зусилля не завжди дають змогу повністю вирішити існуючі проблеми. Наприклад, якщо за внутрішнім законодавством Канади платник податку вважається резидентом цієї країни тоді як за національними законами США він — резидент США, то виникає можливість подвійного оподаткування доходів цієї особи. Тому одним із завдань договору про усунення подвійного оподаткування є вирішення конфлікту щодо статусу резидента. Подібні угоди певною мірою забезпечують визначеність і передбачуваність статусу резидента, що дає змогу платникам податків планувати свої дії. Положення, що містяться в угодах, передбачають обмін інформацією між країнами. Це допомагає сторонам угоди забезпечувати застосування положень внутрішнього податкового законодавства.

Існує правило міжнародного оподаткування, за яким пріоритетне право оподаткування надається країні, з якою є територіальний зв'язок ( тобто країні, в якій отримано дохід), а залишкове право оподаткування — країні громадянства або місцеперебування. Оподаткування доходу на основі територіальної юрисдикції, як правило, здійснюється за одним з двох методів:
— Країна здійснює повну юрисдикцію над прибутком від господарської діяльності, отриманого нерезидентом, створюючи для такого прибутку такий самий режим оподаткування, що і для резидента цієї країни. На суму витрат, пов'язаних з отриманням такого доходу, як правило, зменшується база оподаткування.
— Дохід, отриманий не від господарської діяльності (дивіденди, відсотки, роялті, орендна плата), як правило, підпадає під обмежену юрисдикцію. Нерідко такий дохід оподатковується податком країною проживання платника податку на валовій основі (тобто відрахування не допускаються) за ставками від 0 до 30%.

З точки зору ефективності, на думку західних економістів, завданням податкової системи є встановлення неупереджених норм оподаткування, тобто норм, які б не могли діяти ні проти, ні на користь якого-небудь виду діяльності. Рішення про господарську діяльність, інвестування та споживання мають прийматися з причин, не пов'язаних із оподаткуванням. Концепція неупередженого міжнародного оподаткування має такі правила:
- неупередженість стосовно експорту капіталу. Податкова система відповідає цьому правилу, якщо на вибір платника податку — інвестувати у себе в країні чи за кордоном — питання оподаткування не впливають;
- неупередженість щодо імпорту капіталу (іноземна, або конкурентна неупередженість). Це правило вважається виконаним, якщо всі діючі на ринку фірми обкладаються податком за однаковою ставкою;
- Національна неупередженість. Згідно з цим правилом загальний прибуток на капітал, який розподіляється між платником податку та державою, має бути однаковим, незалежно від того, де інвестовано капітал: всередині країни чи за кордоном. Наприклад, якщо ставка національного податку на дохід платника складає 34 % (у платника залишається 66 %), то обкладання його іноземними податками не змінить цих пропорцій.