Міжнародні фінанси

Організаційні засади міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки являють собою систему механізмів реалізації грошових вимог і зобов'язань, що виникають між різними суб'єктами міжнародних економічних відносин. Еволюція міжнародних розрахунків відображає розвиток міжнародних відносин, валютних систем, фінансових ринків, у тому числі ринку фінансових послуг. Необхідність міжнародних розрахунків обумовлена міжнародною торгівлею, вивозом капіталу, міграційними процесами та ін.

На умови та ефективність міжнародних розрахунків впливає багато чинників: кон'юнктура внутрішнього та зовнішніх ринків, характер міжнародних зв'язків країн—учасниць розрахунків, стан їх платіжних балансів, золотовалютних резервів, оборотності валют, динаміка курсів національних грошових одиниць та ін. Існує і зворотний зв'язок: стабільні міжнародні розрахунки позитивно впливають на внутрішню економіку та міжнародні економічні відносини країн—учасниць розрахунків. На сучасному етапі міжнародні розрахунки є об'єктом державного регулювання, яке здійснюється по декількох напрямах. Держава впливає на систему розрахунків, оскільки нерідко сама бере в них участь; законодавчо їх регламентує, періодично вводячи певні валютні обмеження, створюючи органи валютного контролю тощо; впливає на розрахунки через систему міжнародних організацій.

Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі шляхом відповідних записів на банківських рахунках в уповноважених банках; вони безпосередньо пов'язані з обміном валют на валютних ринках.

Прямі міжбанківські кореспондентські відносини можуть складатися між банками тих країн, між якими існують платіжні угоди. Останні, як правило, укладаються на міжурядовому, рідше — міжвідомчому рівні на багатосторонній або двосторонній основі. Міжнародні платіжні угоди — це міжнародні договори, якими встановлюються система та порядок здійснення міжнародних розрахунків за торговими та неторговими операціями. У ряді випадків платіжні угоди є складовими інших договорів, наприклад торгових або кредитних угод.

Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки використовують свій закордонний апарат (філії, дочірні банки) та кореспондентські відносини з іноземними банками. Для налагодження кореспондентських відносин банки обмінюються листами, домовляючись про рахунки, за якими будуть здійснюватися взаємні розрахунки (кореспондентські рахунки), тарифи та інші умови. Після досягнення згоди банки укладають кореспондентські договори, тобто угоди між двома або декількома банківськими установами щодо здійснення платежів і розрахунків однією з них за дорученням і за рахунок іншої. Кредитні установи, які уклали між собою кореспондентську угоду, називають одна одну кореспондентом. Кореспондентські договори можуть укладатися на певний термін з правом їх продовження або без зазначення терміну закінчення їх дії (безстрокові).

У кореспондентських угодах зазначається валюта розрахунків, порядок розрахунків, розмір комісійних за ведення (відкриття, закриття, списання коштів, направлення виписок, авізо та ін.) рахунків, методи поповнення використаних коштів, порядок переведення коштів на рахунки у треті країни та ін. Після укладення кореспондентського договору банки обмінюються зразками підписів, телеграфними ключами, тарифами та іншими документами. Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки підтримують необхідні валютні позиції у різних валютах відповідно до структури та термінів передбачених платежів, проводять диверсифікацію своїх валютних резервів.

На основі укладеного кореспондентського договору відкривається кореспондентський рахунок, тобто рахунок, на якому відображаються розрахунки, здійснювані однією кредитною установою за дорученням і за рахунок іншої. Платежі по цих рахунках можуть здійснюватися в межах залишку по рахунку або з перевищенням цього залишку за рахунок наданого кредиту (овердрафта). За кореспондентськими рахунками можуть сплачуватися відсотки. Але в окремих країнах це заборонено законодавством, оскільки основним призначенням подібних рахунків є не накопичення та зберігання коштів, а проведення розрахункових операцій. Тому залишки коштів на кореспондентських рахунках підтримують на мінімальному рівні, необхідному для здійснення платежів.

Окрім основних кореспондентських рахунків у банках можуть відкриватися спеціальні кореспондентські рахунки для проведення окремих операцій як у національній, так і в іноземній валюті. Основні кореспондентські банківські рахунки, що використовуються для міжнародних розрахунків, поділяються на рахунки «ностро» та рахунки «лоро».

Рахунки «ностро» (італ. nostro conto — наш рахунок) є рахунками даного банку (наприклад українського) у кредитних установах-кореспондентах (зарубіжних банках). Рахунки «лоро» (італ. loro conto — їх рахунок) є рахунками, які даний банк (наприклад український) відкриває у себе для банків-кореспондентів. Рахунок «ностро» в одному банку є одночасно рахунком «лоро» у банку-кореспонденті. У банківській практиці термін «лоро» вживається і для кореспондентського рахунку третього банку, який відкрито у банку— кореспонденті даної кредитної установи. Рахунок банку—кореспондента у даній кредитній установі зветься «востро» (італ. vostro conto — ваш рахунок).

Існує велике розмаїття зовнішньоекономічних договорів: договори купівлі-продажу, які включають договори експорту, імпорту, реекспорту та реімпорту; договори зустрічних поставок, тобто компенсаційні договори; договори консигнації; договори міжнародного лізингу та ін. Практика укладання договорів показує, що сформулювати всі умови договору достатньо повно та чітко іноді буває досить нелегко. Якщо в угоді мають місце неточності або відсутній якийсь пункт, це означає, що сторони застосовують відповідний міжнародний торговий звичай.

Процес визначення платіжних умов зовнішньоекономічних контрактів, як правило, виявляє незбіжність інтересів заінтересованих осіб. Наприклад, експортер прагне отримати якнайбільшу суму валютної виручки в найкоротший термін: одночасно імпортер зацікавлений сплатити в найближчий після укладення угоди термін якнайменше валюти, прискорити час отримання товару та відстрочити платежі до моменту його реалізації. Вибір платіжних умов зовнішньоекономічної угоди значною мірою залежить від: характеру економічних і політичних відносин між країнами, юридичні та фізичні особи яких є сторонами угоди; співвідношення сил контрагентів у конкретній угоді; традицій та звичаїв міжнародної торгівлі даним товаром.

Від форм та умов міжнародних розрахунків залежать швидкість і гарантія платежу, а також сума витрат, пов'язаних із здійсненням розрахунків. Якщо міжурядовими угодами встановлюються загальні принципи міжнародних розрахунків, то у конкретних зовнішньоекономічних контрактах мають чітко формулюватися їх платіжні умови. Основними платіжними умовами зовнішньоекономічних договорів є: валюта ціни та валюта платежу, термін платежу, спосіб платежу, форма розрахунків, застереження, спрямовані на зменшення або усунення валютного ризику.

Валюта платежу — це валюта, в якій здійснюється оплата товару. Нею може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера або валюта третьої країни.

Валюта ціни (валюта угоди) — це валюта, в якій фіксується вартість товару. Це може бути валюта країни-експортера, валюта країни-імпортера, валюта третьої країни або міжнародна розрахункова грошова одиниця (наприклад СДР).

Валюта платежу може збігатися або не збігатися з валютою ціни товару. В останньому випадку в угоді зазначається курс, за яким валюта ціни має переводитись у валюту платежу. Це може бути курс на день платежу або середній курс за період. Сторони встановлюють у контракті конкретні терміни платежу. Якщо вони не встановлені угодою, то визначаються торговими звичаями міжнародної практики.

Способи платежу визначають співвідношення часу оплати за товар та його фактичної поставки. Основними способами платежу є:
— готівковий платіж;
— платіж авансом;
— платіж у кредит;
— кредит з опціоном, тобто правом вибору готівкового платежу.

Платіж готівковий включає всі види розрахунків, за якими товар оплачується повністю: у період від моменту його готовності для експорту до моменту переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця; в момент переходу товару чи зазначених документів до покупця. Формами розрахунків при готівковому платежі можуть бути чек, переказ, акредитив, інкасо.

Авансові платежі випереджають рух товарів, за які здійснюється платіж. Якщо імпортер оплачує товар авансом, він кредитує експортера. У міжнародній практиці авансові платежі вживаються у торгівлі дорогоцінними металами, ядерним пальним, зброєю. Імпорт дорогого обладнання суден і літаків, виготовлених за індивідуальним замовленням, як правило, передбачає часткові авансові платежі.

Розрахунок у кредит може бути комерційним і банківським. Якщо міжнародні розрахункові операції здійснюються після переходу товару у власність імпортера, то має місце його кредитування експортером. Комерційний кредит може передбачати надання вексельного кредиту (виставлення тратти), розстрочки платежу або кредитування за відкритим рахунком.

Кредит з опціоном (правом вибору) готівкового платежу передбачає надання імпортеру права скористатися відстрочкою платежу за придбаний товар, але з позбавленням знижки, яка надається за умов готівкового платежу.

Низка товарів продається за стандартними правилами поставок, розробленими ГАТТ (вони передбачають певні форми розрахунків та інші валютно-фінансові умови). Наприклад, валютою ціни є долар США у торгівлі сирою нафтою, газовим конденсатом, цукром-сирцем, кофе, алюмінієм, нікелем, оловом, цинком, виробами з хутра. В англійських фунтах стерлінгів визначаються ціни на західноєвропейських біржах на какао-боби, картоплю, ячмінь, свинець, мідь, каучук. Відповідно до порядку котирування цін товарів на біржах визначається валюта ціни та валюта остаточного платежу. Формами міжнародних розрахунків можуть бути чеки, переказні векселі (тратти), банківські перекази, документарне інкасо, документарний акредитив, система відкритих рахунків, пластикові картки.

Для страхування від валютних ризиків використовують валютні застереження — договірні умови, які включаються в зовнішньоекономічну угоду і можуть бути переглянуті в ході виконання угоди. Раніше застосовувалося золоте застереження, яке базувалося на фіксації золотого вмісту валюти платежу на дату укладення угоди та на перерахунку суми платежу пропорційно зміні цього золотого вмісту на дату виконання угоди. На сучасному етапі застосовують валютні застереження та товарно-цінові застереження.

Валютне застереження — це умова міжнародної зовнішньоекономічної угоди, яка передбачає перегляд суми платежу прямо пропорційно зміні курсу валюти застереження (фактично валюти ціни) з метою страхування експортера (або кредитора) від ризику знецінення валюти платежу. Валюта платежу ставиться у залежність від більш стійкої валюти застереження (валюти ціни).

В умовах посилення нестабільності плаваючих валютних курсів широко застосовуються багатовалютні (мультивалютні) застереження.

До товарно-цінових застережень належать: застереження щодо змінної (ковзкої) ціни, коли ціна підвищується за умови зростання ціноутворюючих складових; індексація, яка передбачає перегляд суми платежу пропорційно зміні індексу цін за період з дати підписання до моменту виконання угоди.

Є також комбіновані валютно-товарні застереження, які передбачають регулювання суми платежу залежно від зміни товарних цін і валютних курсів. Якщо товарні ціни та курс валюти застереження змінюються в одному напрямку, то сума платежу перераховується на найбільший відсоток відхилення. Якщо напрямки їх динаміки не збігаються, то сума платежу змінюється на різницю між відхиленнями товарних цін і валютного курсу.