Міжнародні фінанси

Сутність, виникнення та розвиток балансів міжнародних розрахунків

Грошові вимоги та зобов'язання, що виникають у країн як наслідок їх міжнародних економічних відносин, мають оплачуватися в певні терміни й фіксуватися у балансах міжнародних розрахунків (БМР). Останні, залежно від поставлених завдань, відображають або всю сукупність розрахункових відносин країни, або якусь їхню частину. Баланси міжнародних розрахунків у грошовій формі показують стан міжнародних відносин країни з іншим світом. Вони посідають важливе місце у системі економічних відносин, оскільки відображають перерозподіл суспільного продукту, масштаби, структуру і характер зовнішньоекономічної діяльності країни, її участь у світовому господарстві та міжнародному розподілі праці, віддзеркалюють її позиції на світових ринках фінансових і матеріальних активів.

Перші спроби обліку міжнародних розрахунків мали місце в Англії наприкінці XIV ст. У зв'язку із активним відпливом золота (воно ототожнювалося з національним багатством) перед країною постала необхідність призупинення цього процесу. Це потребувало визначення природи та масштабів зовнішньої торгівлі Англії, аналізу всіх її міжнародних операцій.

Шотландський економіст, послідовник меркантилізму Джеймс Стюарт 1767 року ввів у економічний лексикон поняття «платіжний баланс». Пізніше шотландський економіст і філософ Адам Сміт (1723—1790), англійський економіст Давид Рікардо (1772—1823), інші видатні діячі того часу розвинули систему складання БМР. Наприкінці XIX ст. через посилення вивозу капіталу та розвиток інших форм міжнародних економічних відносин спостерігається подальший розвиток БМР. Удосконалюється практика обліку міжнародних операцій, формується система державних органів (казначейство, митниця, бюджетні та кредитні установи тощо), які займаються збиранням та аналізом інформації щодо міжнародних розрахунків. До початку XX ст. найбільшого розвитку методики складання БМР набули у США та Великобританії.

Після першої світової війни (1914—1918) у США складався достатньо детальний БМР, дані якого використовувалися у розробці економічної політики країни. Перший офіційний БМР США за 1922 рік було опубліковано 1923 року (попередні публікації належали окремим дослідникам і не носили офіційного характеру). Згодом Міністерство торгівлі США внесло деякі корективи у методику складання БМР. Платіжний баланс США за 1923 рік включав три розділи: поточні операції; рух капіталів; операції із золотом і сріблом. У 1943 році американський економіст X. Лєрі склав платіжні баланси США за 1919—1939 роки. Розроблена ним методика стала основою для складання платіжного балансу після другої світової війни. З 1946 року квартальні та річні платіжні баланси США стали друкуватися Міністерством торгівлі країни в журналі «Survey of Current Business».

Майже такий самий шлях пройшов процес розробки та аналізу БМР у Великобританії та ряді інших країн. Спочатку БМР складались як статистичні таблиці для аналізу фінансової позиції країни щодо зовнішнього світу. Вони містили лише операції, які супроводжувалися готівковими платежами. Вважалося, що міжнародна торгівля, передусім незбалансованість експорту та імпорту, впливає на національну економіку головним чином по лінії грошового обігу та цін.

Минав час, розширювалося державне регулювання економіки, загострювалися економічні кризи, розвивалися методики обчислення національного доходу (НД) і валового національного продукту (ВНП). Поступово змінювалося розуміння суті балансів міжнародних розрахунків. Вважалося за потрібне відображувати в них національний продукт, вивезений у вигляді товарів і послуг, обсяги надходжень товарів і послуг у країну та методи балансування відповідних грошових потоків. Розвиток міжнародних економічних відносин потребував зіставлення міжнародних показників та уніфікації методів складання БМР.

У 1924 році Ліга Націй опублікувала баланси міжнародних розрахунків 13 капіталістичних країн, що поклало початок роботі щодо зіставлення та уніфікації таких балансів. Рекомендована Лігою Націй схема платіжних балансів (1927) мала дві частини: поточні та капітальні операції. У кожній з частин операції перераховувалися двічі: по кредитових і дебетових рахунках. Протягом наступних років методика складання БМР постійно вдосконалювалася. У 1947 році ООН опублікувала схему платіжного балансу, яка стала основою для подальшої розробки МВФ форм і принципів складання платіжних балансів.

МВФ постійно вдосконалює методику складання БМР та методику їх уніфікації. Запропонована МВФ схема у загальних рисах повторює систему побудови платіжних балансів провідних країн із внесенням деяких модифікацій з метою їх уніфікації. Система класифікації статей платіжного балансу за методикою МВФ використовується країнами — членами МВФ як основа для розробки національної класифікації.

Основними видами БМР є розрахунковий баланс, баланс міжнародної заборгованості та платіжний баланс.

Розрахунковий баланс — це статистична таблиця, яка відображає співвідношення грошових вимог і зобов'язань даної країни щодо інших країн. Розрізняють два види розрахункових балансів: розрахунковий баланс за певний період і розрахунковий баланс на певну дату. Останній відомий ще під назвою баланс міжнародної заборгованості даної країни, або баланс її міжнародних грошових вимог і зобов'язань. У США подібний баланс зветься «балансом міжнародних інвестицій» (net international investment position). Якщо розрахунковий баланс за певний період відображає зміни у стані заборгованості та вимог даної країни лише за цей період, то розрахунковий баланс на певну дату показує співвідношення всіх зобов'язань і вимог даної країни незалежно від того, коли вони виникли.

Усі інвестиції (акції, облігації, векселі, поточні та депозитні рахунки в іноземних банках, нерухомість) і вимоги, які країна має за кордоном, складають актив розрахункового балансу, а всі її зобов'язання та інвестиції іноземців у цій країні — пасив цього ж балансу. Різниця між вартістю вимог і зобов'язань, надходжень і платежів за кожним із БМР називається

«сальдо»

Активне сальдо розрахункового балансу, тобто перевищення вартості вимог над вартістю зобов'язань, показує, на яку суму дана країна надала кредити та інвестувала кошти за кордоном або погасила зобов'язання щодо інших країн. Пасивне сальдо показує, яку суму кредитів та інвестицій країна отримала або яка сума погашена її боржниками. Тобто сальдо розрахункового балансу показує: була країна у певний період кредитором чи боржником і на яку суму. Зовнішня заборгованість — це сума грошових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягає сплаті у визначений термін. Слід зазначити, що країна за розрахунковим балансом за певний період може мати пасивне сальдо, а за балансом на конкретну дату — активне.

Платіжний баланс є найпоширенішим видом БМР. Він відображає співвідношення грошових вимог і зобов'язань даної країни до інших країн, термін яких настав. Платіжний баланс може бути двох видів: платіжний баланс на даний момент і платіжний баланс за конкретний період (рік, квартал, місяць). Оскільки у платіжному балансі наводяться вимоги та зобов'язання країни в іноземній валюті, по яких настав термін погашення, цей баланс визначає попит і пропозицію щодо іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку на певний момент або за визначений період. Аналіз платіжного балансу має важливе значення для оцінювання валютного становища країни. Стан платіжного балансу впливає на динаміку валютних курсів, на валютну політику країни. Якщо надходження за платіжним балансом перевищують платежі, то має місце активний платіжний баланс (активне, або позитивне, сальдо). У протилежному випадку — баланс пасивний (пасивне, або негативне, сальдо). Погіршання платіжного балансу (негативне сальдо) нерідко призводить до посилення валютного контролю, пониження курсу національної валюти, збільшення запозичень за кордоном, до інших заходів державного регулювання.

Між розрахунковим і платіжним балансами існує тісний зв'язок, що зумовлюється їх принципово схожою структурою, яка відображає міжнародні розрахунки країни. Розбіжності між цими балансами зумовлюються розвитком міжнародних кредитних відносин. Сальдо платіжного балансу може не збігатися із сальдо розрахункового балансу, як правило, вони протилежні. Нерідко у публікаціях (наприклад публікації МВФ) під назвою «Платіжний баланс» наводяться показники як платіжного, так і розрахункового балансів. У таких публікаціях грошові надходження та платежі не відокремлюються від вимог, зобов'язань або даних про операції, не пов'язані з грошовими розрахунками (надання субсидій по лінії «допомоги» тощо).