Етнічна історія України

Населення українських земель за матеріалами радянського перепису населення 1926 p., польського — 1931 p., румунського і чехословацького — 1930 р.

За підсумками радянського перепису населення 1926 p., чехословацького та румунського переписів 1930 р. і польського перепису 1931 p., а також з урахуванням чисельності української діаспори на межі 20—30-х років XX ст., у світі проживало близько 39 млн українців. З них у Радянському Союзі, за переписом 1926 р., було 31 195 тис., у Польщі, за підрахунками В. Огоновського на основі перепису 1931 p., — 5587 тис., у Румунії та Чехословаччині, за матеріалами переписів 1930 р., разом близько 860 тис. осіб. В американських країнах українців-емігрантів наприкінці 20-х років налічувалось близько 1 млн 100 тис. Приблизно 100 тис. їх проживало у Франції, Югославії й інших країнах Європи.

У Радянському Союзі 23 218 тис. українців (80% їх загальної кількості) проживало в межах Української РСР. За винятком Одещини, в усіх інших регіонах республіки українці становили більшість. У багатьох районах Полісся (Конотоп, Чернігів), на Лівобережжі (Полтава, Кременчук, Суми) питома вага українців дорівнювала 90%, у районі Лубен, Прилук, Ніжина, Ромен — 95%, на Волині ж лише 66,8% (тут значним був відсоток євреїв, поляків, німців, а деінде — чехів), на Правобережжі — близько 80%, зокрема на Київщині — 77,94%, Дніпропетровщині — понад 80%, Херсонщині — 77%, у районах Маріуполя, Мелітополя, Миколаєва — 50—60%.

Водночас великі маси українців — 7873 тис. осіб — проживали за межами своєї республіки. Основна їх частина припадала на Північно-Кавказький район (3107 тис.) [4, с. 21]. Тут на Кубані частка українців дорівнювала 61,48%, на Дону — 44%, в Армавірській області — 32,9%. Значний відсоток припадав на українців у Ставропольському, Сальському і Терському округах. У Воронезькій і Курській губерніях проживало 1635 тис. українців. У Воронезькій губернії їх частка становила 32,6%, у Курській — 19%. Понад 800 тис. українського населення жило в Казахстані (13,24%) і Сибіру (9,53%), понад 400 тис. — у Нижнє-Волзькому регіоні (8%), понад 300 тис. — на Далекому Сході (16,75%). Чималі їх групи були на Середній Волзі та західних губерніях РРФСР, зокрема у Брянській, Криму, Башкирії, Киргизії, на Уралі, Центрально-Промисловому та Петроградсько-Карельському районах. У двох останніх, головно у містах, 35 тис. українців налічувалось у Закавказзі й приблизно стільки ж — у Середній Азії.

У складі Польської держави, за даними перепису 1931 p., найбільше українців проживало на території історичної (української частини) Галичини — 3 226 546 осіб (59,09% усього населення краю). На поляків (римських католиків) тут припадало 29,86%. При загальному прирості населення від 1921 р. на 14,36% і прирості польського населення на 27,06% кількість українців збільшилась у колишній Східній Галичині всього на 9,83%, а їх відносна частка зменшилася на 2,33%. У західній Волині (Волинське воєводство, Сарненський і Камінь-Каширський повіти Поліського воєводства) числилось 1 524 088 українців (69,89%). Поляки становили 15,46%, євреї — 9,71, німці — 2,16, чехи — 1,42, росіяни — 1,09.

Сотням тисяч українців Поліського воєводства було записано "тутейшу" мову, що не дає змоги їх диференціації від таких самих православних білорусів.

У Краківському воєводстві налічувалось 63 755 греко-католиків і православних, Люблінському — 213 755. Частина українців проживала у Білостоцькому й інших воєводствах. Переважна кількість буковинських українців припадала на Північну Буковину, закарпатських — на українську територію Закарпаття, частина проживала в Пряшівщині, невелика кількість — у південних повітах Буковини.

Румунський перепис 1930 р. засвідчив велике зменшення українців на Буковині. Якщо за даними перепису 1910 р. частка українців у цьому краю становила 38%, а румунів — 34, то за переписом 1930 р. відповідно 30,1 і 44,5%. Багато українців було записано "гуцанами" (гуцулами), багато — румунами, що не дає змоги вивести чисельність українців на цій українській етнічній території. Все населення історичної Буковини у 1930 р. налічувало 805 тис. осіб.

На українському Закарпатті, за переписом 1930 p., проживало 858,7 тис. осіб, у тому числі українців — 528 тис. (61,6%), угорців — 124,6 тис. (14,5%), євреїв — 99,6 тис. (11,6%), чехів і словаків — 64,5 тис. (7,5%), інших національностей — 42 тис. (4,8%). На всій західноукраїнській етнічній території в 1930—1931 pp. проживало 10 649,6 тис. осіб, з них 6 584,8 тис. українців (61,8%), 2254,2 тис. поляків (21,2%), 1110,8 тис. євреїв (10,4%), 219,3 тис. румунів (2,1% ), 133,4 тис. німців (1,2%), 124,6 тис. угорців (1,2%), 96,3 тис. (0,9%) чехів і словаків, 126,2 тис. (1,2%) інших національностей (за підрахунками В. Огоновського) [11, с. 412].