Українці інших радянських республікУ 70—80-х роках XX ст. відбувалися значні зміни у розселенні українців Радянського Союзу поза межами Української РСР (табл. 3). Насамперед простежуємо певне зниження частки українського населення в своїй республіці від загального числа українців у СРСР і помітне абсолютне і відносне їх зростання в Російській Федерації. До цього і в першому, і в другому випадках спричинився механічний рух населення; в другому випадку — можливо, також відродження національної свідомості в деяких групах раніше записуваного росіянами українського населення. Цей останній момент мав місце також на території Білорусі, Латвії, Литви, Узбекистану. Порівняно з 1970 р. скоротилась кількість українців у Казахстані, Киргизії, Вірменії; порівняно з 1979 р. — у Туркменії. Безумовно, українське населения СРСР поза межами України в масі своїй підпадало під асиміляційні процеси, насамперед з боку російського етносу, причому і на території РРФСР, і поза її межами. За відсутності української національної школи в Естонії, Киргизії чи Росії українські діти йшли в російські школи, навчалися близькоспорідненою мовою і перетворювалися у так зване російськомовне населення. За переписом 1989 р. записали українську мову як свою рідну лише 42,8% українців у Росії; 45,3% — у Білорусі; 49,5% — в Узбекистані; 36,6% — Казахстані; 49,5% — у Латвії; 34,1% — Киргизії і 44,2% — в Естонії. В решті республік більшість українців подали українську мову як рідну.
Таблиця 3. Розселення українців у СРСР за матеріалами післявоєнних переписів населення
(Чисельність осіб (тис.) і відсотки від їх чисельності на роки перепису)
Звичайно, українська школа, преса, культурне життя, де вони перебувають поза Україною, здатні сповільнити процес асиміляції дисперсних українців, але лише сповільнити, а не припинити. В умовах СРСР у великих російськомовних містах, на потужних будовах і виробництвах, науково-технічних закладах рано чи пізно під дією об'єктивних факторів українець сприймав близькоспоріднену мову як рідну. Водночас за втратою рідної мови на певному етапі життя змінювалася і національна свідомість. У зв'язку з інтенсивним контактуванням національностей процес асиміляції неминучий. Це, зрештою, підтверджувалось і досвідом українців США, Канади, Бразилії й інших країн, де боротьба за збереження національної свідомості мала велику традицію, але де, на жаль, чисельність українців зменшується. |