Етнічна історія України

Етносоціальна характеристика населення України за матеріалами перепису 2001 р.

За повними даними Всеукраїнського перепису, що проводився у грудні 2001 р., в Україні числилося 48 млн 415 тис. осіб населення. Як уже зазначалося, перепис 1989 р. подавав загальну чисельність населення Української РСР 51 млн 794 тис. осіб. Отже, впродовж 1989—2001 pp. скорочення населення України становило аж 3 млн 289 тис. Така разюча цифра пояснюється кількома причинами. Першою є загальноєвропейська тенденція до зниження народжуваності. Наприклад, у Німеччині з другої половини 90-х років вона дорівнює приблизно 1,3—1,4 дитини на жінку за весь фертильний вік, в Іспанії — менше 1,1 дитини, в Європі загалом — близько 1,4 дитини. Ця тенденція, окрім України, захопила також російську частину жінок Росії. Безперечно, така низька народжуваність, навіть при невеликому зростанні середньої тривалості життя, зумовлює постійне і неухильне скорочення чисельності населення.

Діють також й інші негативні фактори, серед них — висока заробітчанська еміграція українців у зарубіжні країни: у 90-х роках XX ст. — на початку XXI ст. найбільшою мірою в Росію, Італію, Португалію, Іспанію, Грецію, Польщу, Чехію. Статистика цієї хвилі еміграції (про що йтиметься далі) дуже приблизна і суперечлива. Її дані неодноразово гіперболізуються українською публіцистикою. До заробітчанської української еміграції, що якоюсь частиною стихійно трансформується в постійну, коли заробітчани назавжди залишаються жити в країнах імміграції, слід додати майже незмінну тяглу еміграцію з України євреїв, німців, росіян і людей інших неукраїнських національностей. До тих факторів мусимо віднести велику кількість жертв від нещасних випадків, пов'язаних з автомобільними аваріями, аваріями на виробництві, зокрема у вугільних шахтах, будівельній галузі, сільському господарстві, з побутовими нещастями на зразок пожеж, отруєння газом, чадом та ін. Очевидно, що процес надзвичайно швидкого впровадження у виробництво, транспорт, побут різних технічних засобів дуже випереджує процес вдосконалення техніки безпеки і навіть психологічне налаштування людей на підвищену обережність.

На фоні загального скорочення чисельності населення за 1989—2001 pp. у його складі відбулися дуже суттєві внутрішні структурні зміни з огляду національної та соціальної віднесеності, проживання у містах чи селах і за деякими іншими показниками. Сподіваним, але зовсім не такою мірою, виявився факт перепису, що подав зменшення чисельності росіян в Україні на 26,6%, тобто з 11 млн 356 тис. до 8 млн 334 тис. Питома вага росіян у загальній чисельності населення зменшилася на 5 відсоткових пунктів: з 22,37 до 17,3%.

Несподіваним виявився покажчик перепису про чисельність українців, яка на тлі разючого скорочення чисельності населення країни взагалі навіть зросла на 0,3% і досягла 37 млн 542 тис. осіб (1989 р. вона становила 37 млн 419 тис).

Вважається, що відносно благополучні показники чисельності українців, за даними перепису 2001 p., стали наслідком зміни багатьма громадянами України, зокрема тими, батьки яких ще вважали себе українцями, своєї національної ідентичності. Політичне значення мав позитивний дисбаланс імміграції й еміграції українців. Упродовж 90-х років, наприклад, з України виїхало 715,7 тис. українців і прибуло в Україну 929,3 тис. [1, с. 213]. Ймовірно, мала місце зміна національної самоідентифікації незначної частини національних та етнічних груп (наприклад, євреїв, поляків, греків та ін.) [1, с. 217].

М. Дністрянський до національних груп відносив людей, національність яких має свої національні держави, а до етнічних — таких, які поза Україною своїх держав не мають.

Видається, що проглядними є причини значного абсолютного та відносного скорочення росіян в Україні: це, насамперед, зміна багатьма з них, зокрема тими, хто ще не забув етнічного українського походження, національної самоідентифікації; певне значення так само мав дисбаланс імміграції й еміграції. За ті ж 90-ті роки в Україну прибуло 818,8 тис. росіян, а вибуло їх 968,2 тис. [1, с. 214].

Незважаючи на зазначене скорочення росіян серед населення України вони і надалі становлять в Україні єдину велику національну меншину.

Частка ж усіх інших етнонаціональних меншин разом в Україні, за переписом 2001 p., серед міського населення становить усього 5,3%, сільського — 5,2% [1, с. 213]. Тому, коли публіцисти полюбляють наголошувати на особливій багатонаціональності України (понад 100 національностей!), це не завжди виправдано.

За переписом населення 1989 p., окрім українців і росіян, в Україні лише 10 національностей мали чисельність понад 50 тис. осіб. Це євреї — 486,3 тис., поляки — 219,2 тис., білоруси — 440 тис., молдовани — 324, 6 тис., болгари — 233,8 тис., угорці — 163,1 тис., греки — 98,6 тис., румуни — 134,8 тис., татари — 86,9 тис., вірмени — 54,2 тис. осіб. До часу проведення перепису населення 2001 р. чисельність національностей помітно змінилася. Відбулося скорочення одних і певне зростання інших. В тому ж порядку подамо дані з 2001 p.: євреї — 103,6 тис. осіб, поляки — 144,1, білоруси — 275,8, молдовани — 258,6, болгари — 204,6, угорці — 156,6, греки — 91,5, румуни — 151,0, татари — 71,3 тис. осіб. Значно збільшилася велика група кримських татар — з 46,8 до 248,2 тис. осіб; вірмени досягли 99,9 тис. Крім того, певні зміни відбулися у чисельності менших національно-енічних груп: циганів — з 47,9 до 47,6 тис., азербайджанців — з 37,0 до 45,2 тис., грузинів — з 23,5 до 34,2 тис., гагаузців — з 32,0 тис. до 31,9 тис., німців стало 33,3 тис. Отже, збільшилась чисельність кримських татар (у 5,3 рази), вірмен (у 1,8 рази), грузинів (майже у 1,5 рази). Приріст мали також румуни й азербайджанці. Більшість етнонаціональних меншин за чисельністю стала меншою, причому окремі з них, наприклад євреї — майже у 5 разів, поляки — на 34,3%, білоруси — на 37,3%.

Окрім названих національних та етнічних меншин, за переписом 2001 р., три — корейці, узбеки і чуваші — числили від 10 до 13 тис. осіб; сім — мордва, турки, литовці, словаки, чехи, казахи, латиші — числили від 10 до 5 тис. осіб; від 5 до 1 тис. осіб налічувалось 25 національностей, від 1 тис. до 500 осіб — 10 національностей, від 500 до 100 осіб — 41 національність; менше 1 тис. осіб в Україні представлено 27 національностями.

Отже, національностей України, які налічують понад 1 тис. осіб, від афганів (1008 осіб) і лакців (1019 осіб) і до українців — усього 43. І вже зовсім сумнівно стверджувати, що в Україні проживає аж 121 національність, адже серед них є і такі, котрі представлені кількома особами: алеути — 6 осіб, юкагири — 12, чилійці — 13, середньоазійські євреї — 13, ітельмени — 18 та ін. [3, с. 326, 332].

Для розуміння етнічних процесів у сучасній Україні, в тому числі за часи її державної незалежності, важливо звернути увагу на продовження російської мовної асиміляції українців та інших національностей. Об'єктивно і в наш час результативним засобом зросійщення України виступають численні вищі навчальні заклади сходу і півдня України, в яких підготовка національної інтелігенції здійснюється переважно на російськомовній основі. У 1995 р. частка академічних груп, в яких викладання проводилося українською мовою, становила: у Луганській області — 6,46%; Донецькій — 16,1; Запорізькій — 36,3; Херсонській — 40,56; Дніпропетровській — 45,6% тощо [5, с. 88]. Нічого у цій справі не змінилося і станом на 1998 р. Те ж було властивим для системи професійно-технічної освіти. За офіційною статистикою, з 991 ПТУ України тоді навчання російською мовою було у 438 [5, с. 94—95]. Хоча частка росіян в Україні, як уже зазначалось, дорівнює 17,3%, частка тих, хто назвав російську мову рідною, становить 29,5%. Російську мову як рідну назвали в Україні навіть 14,8% українців. Росіян, однак, для яких українська мова стала рідною, всього 3,9%.

Переважно російськомовні в Україні білоруси, євреї, німці, некримські татари, греки, невеликі дисперсно розселені групи національностей. Мову своєї національності назвали в 2001 р. як рідну 19,8% білорусів, 12,9% поляків, 3,1% євреїв, 6,4% греків, 12,2% німців, 35,2% некримських татар. За винятком поляків, 71% яких назвали рідною мовою українську, всі інші здебільшого вже стали російськомовними [1, с. 270].

Відносно географії розселення українців, росіян, інших національностей в Україні, то вона в основі не змінилася, хоча загалом збільшилась частка українців у м. Києві — з 72,5% 1989 р. до 82,2% 2001 р. Відповідно до загального зростання частки українців серед населення України збільшилася і їх частка в усіх областях, за винятком Криму та Черкаської області, де частка українців зменшилася відповідно з 25,8 до 24,3% і з 90,5 до 82,2% . Відносно низьку частку населення українці, за переписом 2001 p., становили в Донецькій (56,9%), Луганській (58,0%), Одеській (62,8%), Харківській (70,7%), Чернівецькій (75,0%) областях. Відповідно високою у тих областях є частка росіян: у Донецькій — 38,3%, Луганській — 39,0%, Одеській — 20,7%, Харківській — 25,6% (Чернівецькій — усього 2,1 %).

Найнижча частка російського населення в тих областях, де, за радянськими переписами 1970, 1979, 1989 рр., вона й була низькою. У 2001 р. їх було найменше у Тернопільській області — 1,2%, Івано-Франківській — 1,8%, Волинській — 2,4%, Закарпатській — 2,5%, Рівненській — 2,6%, Львівській — 3,6%, Хмельницькій — 3,6%, Вінницькій — 3,8% [1, с. 215].

Отже, найхарактерніші особливості етнодемографічного розвитку України в період між переписами населення 1989 і 2001 pp. такі:

— відбувалося значне скорочення загальної чисельності населення, зумовлене сучасною тенденцією до скорочення народжуваності взагалі, а також міграціями;

— значна частина населення змінила національну ідентичність, зокрема громадяни України, які за радянського часу вже відносили себе до росіян, але ще пам'ятали своє українське етнічне походження; це спричинило зростання відносної частки й абсолютної кількості українців серед населення України;

— дуже зменшилася абсолютна чисельність і відносна частка євреїв серед населення України, у зв'язку з їх еміграцією до Ізраїлю, США, Німеччини, а також, ймовірно, зміною національної віднесеності себе до росіян чи українців;

— тривала мовна російська експансія на неросійські національності, в тому числі на українців, відсоток російськомовних серед яких становив 14,8%.