Етнічна історія України

Антропологічний поділ людства

У біологічному, насамперед анатомічному відношенні, люди Землі поділяються на раси. Одні вчені-антропологи поділяють усіх людей планети на три основні раси: європеоїдну, монголоїдну, негроїдну. В XIX — першій половині XX ст. ці раси любили називати білою, жовтою, чорною.

Інші науковці виокремлюють ще австралоїдну расу, що не ототожнюється ні з негроїдною, ні з монголоїдною, адже австралоїди "подібні самі на себе", мають темний колір шкіри, великі бороди як частини обличчя, хвилясте волосся, широкі плечі, швидку реакцію.

Деякі науковці до окремої американоїдної раси відносять корінне населення Америки, так званих індіанців.

У науці були також прихильники введення до основного расового поділу людства ще кейсонської раси, представники якої — готтентоти і бушмени Африки, так звані бури. Вони відомі біологічною особливістю мовлення на вдихуванні, а не так, як у всіх інших людей, на видихуванні. Це, безумовно, дуже неординарна особливість.

Усі раси вирізняються значним поліморфізмом, тобто великими відмінностями внутрі раси за морфологією тіла, насамперед обличчя і голови, росту, пігментації тіла, волосся, очей та ін. Поліморфізм найпритаманніший негроїдній та австралоїдній расам, внутрішні антропологічні підтипи яких різняться за зростом (високі негри і негри-карлики), пропорціями частин тіла, пігментацією волосяного покриву, зволошеністю тіла, формами обличчя, голови, носа та ін.

Багато відмінних рис так званого другого порядку властиві також для монголоїдної та європеоїдної рас. Наприклад, серед європеоїдів виділяють групи: південну — зі смуглою шкірою, темними очима і волоссям; північну — зі світлою шкірою, білявим і русявим волоссям, значним виступанням голубих і сірих очей; проміжну смугу зі середньою пігментацією шкіри, волосся, очей та ін.

Зазначимо, що відмінні біологічні ознаки людей простежувалися в давніх писемних пам'ятках і зарубіжного, і вітчизняного походження. У "Повісті временних літ" йшлося про те, що коли княгиня Ольга прибула до Константинополя, цесар Костянтин, син Леонтів, побачив "її гарну з лиця і вельми тямущу" [4, с. 35]. Візантійський письменник X ст. Лев Діакон залишив історії образ київського князя Святослава Ігоревича, який став хрестоматійним: "...середнього росту, не занадто високий, але і не низький, брови мав густі, густе волосся, очі сині, ніс короткий, борода оголена, голова зовсім оголена, з одного боку висів чуб, що означало значний рід; шия здорова, плечі широкі, й взагалі був збудований дуже добре" [6, с. 26].

Зовнішній вигляд галицько-волинського князя Володимира Васильковича подавав Галицько-Волинський літопис: "Сей же благовірний князь Володимир на ріст був високий, у плечах великий, з лиця гарний, волосся мав жовте кучеряве, бороду стриг, і руки мав гарні, і ноги. Голос же в нього був низький і нижня губа дебела" [4, с. 445].

Зовнішність Богдана Хмельницького описав посол венеціанської республіки Альберто Виміна: "Росту він скорше високого, ніж середнього, широкий в костях і міцної будови" [6, с. 80].

Наприкінці XVIII ст. антропологічну характеристику населення Чернігівського намісництва подавав Афанасій Шафонський, автор топографічного опису намісництва: у північно-західній смузі намісництва — між Дніпром, Десною, Сожем і Іпуттю, народ взагалі невисокого росту і білявий; а населення, що проживало між Десною і Сеймом на півночі й Сулою на півдні, — середнього росту, трохи вище перших і з темнішим волоссям; народ же південного сходу намісництва між Сулою і Пслом — росту високого, худорлявий, лицем смаглявий і волоссям темнорусий [3, с. 9].