Етнічна історія України

Предметна сфера антропології українців у дослідженнях Сергія Сегеди

Сучасна антропологічна наука вже не вдовольняється вивченням ознак, які становили основу узагальнень попередніх дослідників. Розвинулись і створюються такі напрями антропології, як етнічна психологія, етнічна одонтологія, що вивчає расові й етнічні ознаки будови зубів, етнічна краніологія як наука про особливості людських черепів, антропологічна гематологія, що вивчає відмінності у поширенні та співвідношенні груп крові у різних типів людей, етнічна дерматогліфіка.

Нові експериментальні дані дають змогу поглибити та конкретизувати загальну картину історичних взаємозв'язків рас і народів, чіткіше окреслити сучасні антропологічні особливості окремих народів, внутрішні зв'язки між їх групами. Це, безумовно, стосується й антропологічного вивчення українців.

Найбільше відмінностей у дерматогліфічних ознаках українців (derma — шкіра, glyphe — гравіювання) виявив С. Сегеда. За цим анатомічним показником дослідник поділяє Україну на три зони:

— Північну (Рівненщина, Житомирщина, Чернігівщина, Сумщина);

— Середньоукраїнську (Лівобережжя, Середня Наддніпрянщина, окремі райони Правобережжя, Південна Волинь та Галичина);

— Південну (Нижнє Подніпров'я, південні райони Правобережжя, Закарпаття, Карпати).

Найбільше архаїчних ознак у дермогліфії має Північна зона.

Антропологи давно вже вивчають гематологічні відмінності людей, тобто груп людей і цілих народів. В Україні ці дослідження розгорнулися з другої половини 60-х років XX ст. (Є. Данилова, В. Дяченко, С. Лаврик, А. Караванов, М. Дудник). Було обстежено 10 тис. людей з різних географічних зон. На основі цих досліджень Є. Данилова виділила п'ять гено-географічних областей в Україні. З них чотири — Центральноукраїнська, Поліська, Деснянська, Південно-східна — входять до великої Східноєвропейської гематологічної зони, а п'ята — Карпатська — до Північно-балкансько-карпатської.

За гематологічними показниками людність Центральноукраїнської, Поліської та Деснянської зон виявляє аналогії за кров'ю з іншими східнослов'янськими народами, а також з литовцями. Існують аналогії з іранською та тюркською людністю. Людність українських Карпат — з молдованами, північно-східними румунами, угорцями, словаками, болгарами, дещо з сербами, боснійцями.

У 1972—1975 pp. С. Сегеда обстежив одонтологічні властивості 2 тис. осіб з 23 територіальних груп населення і дійшов висновку про приналежність українців до так званого середньоєвропейського одонтологічного типу. В цьому типі виділяються локальні варіанти.

У 1990 р. одонтологічні дослідження були продовжені в межах історико-культурної експедиції Міністерства України з надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської аварії.

На основі обстежень названих ознак людей дослідники доходять висновку, по-перше, що диференціація українців за дермогліфікою, гематологічними властивостями та одонтологією виявляється слабше, ніж їх диференціація за іншими антропологічними ознаками (формою голови, пігментацією, зростом, скелічним покажчиком та ін.). По-друге, за дермогліфікою, гематологією й одонтологією українці, по суті, не відрізняються від народів Європи.

Водночас такі ознаки засвідчують їх історичні зв'язки в минулому зі східними народами індоєвропейської родини, зокрема з іранцями, а також з тюрками.