Етнічна історія України

Передмова

За свідченнями етнологів, у світі існує від 3 тис. до 6 тис. етносів — народів, які відмінні між собою за мовою, способом життя, часом появи на історичній арені, традиційними видами занять, традиційною культурою, релігією і віруваннями, а також за чисельністю носіїв етнічної віднесеності, організацією політичного і громадського життя, ступенем прилучення народної маси до досягнень професійної культури та мистецтва і ще за багатьма ознаками. Пізнання етнічних рис різних народів і племен у формуванні багажу знань сучасної інтелектуально розвиненої людини — важлива складова частина всього процесу передачі культурних надбань та історичного досвіду попередніх поколінь новим поколінням, що перманентно поновлюють людство.

Вивчення етнічної історії власного народу покликане формувати у молоді й усіх людей почуття національної гідності, усвідомлення прадавніх витоків етнічної спільності, громадянської відповідальності перед заповітами, культурною і духовною спадщиною батьків, дідів і прадідів, благородної духовної цінності нації — патріотизму.

За радянських часів в історичній науці й освіті утвердилась практика бачення та дослідження обмеженого спектра історичних тем, з-поміж яких домінували питання соціально-економічних відносин, визвольної боротьби, страйків і революційних рухів, формування влади і діяльність державних інститутів, розвиток професійної культури, освіти, науки, партійне будівництво, інтернаціональна солідарність і дружба народів як похідні від означених.

Етнографія як наука, зокрема у Російській Федерації і значно менше у союзних республіках, вивчала також етногенез народів, їх матеріальну і духовну традиційну культуру, етнічні процеси, менталітет, інші аспекти народознавства. На жаль, навіть у шатах ідеології марксизму-ленінізму здобутки етнологічної науки на освітнє поле потрапляли дуже рідко. На історичних факультетах університетів читався хіба що загальний курс світової етнології обсягом до 36 год. Вивчення студентами етнічної історії окремих народів жодні навчальні плани не передбачали. Вважалось, що викладання такого предмета могло нести в собі небезпеку "підогрівання" "приспаних і заглушених" національних почуттів, а отже, і підриву "непорушної дружби братніх народів СРСР".

У наш час, в умовах української державності, у навчальний план спеціальностей "Історія", "Етнологія" й "Археологія", зокрема у Львівському національному університеті ім. І. Франка, внесений як нормативний курс "Етнічної історії України". Автор посібника висловлює сподівання, що вивчення студентами історичних факультетів пропонованого курсу слугуватиме утвердженню в багажі їхніх історичних знань та історичному світогляді наукових поглядів на дискусійні питання історіографії: час виокремлення українського етносу з-поміж слов'янської етнокультурної спільності, складові субстрати праукраїнського, прабілоруського та праросійського етносів, причини появи й особливості дії конвергентних чинників на "руські" етноси на теренах давньої Русі, сфери суспільного життя, що підпадали під дії тих чинників, етнічний розвиток українського народу в умовах золотоординського поневолення та в умовах роз'єднання української етнічної території між сусідами.

Важливе питання посібника — висвітлення процесу формування етнічних меж розселення українців від X до XX ст. Належна увага присвячена етнодемографічному розвитку України з особливим інтересом до етнодемографічних змін і катаклізмів у XX ст., що були викликані Першою і Другою світовими війнами, голодом 1932—1933 pp., асиміляційною політикою стосовно українців з боку правлячих кіл Росії, Польщі, Румунії, депортаціями населення і репресіями, що чинили в Україні радянська та польська влада.

Автор вважав за потрібне викласти відомі в науці погляди на антропологічні риси українського народу, головно, як їх характеризували провідні українські вчені-антропологи Федір Вовк, Василь Дяченко і Сергій Сегеда.

В останньому розділі посібника узагальнені сучасні наукові відомості про українську діаспору.

Створюючи посібник, автор лише при висвітленні невеликої частини явищ і процесів (наприклад, про етнодемографічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині XIX — першій половині XX ст.; переселення селян з губерній підросійської України у східні краї, губернії й області Російської імперії; українські національні рухи XX ст.; появу і поширення національних етнонімів та етнотопонімів у історичні часи та ін.) використовував власні наукові досліди. Основну ж частину тексту посібника становить стисле авторське узагальнення матеріалу, висновків з досліджень багатьох українських, а також російських і польських істориків й етнологів, які, на думку автора, найдостовірніше відображають історичну реальність.

Вважаю етичним обов'язком повідомити читача, що у пропонованій книжці використано ґрунтовно доповнений і перероблений матеріал посібника "Український етнос (Виникнення та історичний розвиток)", опублікованого 1992 р. Навчально-методичним кабінетом вищої освіти Міносвіти України.