Етнографія України

Двір

Поняття двір включає в себе житло, господарські будівлі та прилеглий до них невеликий виробничий майданчик. Разом із садом і городом такий двір утворював садибу. Структура садиби (тобто наявність чи відсутність саду або городу), її розміри, конфігурація, розміщення у поселенні залежали від географічних і соціально-економічних чинників.

В українців, на відміну від інших східнослов'янських народів, зокрема росіян, побутували виключно відкриті зверху двори, в яких простір між житловими та господарськими будівлями не перекривався дахом.

Розвинута структура господарських занять, значна за розмірами етнічна територія з неоднорідними природно-кліматичними умовами та місцеві будівельні традиції, що мали певну локальну специфіку, спричинили формування в українців декількох типів забудови дворів. Основу визначення того чи іншого типу забудови становив характер прилягання господарських споруд двору до житла. Відповідно до цього на теренах України відомі три типи забудови дворів: вільний, зімкнутий і замкнутий.

При вільному типі забудови двору житло та господарські будівлі розміщалися окремо одне від одного. Вільно забудований двір побутував на території всієї України з найдавніших часів. Він відрізнявся простотою та пристосованістю до природно-кліматичних умов більшості місцевостей України. Відокремленість від житла господарських будівель, особливо призначених для утримання худоби (стаєнь, хлівів, сажів тощо), забезпечувала дотримання елементарних санітарно-гігієнічних норм. Відомо декілька варіантів вільно забудованого двору. В основу визначення того чи іншого варіанта покладено розташування у дворі житла і господарських будівель. Наприклад, на Гуцульщині був поширений безсистемний варіант вільної забудови двору, згідно з яким розміщення господарських споруд відносно житла часто диктувалося умовами гірського рельєфу і не виявляло якоїсь чіткої закономірності, тобто було безсистемним. При Г-подібному варіанті вільної забудови господарські приміщення розташовувалися під прямим кутом до житла. Побутували також варіанти, за якими будівлі розміщалися в один або два паралельні ряди. Останній варіант був особливо поширений: напроти житла (наприклад, хата+сіни+комора) розташовувалися в ряд господарські будівлі (стодола, хлів, стайня та ін.), які могли бути як окремими, так і повністю або частково зблокованими між собою. Для заможних верств українського селянства були характерними вільно забудовані двори із П-подібним (або периметральним) розташуванням житлових та господарських будівель. Вибір того чи іншого варіанта вільно забудованого двору був зумовлений заможністю конкретного господарства, наявністю землі та господарськими потребами.

Особливість зімкнутого типу забудови двору полягала в тому, що житло та господарські будівлі повністю або частково блокувалися між собою і були вкриті спільним дахом. Відомо декілька варіантів цього типу: однорядовий (найпоширеніший), Г-подібний і П-подібний, який побутував спорадично у заможних селян. Даний тип найхарактерніший для західної Бойківщини і центральної Лемківщини, побутував на Поліссі, у низці районів центральної та східної України, однак не утворював там ареалів поширення.

Зімкнутий двір розвинувся з вільного типу забудови і був пристосований до господарювання у складних природно-кліматичних умовах (важкопрохідні болотяні нетрі Полісся, гірські райони Карпат з суворим кліматом та великою кількістю опадів тощо). Наприклад, поширений у бойків зімкнутий однорядовий двір ("хижа під одним побоєм"), об'єднуючи під спільним дахом найчастіше хату, сіни, комору, стайню, стодолу та деякі інші приміщення, давав змогу господареві ("ґазді") у морозний чи дощовий день виконувати низку необхідних робіт, зокрема по догляду за худобою, практично не виходячи за межі "хижі". Із сіней він міг потрапити до стодоли ("боїща") чи стайні. Крім того, така компактна забудова двору сприяла утепленню житла та приміщень для худоби. Важливе значення при такому типі забудови мала також економія земельних ділянок, які використовувалися для присадибного господарства.

У дворі замкнутого типу житло, господарські приміщення та міцні високі огорожі, блокуючись між собою, замикали з усіх боків подвір'я, в яке можна було потрапити лише через ворота або хвіртку. Зовні такий двір нагадував невелику, але надійну фортецю. Замкнуті двори побутували на Поліссі ("підварок"), у високогірних районах Гуцульщини ("ґражда"), були характерними для козацьких хуторів Півдня України.

Замкнутий тип забудови двору бере початок із вільно забудованого. При його формуванні важлива роль належала, крім природно-кліматичних чинників, розсіяності розселення багатьох поліських і гуцульських сіл. В умовах, коли сусідні господарства чи хутори були розташовані на значній відстані один від одного, такі замкнуті двори-"фортеці" захищали мешканців та худобу не лише від холодних вітрів та снігових заметів, а й від хижого звіра та можливих непрошених гостей.

Крім названих типів забудови існували ще й перехідні, наприклад, між вільним і зімкнутим або вільним і замкнутим. Це стосується також варіантів забудови дворів. Певний вплив на забудову двору мало втручання у народне сільське будівництво державного законодавства. Зокрема, російські й австро-угорські будівельні закони та інструкції XVIII—XIX ст. регламентували місцезнаходження на садибі певних будівель (стодол, клунь), розташування двору щодо сільської дороги або вулиці, вносили деякі корективи у народне будівництво.

Колективізація і варварське "розселянювання" українських хліборобів у 30—40-х роках XX ст. відчутно вплинули на подальший розвиток садиби та двору. Скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва в індивідуальних селянських господарствах зробило непотрібними деякі традиційні господарські споруди двору, зокрема, численні приміщення для утримання худоби, зберігання й обробки зернових тощо.

На сучасному етапі типи забудови дворів та їх варіанти значною мірою втратили локальну специфіку, що зумовлено соціально-економічними чинниками та появою стандартних, уніфікованих будівельних матеріалів, типових проектів забудови. Це спричинило істотне обмеження народної архітектурної творчості на селі.