Етнографія України

Одяг української шляхти

Одяг шляхти відрізнявся від селянського кроєм і матеріалом, будучи водночас показником соціального стану його власника. Комплекс чоловічого одягу шляхтича складався з тонкої полотняної сорочки зі зборами, широким відкладним коміром, манжетами і штанів. Взимку носили штани з голубого сукна (шаровари).

Верхній одяг шляхти був різноманітним: опанча (сірак), жупан, кунтуш, капота, кирея, кожух. Шляхта носила сиві опанчі з невеликим коміром на шість фалд. Жупани шили приталені, зі зборками, стоячим або відкладним коміром із тонкого (валяного) сукна, киреї прямоспинного покрою, підбиті хутром, кунтуші — теплі та холодні, що мали відрізну приталену спинку з невеликими зборами, вузькими рукавами зі золотим обрамленням на зап'ясті, викладений комір та вилоги. Капоти виготовляли з домотканого вовняного сукна без підкладки, прямоспинного крою, одягали їх поверх кожуха взимку і в негоду. Взимку шляхта носила кожухи, шуби з темно-синього або темного сукна, підбиті овечим хутром або хутром лисиці.

Шляхтичі носили влітку високі суконні шапки, обрамлені хутром, взимку — баранячі шапки, які мали зверху зшите дно. Доповненням до шляхетського одягу була шабля при поясі.

Шляхтянки мали сорочку з тонкого полотна і спідниці-мальованки з темної тканини. До спідниць одягали короткі запаски-фартушки, а поверх сорочки — короткий, приталений з вусами на боках верхній одяг. Жіночий верхній одяг — кунтуші, жупани, каптани — був подібний до чоловічого. Тільки кожухи для жінок шили приталеними з відрізною спинкою і дрібними зборами. Шляхтянки голову пов'язували наміткою, хусткою або рантухом. Як і чоловіки, вони взували черевики та чоботи.

З розвитком капіталізму і виробництвом дешевих тканин відбувся поступовий занепад домашнього ткацтва. В села, крім фабричних матеріалів, поволі проникав і міський одяг, витіснюючи традиційний. Міський одяг використовувала передусім молодь і чоловіки, а жінки поступово змінювали комплекси народного одягу. Спочатку ці зміни торкалися окремих елементів, а згодом — і загального вирішення. Однак ше довго зберігалося художньо-естетичне оформлення традиційного народного одягу. Найдовше з комплексів традиційного крою збереглася вишита сорочка, яка стала святковим одягом.

У першому десятиріччі XX ст. почався зворотний процес — поступове використання елементів народного одягу у міському. Поширилося побутування розкльошених сукенок і пальт, подібних до форм верхнього народного одягу, густо зібраних селянських спідниць, блузок і суконь, що наслідували традиційні.

З часом освоєння конструктивних і художніх елементів традиційного українського народного одягу стало характерною рисою в розвитку мистецтва моделювання одягу. В творчості майстрів-модельєрів простежувалася багатоманітність методів і способів у підході до освоєння й інтерпретації народної спадщини. На початках автори моделей використовували зазвичай окремі найвиразніші елементи декоративного оформлення народного одягу.

З 60-х років художники звернулись до традицій верхнього плечового одягу — свит, сердаків, гунь, чугань, кожухів, кептарів — і почали розробляти власні інтерпретації зі саморобних або фабричних матеріалів. На сучасному етапі намітилась тенденція переходу до глибшого вивчення конструктивних і художніх засад народного костюма як єдиної цілісної системи, де повноправними складовими частинами декоративної образності виступають крій, форма, фактура матеріалів, колір, орнамент, ритм. Ці принципи почали прийматись у професійному моделюванні, застосовуватись у конструюванні сучасного повсякденного, святкового, обрядового і сценічного одягу.