Етнографія України

Обробка шкіри

З виникненням та утвердженням відтворювальних видів господарства в Україні одяг традиційно шили із овечої шкіри, а взуття — зі шкіри волів, коней і свиней. Із шкіри цих домашніх тварин виготовляли й інші побутові та господарські речі, що було ремісничою спеціалізацією окремих груп сільських умільців. До XVIII ст. кушнірства і гарбарства (чинбарство) як окремих домашніх промислів не існувало: і кушніри, і шевці самі виправляли шкіру, з якої потім вони шили взуття, кожухи тощо. Найдавніший спосіб виправлення шкіри полягав у вимочуванні її в настої з дерев'яної (переважно дубової) кори. Лише з 1878 р. почали виправляти шкіру за допомогою мінеральної солі.

В описі майна шевця від 1649 р. згадується таке начиння для гарбарування: цебер шевський, троє корит, бочки та дубова кора. В одному з корит лежали у воді сирі шкіри для очищення їх від бруду та крові, в іншому — шкіри полоскали у квасній воді з висівом муки та ячмінного солоду. Крім того, в спеціально вкопаних у землю дерев'яних бочках, де лежали вже очищені шкіри, заливали розчин із дубової кори, добавляючи до нього ще березову кору. Використовували й інші прилади до гарбарування.

Овечі шкури просушували, відмочували у звичайній воді в ямах-копанках, потім уламком коси зіскрібали міздрю і знову вимочували впродовж 9—12 днів у квасі з висівок. Після вимочування шкіру просушували, знизу намазували глиною і трохи змочували квасом, а потім розминали ("ключували") за допомогою дерев'яного "ключа", яким тягли по шкірі. Нарешті шкіру натирали крейдою і знову вичищали від міздрі за допомогою "скафи".

Після обробки шкір кушніри, шевці та римарі приступали до виготовлення із них відповідних речей. На відміну від полотняного одягу, який шили майже всі жінки, кушнірством займалися сільські чоловіки-ремісники. Були в Україні й мандрівні кушніри, котрі ходили по селах і шили селянам кожухи.

Певна увага приділялась обробці рогів, з яких сільські умільці виготовляли ручки, гребінці, ріжки для зберігання мисливського пороху тощо.