Етнографія України

Гончарні вироби (кераміка)

Гончарні (керамічні) вироби — ужитковий посуд, культові, декоративні речі, елементи архітектури, кахлі для печей, забавки — мають в Україні давні традиції. Найпростіші з них, за свідченням археологічних знахідок, — корчаги (посуд на рідину, страву та ін.) з'явилися в епоху неоліту. Всесвітньо відома трипільська кераміка з її характерним спіралеподібним орнаментом. Як з'явилися перші гончарні речі, достеменно не відомо, але з-поміж різних припущень найімовірніше те, що все починалося з ліпленого посуду або плетеного кошика, обмазаного глиною, які випадково потрапили чи свідомо були поставлені на вогнище. Адже територія України дуже багата на родовища придатної для гончарства глини.

Тисячоліттями гончарство було допоміжним заняттям. Відокремившись від землеробства (це збігається з освоєнням гончарного круга, а за часом — з початковим етапом Давньокиївської держави), воно мало великий вплив на суспільний прогрес. Поступово гончарство створювало солідний пласт народної культури, де відображались економічні, соціальні, світоглядні й естетичні уподобання українського народу.

Розвиток виробничо-товарних відносин привів до виникнення цехів. У Львові цех гончарів був створений уже на початку XVI ст. Найвідомішими центрами гончарного виробництва на заході України стали в XVI—XVIII ст. Городок, Яворів, Миколаїв, Старий Самбір, Коломия та ін. Про обсяг посуду, виробленого з глини, засвідчує той факт, що гончар, який забезпечував існування сім'ї своєю працею, щорічно вивозив на продаж до 20 возів власних виробів, переважно посуду. Такий посуд був популярний не лише в нижчих і середніх верствах суспільства. На прийомі у Б. Хмельницького, наприклад, окремі страви подавали у глиняних розписних мисках. Посуд, як і кахлі для печей, облицьовувальні плитки з розписним, рельєфним декором особливо масово виробляли на території України в XVII—XVIII ст. Своєрідним центром виготовлення таких кахлів було м. Ічня на Чернігівщині. Відомі й інші місця гончарного промислу: на Київщині — Васильків, Дибинці, Канів; на Волині — Володимир-Волинський; на Полтавщині — Опішня, Хижняки, Хомутець, Глинськ, Малі Будища; на Поділлі — Бубнівка, Смотрич, Бар, на Гуцульщині — Косів, Пістинь та ін.

У цих осередках водночас працювало чимало гончарів. Наприклад, в Опішному 1786 р. їх налічувалося 250, а на початку XX ст. у Чигиринському повіті — понад 800, Канівському — 450.

За формами, оздобленням, частково і технологією виробництва керамічного посуду, гончарних виробів взагалі в Україні можна визначити окремі зони: наприклад, Наддніпрянщина, Поділля, Покуття, які в свою чергу поділяються на менші. Так, на Наддніпрянщині відрізняються між собою Київська та Черкаська, на Поділлі — східна і західна. Крім цього, неповторністю форм, декором вирізняються й окремі осередки, наприклад, Опішне, Смотрич, Косів, а в них у свою чергу індивідуальним "почерком" — окремі майстри, зокрема О. Бахматюк, В. Шостопалець, П. Цвілик. Перший створив кахлі з неповторними за багатством сюжетами, візерунками, другий — фігурний посуд, а П. Цвілик прославилася багатством створених форм і декором.

В усій Україні здавна побутував керамічний, переважно полив'яний, посуд у формі різних звірів, птахів, людей. Особливо поширений був він у XVIII ст. Керамічний фігурний посуд, скульптуру, що призначалася для прикрашування житла, робили окремі майстри. До найвідоміших належали І. Гончар (1869—1944), О. Желізняк (1904—1963) з Чернігівщини, Ф. Олексієнко з Києва. Окремим видом є глиняна забавка, її робили майже всі гончарі, зберігаючи традиційні форми. Давнім центром виробництва глиняних іграшок була Стара Сіль (Львівщина, недалеко від м. Старий Самбір).

Здавна, зокрема на Черкащині, Житомирщині, Львівщині (Гавареччина), побутував так званий димлений посуд. Темно-сірий, аж до чорного, його колір — результат спеціальної технології, суть якої зводилася здебільшого до створення безкисневого середовища в печах під час їх випалювання.

Гончарне виробництво в Україні ніколи не припинялося, хоча в різні історичні періоди його роль у забезпеченні добробуту сім'ї майстра була неоднаковою. Технічний прогрес, масовий випуск фабрично-заводської продукції призвів до того, що в останні десятиріччя такі вироби практично витіснилися з повсякденного вжитку. Деякі гончарі свою продукцію лише частково збувають у середовищі, де мешкають, — здебільшого переходять на виробництво свічників, наборів до кави, ваз різного призначення, вазонків, декоративних речей, сувенірів.