Етнографія України

Ковальство

Ковальство має давні традиції в Україні. Вже трипільці вміли методом кування з міді виготовляти певні речі. З VII—VI ст. до н. е. дійшли до нас вироби зі заліза з елементами декору (зброя, кінська збруя, скоби тощо), роблені скіфськими майстрами. З ранньослов'янської доби збереглися залишки кузні на Пастирському городищі, що на Середньому Подніпров'ї. Ковальські вироби знайдені майже в усіх містах, які згадуються у Руському літописанні. В цей період ковальство стало ремеслом. Воно було розвинуте в містах і сільських місцевостях, а ремісники-ковалі володіли всіма прийомами механічної обробки цього металу.

Наприкінці XIV—XV ст. у Києві, Львові та багатьох інших містах, що набули магдебурзького права, створювалися ковальські об'єднання-цехи (у Львові 1425 p.). Особливо чисельними, часто багатопрофільними за спеціалізацією (наприклад, ковальсько-слюсарські, ковальсько-боднарські та ін.) вони стають у XVII ст. При замках, феодальних маєтках були свої майстерні, де працювали ковалі. У сільських місцевостях, до часу коли став можливий імпорт заліза з Польщі та Росії, кузень налічувалося мало. Вони існували там, де була залізна (переважно болотна) руда.

Ковальські вироби посідали видне місце в міській архітектурі. Це, зокрема, окуття вхідних дверей (збереглися в каплиці Трьох Святителів, церкві Успіння Пресвятої Богородиці кінця XVI — початку XVII ст., у будинках на вул. Сербській та інших у Львові). Таке обиття ритмом укладених лиштв, розеткоподібними формами на їх перехрестях, окрім функціонального призначення мало й естетичне навантаження. Особливо багато були декоровані решітки балконів. Пишним декором вирізняються решітки на балконах будинків, споруджених у Львові наприкінці XVIII ст. Стриманіший він на класицистичних та ампірних і неповторний за композицією, ритмом гнутих тягучих форм, на решітках стилю модерн (сецесії) початку XX ст. Наприклад, на тих, що на колишньому готелі "Народний" . Міські ремісники-ковалі також виробляли металеві декоративні деталі (консолі) до балконів, дверні завіси, каганці, флюгери, ліхтарі тощо.

Вже з кінця XVI ст. в Україні були поширені залізні або обковані залізом скрині. В XVIII—XIX ст. на селах стали популярні дерев'яні скрині, стягнуті переважно декоративно профільованими обручами.

До відповідальних, почесних замовлень належали замовлення ковалям на хрести. Відомо, що залізні хрести були вже на храмах Київської Русі. Найдавніші збереглися з початком XVI ст. (церква з 1510 р. у с. Улюч на Лемківщині, тепер Республіка Польща). Хрести увінчували дзвіниці, церковні монастирські брами, придорожні каплички, пам'ятні знаки тощо. Створені за принципом дво-, три- і більш осьової симетрії вирізнялися багатоваріантністю символічних орнаментальних мотивів, різноманітністю їх поєднань, як і заповнень середохресть та закінчень кінців. Ковальські роботи з фігурними зображеннями, як, наприклад, Розп'яття, що на надмогильному хресті на цвинтарі с. Нехвощі на Волині, були нерідким явищем. Мистецтво виготовлення хрестів часто передавалось у спадок. Наприклад, у с. Бортному на Лемківщині останнім з такої ковальської родини Феленчаків був Степан Феленчак (1900—1998).

Сільські ремісники-ковалі здебільшого поєднували ремесло з працею на ріллі. Після скасування кріпацтва, появи фабрик, де вироблялись металеві предмети, вони задовольняли потреби навколишнього населення в ковальських виробах. Виготовляли мотики, сокири, сікачі, кресала, навіть такі оригінальні музикальні інструменти, як дримби, на яких і тепер грають гуцули, бойки неповторні мелодії, що таємничим, загадковим ритмом навіюють асоціації з далеким минулим. Чисельні сільські кузні — дерев'яні, глинобитні, кам'яні, що завжди споруджувалися на краю села, різнилися набором інструментарію, обладнання, зрештою, популярністю серед населення через обсяг та якість замовлень, які брався виконувати їх власник.

Давня традиція споруджувати пам'ятні знаки в наш час ожила разом із відродженням національної пам'яті. Символом віри предків — хрестом, символом держави — тризубом вирізняються могили національних героїв, місця Слави. Часто їх зі справжнім мистецьким хистом викували місцеві ковалі. Більшість художніх ремісничих речей із заліза створювали анонімні автори. Лише особливо обдаровані стали відомими, наприклад, О. Боньковський у Львові. В 1998 р. він створив залізну огорожу біля сходів, що ведуть до церкви св. Онуфрія монастиря Ченців святого Василія Великого у Львові, де із залізних прутів викуті силуетні фігури монахів. Ковальське ремесло — це виробництво речей із металу, переважно зі заліза, ужиткового, декоративного характеру, за незначними винятками, несуть образність, естетичну вимовність.