Етнографія України

Плетіння з рослинних матеріалів

До давніх видів народної творчості відноситься плетіння з різних рослинних матеріалів — лози, рогози, соломи, коренів тощо. Це кошики різного призначення (для перенесення картоплі, овочів, грибів, збереження м'яса, свячення паски), солом'яники на зерно, рогозяні мішки, покривала, хідники, меблі, іграшки, компоненти одягу тощо. Більшість із цих виробів мали естетичний вигляд, їх декоративізм був зумовлений не стільки матеріалом, технологією виконання, скільки привнесенням неповторного творчого начала їх виконавцями. Наприклад, лоза, з якої був плетений кошик, мала різну товщину, колір (природний або наданий їй), і майстер, відповідно її підбираючи і переплітаючи, надавав виробу певної емоційної вимовності.

У другій половині XIX ст. почали створюватися численні промисли для плетіння виробів, передусім з лози (кошики та меблі). Виникли так звані кошикарські школи. І не лише у містах (Львів, Тернопіль, Станіслав), а й у селах Чернігівщини, Поділля, Галичини. В них навчання (1—2 роки) поєднувалося з практичною виробничою діяльністю — виготовляли крісла, етажерки, трюмо, шкатулки, кошики, а з соломи — жіночі та чоловічі капелюхи.

В наш час асортимент таких виробів не скорочується. Відомим осередком лозоплетіння (кошики різних призначень, зокрема на свячення паски, білизнярки, хлібниці) є с. Іза на Закарпатті. Розвинене це ремесло на Поліссі та Волині. В м. Володимирі-Волинському ним успішно займався Йосип Ромащук (1909—2001). Крім виробів з лози (кошики, сипанки, корзинки, білизнярки тощо), він виготовляв із соломи, рогози, шувару капелюхи, капелюшки, брилі, жіночі торбинки. Окремі досвідчені майстри (наприклад, Я. Ремінецький із Тернополя) виробляють із рогози, обгорток качанів кукурудзи фігурні композиції (народні типи, жанрові сценки тощо) сувенірного призначення.