Етнографія України

Система народних поглядів і знань у галузі медицини

Багаторічний досвід народу втілився у певну систему поглядів, знань, традицій, наприклад, як, де і коли збирати лікарські рослини, цілюще зілля, підсвідомо враховуючи біоритми природи. Склалася традиція шукати зілля там, куди "не доходить голос півня" — іншими словами, у віддалених місцях у лісі, тобто в екологічно чистих місцях. Існує повір'я, що не кожен може заготовляти лікарське зілля. Деякі трави повинен розшукувати і збирати сам хворий. На Західному Поліссі цілющі трави і зілля могли збирати лише старші жінки.

Життєва практика населення України засвідчує про глибокі знання лікувальних властивостей різних дерев, квітів, трав, кущів та ін. Уже в часи Київської Русі було чимало людей, добре обізнаних з різноманітними способами і методами лікування, — знахарі, ведуни, лечці тощо.

Головним засобом лікування в народній медицині українців залишаються рослини. Крім таких дикорослих, як горицвіт, кропива, валеріана, подорожник, конвалія, молочай, звіробій, кінський щавель, полин, м'ята, широко використовуються культурні городні рослини: часник, цибуля, редька, картопля, горох, мак, кавун, диня, різні ягоди.

Застосовувалися й отруйні рослини: чемериця, дурман, блекота, а також окремі частини різних дерев, які мають цілющі властивості (береза, липа, сосна, дуб, черемха), а також ліки тваринного та мінерального походження (сало домашніх тварин, борсуків, індиків, різні мінерали — "синій камінь", янтар та ін.). Здавна було відоме лікування ваннами, масажем, окурюванням, припарюванням, вигріванням нагрітим зерном. Народна медицина знає благотворний вплив харчування, голодування, чистої води, повітря тощо. Наука підтвердила дієвість лікувальних можливостей соків кислих ягід, свіжого листя капусти, гарячих настоїв липового і бузинового цвіту, малини і багатьох інших подібних засобів.

Продуманою і раціональною була народна гігієна. Особливу увагу звертали на винищення паразитів. Перевірені віками народні звичаї засвідчують ефективну профілактичну основу, дотримання постійної чистоти, традиційної охайності. Навіть у народних піснях, казках і переказах постійно згадується важливість і необхідність чистоти й охайності в побуті.

У народі раціонально підходили до харчування. "Їси — не об'їдайся, п'єш — не обпивайся", "Ласа їда — животу біда" — такі народні настанови. Сьогодні незаперечно доказано велику користь постів, певної вибірковості у споживанні окремих продуктів тваринного і рослинного походження.

Багатовіковий досвід народу акумулювався і в такій галузі народних знань, як знахарство. Тут тісно переплелися раціональні елементи, дії і залишки язичництва, магії. Легенда нижньої Наддніпрянщини розповідає про те, що існує розрив-трава, яка має велику чарівну силу. Нелегко знайти цю рослину, бо треба побачити, де черепаха покладе яйця, а коли вона відійде, огородити місце так, щоб черепаха не змогла до них добратися. Тоді черепаха і принесе листок розрив-трави, яким торкнеться огорожі й розвалить її. Треба пильно стежити, куди впаде листок, а тоді схопити його і, не оглядаючись, йти додому. Хто володіє цією чарівною травою, той нічого і нікого не боїться. Йому відкриються найхитріші замки і запори, як павутина розірвуться тяжкі окови та найсмиреннішими стануть неприборкані дикі звірі.

На Гуцульщині й Бойківщині посередниками між реальним життям і світом таємниць та чарів, між людьми і темними силами були "непрості", або "землєни". Ці незвичайні люди могли чинити добро і зло, допомагати й накликати біду. В народній уяві ті, що корисні людям, зв'язані з "божою силою", інші ж брали силу від диявола, нечистого.

До творців добра відносили знахарів, промовників і промовниць, баїльників і баїльниць, чаклунів і чаклунок. Знахарі в Україні лікували людей і тварин зіллям. На Гуцульщині були поширені вірування у градівників — людей, котрі відвертали град.

Небезпечними вважалися упирі, відьми, вовкулаки, утопленики, лісовики. Останні, за легендою, виходили з людини, яка сама собі заподіє смерть.

Побутує прадавня, дохристиянська традиція збирання цілющого зілля у чітко визначений час. Зазвичай збирали лікувальні рослини до свята Івана Купала. І квіти, і трави, зібрані до цього часу, в народному розумінні мали особливу цілющу властивість або й магічну силу.

В українців, як і в багатьох інших народів, існує повір'я про чарівний цвіт папороті, який можна побачити лише за певних умов. А тому, хто зірвав цей цвіт, будуть підвладні чари й усі таємні сили. У східних районах Бойківщини зірвані на Івана Купала трави та рослини називають іваниками і наділяють їх не лише цілющими властивостями, а й здатністю передавати силу зіллю, яке заготовлялося в інший час. Іваники зберігають упродовж року, до наступного збору на Івана Купала. Це зілля додають до інших лікувальних рослин.

В обрядах, пов'язаних зі збором трав, простежуються елементи язичництва. На Волині, зриваючи для ліків бузину, під кущ клали шматок хліба й дрібку солі. Копаючи для лікування ревматизму рослину (до речі, отруйну) надрагулі (беладонну), закарпатці дотримувались подібного обряду. Під перший викопаний корінь клали хліб-сіль, щоб не "банувала" (тужила) земля. "Не бануй, землице, що тя оголили, ми на тя, землице, хліба положили", — приговорювали збирачі, приносячи таку своєрідну жертву матері-землі.

У Київській, Полтавській, Харківській, Житомирській, частково Чернівецькій і Сумській областях цілюще зілля збирають на Симона Зилота (10 травня), який є покровителем рослин і надає їм лікувальних властивостей. Збираючи вранці у лісі зілля, на Київщині примовляли: "Діва Марія ходила по Святій Горі, зіллячко копала, Симона Зилота поминала, — стань, допоможи нам".

На Полтавщині зілля збирали лише до сходу сонця, при цьому роздягалися, бо, нарвавши його одягненим, позбавляли це зілля властивості помагати від всілякої хвороби.

Залишки елементів очищення водою, жертвування хліба спостерігалися на Звенигородщині. Був поширений і звичай збирати цілюще зілля до свята Маковея. На Західному Поділлі на Івана Купала зривали звіробій, лопух, полин, чорнобиль. Багато інших трав заготовляли у переддень свята Матері Божої зільної, а в деяких місцевостях — на Спаса, русалчин тиждень, перед Трійцею, найчастіше — у п'ятницю.

Безумовно, збір зілля у певні дні має підстави. Вважається, що рослини переважно наділені цілющими властивостями у найактивніший вегетаційний період, коли вони інтенсивно ростуть і квітують. Деякі вчені вважають, що збирати рослини слід вночі, при світлі місяця, коли вони вбирають більше вологи та корисних речовин з грунту і позбуваються непотрібних накопичень за день.

Наука довела раціональність багатьох народних знань, які утвердилися в звичаях внаслідок довготривалих пошуків. Достатньо поширене культивування лікарських рослин: любистку, рути, конвалії, нагідків біля осель. Запаси лікарського зілля були майже в кожній хаті. У селах існувала категорія людей, котрі постійно займалися лікуванням домашніми засобами, цілющим зіллям та ін. Сьогодні народна медицина завойовує все більший авторитет, чимало професійних медиків вдаються до секретів народних лікарів.

Народна уява часто відносила тих, хто вмів надавати допомогу хворим, до непростих людей. Майже в кожному селі були люди, які вміли вправляти вивихи, давати раду при переломах, а баби-повитухи — приймати роди.

Знахарське ремесло переважно передавалося у спадщину. Здатністю зціляти недуги в народі наділяли наймолодшу дитину, "мізина", надприродні властивості приписували першій дитині — первістку.

Певні захворювання в народній медицині мали раціональне пояснення, наприклад, простудні, шлункові недуги. Однак епілепсія, пошесті, психічні розлади пояснювалися впливом надприродних сил як наслідок дії злого духа, котрий може наслати хворобу через нечистих людей, чарівників. Існували вірування про вроки, наслання хвороб. Часто джерелом хвороби вважали явища природи. Гуцули вірили, що від сильного вітру влітку людина може дістати вітряну хворобу. Окремі недуги пов'язували з фазами місяця, водою, хоч вона часто використовувалася як лікуючий засіб.

Крім лікарських рослин, у народній медицині широко застосовуються ягоди (калина, малина), овочі, зернові й технічні культури (свіже листя капусти, листя буряка, хрону, сира картопля), гриби, свіже і кисле молоко, а також жири, сметана. Найпопулярнішим був борсучий жир, ним гоїли рани, його пили при запаленні легень. Вживалися в народному лікуванні й мінеральні засоби. Пісок і сіль — хороші фізіотерапевтичні засоби, з них роблять гарячі компреси при простудних захворюваннях. Сіль застосовували при опіках і пухлинах. Водний розчин солі використовувався для полоскання горла. Відомі лікувальні властивості бурштину при лікуванні зобу. Хворим рекомендується носити на шиї бурштинове намисто.

Певне значення у народній медицині мало раціональне харчування. Деколи до страв додавали лікарські рослини. Так, гуцули при захворюванні шлунка додавали в куліш висушені квіти арніки.

Українська народна медицина — невичерпне джерело знань, які складалися впродовж усієї історії народу у боротьбі за виживання, в процесі повсякденного життя і господарської діяльності. Пізнання рослинного і тваринного світу, потреба в його розумінні — одна з перших умов існування людини і в кінцевому підсумку розвитку цілого етносу.

За даними сучасної науки, на території України існує близько 20 тис. видів тварин і понад 4 тис. видів рослин. Народна медицина, безперечно, використовує лише окрему частину видів, однак і це дало змогу створити своєрідну енциклопедію народних знань.