Етнографія України

Збереження і розвиток національної духовності українців у діаспорі

Переселившись на нові землі, емігранти з України свято шанували традиції духовної культури свого народу. Велика роль у цій справі належала церковним громадам, сім'ї, громадським організаціям, колективам художньої самодіяльності. Особливо вагомий внесок у збереження національної свідомості, рідної мови, традицій та звичаїв у середовищі українських емігрантів зробила Українська Католицька церква. Священики УКЦ майже одночасно із переселенням українців направлялися у місця їх компактного проживання. Так, перша парафія УКЦ заснована у Бачці (Сербія) 1751 р. У 1884 р. до США прибув перший український священик Іван Волянський. Вже через рік у поселенні Шепандоа (Пенсільванія) спорудили першу Греко-католицьку церкву. У США 1894 p. уже діяла 31 парафія УКЦ. Аналогічна картина спостерігалася майже у кожній країні, куди емігрували українці.

На нових землях священики УКЦ проводили значну місіонерську діяльність, організовували будівництво храмів, здійснювали культурно-просвітницьку роботу. Часто для парафіян вони були не лише служителями культу, а й вчителями, адвокатами, перекладачами, громадськими діячами.

Винятково велике значення для подальшого розгортання й активізації діяльності УКЦ мали поїздки митрополита А. Шептицького до місць, де проживали українські емігранти. Так, він відвідував українців у Боснії в 1900, 1909, 1913 і 1928 pp., США і Канаді — у 1910 р. Лише у Канаді митрополит А. Шептицький зустрічався з українськими громадами, віруючими, священиками Монреаля, Торонто, Вінніпега, Едмонтона, Ванкувера, інших міст та поселень. Невдовзі під враженням подорожі А. Шептицький написав книжку "Пам'ятка канадійським русинам", де обґрунтував можливість і необхідність збереження національного і духовного обличчя в чужім краю. Поїздки митрополита сприяли активізації політичного та духовного життя українських переселенців, надавали їм упевненості у майбутньому, подоланні труднощів.

Після відвідувань митрополитом А. Шептицьким українських емігрантських осередків у різних країнах спостерігалося розширення будівництва храмів, монастирів, шкіл. Розгорталася подальша місіонерська та просвітянська діяльність УКЦ. Причому важливим напрямом цієї діяльності була боротьба за збереження національної свідомості українських переселенців. Під впливом УКЦ відбувалася переорієнтація священиків інших конфесій. Зокрема, священики Православної церкви почали відмовлятися від пропаганди серед емігрантів з України русофільства, все активніше підтримували українську культуру, мистецтво, літературу. З 1918 у багатьох країнах відбувся перехід українських православних громад на автокефалію.

Сьогодні найвпливовішою серед української діаспори залишається УКЦ. У низці країн (зокрема, Бразилії, Аргентині, Хорватії та ін.) вона об'єднує близько 80% віруючих українців. Найвпливовішою залишається УКЦ і серед українців США та Канади.

Велику роль у збереженні національної культури, національної свідомості виконувала сім'я. У зв'язку з народними традиціями, певними історичними обставинами, пов'язаними з іноетнічним оточенням, зверхнім, а подекуди ворожим ставленням корінного населення, наявністю мовних бар'єрів, практично в усіх країнах розселення українців серед них переважали моноетнічні (однонаціональні) шлюби. До Першої світової війни шлюби українців та українок з представниками інших націй були поодиноким явищем. У 30-х роках XX ст. частка однонаціональних шлюбів серед українських переселенців США і Канади становила понад 90%. Високим залишається цей показник і досі.

Така ситуація була сприятливим фактором для збереження етнічної свідомості українців. Причому берегинею національних традицій і на американському континенті залишалася українська жінка. Саме вона домагалася того, щоб у сім'ї побутувала українська мова, передавала дітям знання народної кулінарії та народного мистецтва, навчала українських пісень, танців. Матері та дружини свято зберігали народні традиції, звичаї, обряди. Про цю обставину зазначають майже всі, хто писав спогади з іммігрантського життя на нових землях. Ось як описує роль жінки у збереженні народних традицій учасник освоєння канадських прерій А. Кримський: "Ніхто не в силі дати повний опис тих хвиль розпуки та терпінь..., яке перенесло наше жіноцтво. Скільки пониження, скільки всяких неприємностей подорожі та матеріальних нестач, насмішки, безліч інших неприємних наруг треба було пережити. Серед таких невідрадних та тяжких відносин наше жіноцтво перевозить на американський континент переданий їх матерями найбільший скарб: українську мову, пісню, звичаї, а з тим і український артизм всякого роду у вигляді вишивок та ручних виробів".

Дослідники наголошують і на таких характерних рисах сімейного побуту українців в еміграції, як величезній працьовитості всіх членів сім'ї, слухняності та шанобливому ставленні до старших і жінок, певному демократизмові у стосунках між членами сім'ї, зростанні незалежності жінки-дружини, збереженні міцних зв'язків з родиною. Розлучення в українських сім'ях було і залишається порівняно рідкісним явищем. Однак спостерігалися непоодинокі випадки залишення одруженими чоловіками сімей на батьківщині та створення ними нових в еміграції. Тема залишеної жінки і дітей, а також розбитого кохання через від'їзд милого за океан — одна з найпоширеніших у фольклорі українських емігрантів.

Переселенці з України на нових землях активно долучалися до громадсько-політичного життя, створювали власні громадські та культурно-освітницькі організації, відкривали газети, видавництва, брали участь у діяльності місцевих партій, жіночих, молодіжних організацій. Одним з перших українських громадянських осередків в еміграції було братство св. Миколая, засноване 1885 р. у містечку Шепандоа (США) священиком І. Волянським. Воно здійснювало просвітницько-місіонерську роботу, надавало допомогу емігрантам з України. У 1894 р. переселенці з Галичини та Пряшівщини організували Руський народний союз, який з 1914 р. перейменовано в Український народний союз (УНС). Нині це наймасовіша організація українців на Заході, яка об'єднує понад 80 тис. осіб. УНС — громадська організація взаємодопомоги. Вона має мережу кредитних установ, фонд соціального страхування, власні клуби, будинки відпочинку, літні табори відпочинку тощо. УНС займається також справами освіти, культурного життя українців США і Канади.

У Джерсі-Сіті (штат Нью-Джерсі) 1897 р. була створена перша у США громадська організація жінок-українок "Сестринський союз св. Ольги". Союз займався благодійницькою та культурно-освітньою діяльністю. На взірець його у США виникло чимало організацій жінок-українок. Серед них особливо масовим став Союз українок Америки, заснований у 1925 р. Нині він має 100 відділень, йому належить Український музей у Нью-Йорку, де зібрані значні колекції творів.

До громадських організацій взаємодопомоги українців США належать також Союз українців-католиків "Провидіння", створений 1912 p., Український робітничий союз (1910) та ін. Крім страхової, кредитної діяльності, ці організації займаються культурно-освітньою роботою, організацією дозвілля, відпочинку, фінансуванням наукових досліджень з історії, культури України, надають стипендії українським студентам.

У США діє низка організацій української діаспори політичного спрямування. Серед них дуже активні Український конгресовий комітет Америки (УККА), Організація українських націоналістів за кордоном, Організація оборони чотирьох свобід України, Організація державного відродження України, Український національно-державний союз у США та ін.

Вихідці з різних етнографічних регіонів України створили товариства краян. Зокрема, Лемківський комітет, Лемко-союз, Світову федерацію лемків, Українське світове об'єднання гуцулів, товариства "Бойківщина", "Волинь", "Подоляни", "Тернопільщина", "Українська буковинська громада Нью-Йорка" тощо. Їх діяльність спрямована на збереження національних місцевих традицій, звичаїв, діалектів, пам'яток культури. Земляцькі організації займаються також видавничою діяльністю, створюють музеї, проводять з'їзди, збори членів товариств, спонсорують наукові дослідження. Наприклад, гуцульські товариства США і Канади видали тритомну "Історію Гуцульщини", лемківські товариства — шість томів "Аналіз Лемківщини". Більшість організацій українських краян мають періодичні видання.

Громадське життя українських переселенців Канади на початковому етапі розгорталося у культурно-освітніх товариствах ім. Т. Шевченка, "Просвіта", хатах-читальнях, бібліотеках, школах. Як і в США, ініціаторами створення таких товариств виступали релігійні громади, політичні діячі. Зокрема, читальня ім. Т. Шевченка у Вінніпезі була відкрита вже 1896 р. Ініціатором цього став Кирило Геник — відомий громадський діяч Галичини, друг Івана Франка, котрий емігрував до Канади.

На початку XX ст. виникли організації взаємодопомоги. Однією з перших таких організацій була Асоціація допомоги поселенцям (Монреаль, 1903), пізніше — товариство св. Рафаїла у Канаді (Вінніпег, 1924), Робітниче запомогове товариство (Вінніпег, 1922) та ін.

З роками кількість українських організацій у Канаді зростала. У 1940 р. з ініціативи канадського уряду для координації діяльності українських політичних, громадських і культурних товариств створено Конгрес українців Канади (КУК). Нині КУК об'єднує понад 30 різних товариств та організацій. Раз на три роки відбувається з'їзд конгресу, на якому делегати заслуховують звіт про діяльність керівництва КУК, виробляють програмні документи, обирають нове правління. В Оттаві постійно працює Українське інформаційне бюро, створене КУК. Ця установа відстоює перед членами парламенту й урядом країни інтереси української громади, представляє їх у засобах масової інформації. Наймасовішими і найвпливовішими організаціями, що входять до Конгресу, є Союз українців-самостійників, Союз українок Канади, Союз української молоді Канади, Братство українських католиків, Ліга українських католицьких жінок, Українське національне об'єднання, Ліга визволення України, "Пласт", Організація демократичної української молоді тощо.

Культурно-освітні товариства, кооперативні, взаємодопомогові організації, жіночі, молодіжні, професійні й інші об'єднання діють в усіх країнах, де проживають українці. Форми їх діяльності, чисельність членів, активність залежать від суспільно-політичних обставин, рівня демократії кожної конкретної країни. Так, в Аргентині найпоширенішими серед українців є осередки "Просвіти" (засновані на початку XX ст.) і "Відродження" (1933). У Бразилії, крім осередків "Просвіти", активно діє Хліборобсько-освітній союз (1922) — масова громадська організація, яка сприяє розвитку культури й мистецтва в українському етнічному середовищі.

Останнім часом усе більшої громадсько-політичної значущості набувають організації, які об'єднують представників української діаспори у різних країнах. Серед них, передусім — Світовий конгрес вільних українців (СКВУ), виконавчий комітет якого є в Канаді. Він об'єднує багато українських осередків у США, Канаді, країнах Європи. Загальновідомі Світова федерація українських лікарських товариств, Асоціація діячів української культури та ін.

На нові землі переселенці з України принесли все багатство народного мистецтва: пісні, танці, художнє слово, вишивку, писанкарство, різьбу по дереву тощо. Одночасно зі створенням українських релігійних, громадських, культурно-освітніх осередків організовуються хори, драматичні гуртки, танцювальні колективи, оркестри. Причому колективи художньої самодіяльності виникають майже скрізь, де компактно проживали українці. Кожне календарне, релігійне свято, видатна подія в українській громаді завершуються виступами колективів художньої самодіяльності, організацією виставок вишивки, писанок, різьблення по дереву. Збереглася традиція супроводжувати сімейні свята й урочистості народними піснями, танцями, розвагами.