Етнографія України

Росіяни

За матеріалами перепису населення 1989 р. в Україні проживало 11 340 тис. росіян. Їх відносна частка серед населення України становила 22,37%. В умовах української державності значна кількість зрусифікованих українців повернулися до національності своїх батьків. З огляду на це, за даними перепису 2001 p., число росіян в Україні впало до 8834 тис., а їх частка серед населення — 17,20%. Практично росіяни мешкають у всіх областях. В деяких південних районах України росіяни становлять значну частку сільського і міського населення. На Харківщині збереглися майже всі старовинні російські поселення, засновані ще XVII ст. У Чугуєвському, Старовірському районах Харківської області росіяни становлять понад 50%, в Олексіївському, Петровському, Липецькому районах — понад 40%. Здебільшого вони проживають у старовинних російських селах. На Сумщині в Путивльському районі росіяни становлять понад 75% населення. Райони з переважно російським населенням є і в Луганській області. Проте є факт, що за період між переписами 1989 і 2001 р. і чисельно, і відносно кількість росіян у всіх, без винятку, областях України впала. Наприклад, в Донецькій області з 43,6% до 38,2, у Луганській — 44,8% до 39%, у Харківській — з 32,2% до 25,6%, у місті Києві — з 20,9 до 13,1% і т.д.

Львівщина, найбільша із західноукраїнських областей, у 1989 р. налічувала близько 190 тис. росіян, або ж 7,2% населення області, у 2001 р. загальна кількість росіян впала до 92,6 тис., а їх частка до 3,6%.

В 20-х роках, коли в Україні відбувалися соціальні та політичні зміни, які певним способом сприяли українізації, відродженню національної культури та духовності, росіянам, як й іншим національним групам, гарантувалися права і можливості вільного національного розвитку. Серед 20 національно-адміністративних районів, утворених в Україні, існували російські. Діяли два російські педагогічні технікуми, що повинні були забезпечити кадрами національні школи. Однак під фальшивим гаслом інтернаціоналізму, реалізація якого була прискорена насильством і репресіями, штучним розпалюванням так званої класової боротьби, розгорнувся процес денаціоналізації, руйнування національних основ, спрямований на злиття народів в єдину унітарну державу. Тому російськомовна школа в Україні не могла виконувати роль російської національної школи для російських етнічних груп, а російськомовна преса відображала передусім інтереси і побажання тоталітарного центру. Наприкінці 80-х початку 90-х років постало питання заснування в Україні російської національної школи й органів інформації з питань російської національної культури, прийняття на державному рівні програми розвитку російської культури. Ці вимоги висувалися, незважаючи на те, що книжковий ринок був завалений російськими книжками видавництв Росії. Монополізм унітарної держави на засоби масової інформації давав змогу російськомовному населенню України задовольнити свої потреби в теле- і радіопередачах, які з Москви доходили в усі кутки республіки на противагу республіканським програмам. Російська мова застосовувалася у засобах масової інформації.

Незважаючи на це, набули розвитку інші форми національного життя росіян в Україні. Товариство "Русь", об'єднуючи російську інтелігенцію, росіян, що проживають в Україні, намагалося проводити роботу з відродження національної культури. Так само діяло Товариство ім. Пушкіна, Товариство російської культури ім. А. Сахарова у Львові. З'явилися незалежні російські друковані органи "Совесть", "Русское слово" тощо.

Договір, підписаний 19 листопада 1990 р. у Києві між Україною і Росією, та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство 1997 р. юридично зафіксували недоторканість кордонів, визнання суверенітету України, а також створили добрі умови для російсько-української співпраці в усіх галузях, у тому числі в сфері культури. Виникли сприятливі обставини для розвитку національної культури російської меншини в Україні та відродження національної свідомості українського населення в Росії при невтручанні у внутрішні справи сторін, що підписали Договір.

Росіяни в Україні мають значний духовний та інтелектуальний потенціал, зокрема, відомих письменників, літературознавців і критиків, художників, діячів театру і кіно. Серед письменників старшого покоління відомі В. Александров, В. Баженов, В. Бернасовська, Б. Беляев, М. Божатків, а також чимало молодих авторів. Деякі з російських письменників пишуть російською й українською мовою.

Росіяни подекуди зберегли особливості національного одягу. Зазвичай це можна побачити у нащадків молокан, духоборів, горюнів, старовірів, котрі у свій час привезли в Україну розпашні сарафани з ліфом на лямках, широкі спідниці. Російський чоловічий і жіночий костюми декоруються традиційною вишивкою, мереживом. Поширені серед росіян — сільських жителів плахти, мереживні та в'язані жіночі хустки.

Сучасний повсякденний костюм російського населення України мало чим відрізняється від костюма українців. Він втратив свої особливості та європеїзувався.

Особливості національної архітектури збереглися в окремих російських селах. Трапляються прикрашені дерев'яною різьбою хати й інші господарські будівлі, ворота. Особливо цікаві візерунки на дереві прикрашають вікна, двері, віконниці, ґанки. Проживання росіян з українцями і представниками інших народів сприяло взаємозбагаченню побуту, народного костюма, архітектури і певному синтезу кращих надбань народів, котрі населяють Україну. Відомий багатий фольклор, який зберігався в районах компактного проживання російського населення.

Загальний успіх національного розвитку росіян в Україні у великій мірі залежатиме від того, як будуть складатися у майбутньому українсько-російські міжнародні стосунки, чи в їх основі будуть лежати принципи суверенної рівності і взаємоповаги, чи на російському боці знову прокинеться синдром шовінізму.