Етнографія України

Євреї

Літописна згадка про євреїв у стародавній Київській державі належить до X ст. На історичну територію України вони переходили з міст Хозарського каганату. В XV—XVII ст. євреї переселялися на українські землі з країн Центральної і Східної Європи, зокрема багато їх мігрувало з Польщі.

Внаслідок запровадження російським царизмом "смуги осілості" єврейські переселенці могли жити головно у західних і південно-західних губерніях Російської імперії. Дозвіл на це вони отримували, переважно в губерніях Правобережжя України. Більшість з них мешкала у малих містечках (існували заборони жити євреям у великих містах). Національне гноблення єврейської меншини супроводжувалося розпалюванням антисемітизму.

Розселення євреїв на Правобережній Україні після поділів Польщі доповнилося їх значним переселенням із Білорусі у так звану Новоросію. Особливим царським указом 1804 р. євреї вводилися до стану купецтва і міщанства, крім районів, обмежених смугою осілості. Влада заохочувала переїзд до міст "Новоросії", внаслідок чого виникли великі єврейські общини в Одесі й інших південних містах України. Засновувалися єврейські сільськогосподарські колонії. До середини XIX ст. на півдні виникло 18 поселень у Бессарабії, Херсонській — 26, Катеринославській — 17, були вони також у Маріуполі та довкола міста.

В селах євреї проживали в Криворізькому, Софіївському, Нікопольському, Солощенському та Апостольському повітах на Катеринославщині. Історія життя євреїв на українських землях має чимало своєрідних сюжетів. Їх посилене переселення розгорнулося з середини XVI ст. і за весь цей період між єврейським та українським народами не було гострих конфліктів. Щоправда, значні міжетнічні протиріччя виникали в роки національно-визвольної війни середини XVII ст. і гайдамаччини, але вони не призвели до тривалих протистоянь. Організовані російським царизмом єврейські погроми в Україні, спроба вербувати в чорносотенні банди українців також не визначали ставлення народу України до євреїв. Той факт, що на початку XX ст. в Україні проживало близько третини євреїв світу, засвідчує про певні сприятливі умови для їх розвитку серед корінного населення. Якщо євреїв переслідувала царська влада, в тому числі й в Україні, то до цих дій населення не мало відношення, воно саме зазнавало тяжких утисків, полонізації, русифікації, національного приниження, економічного пограбування. Найчисленнішими були єврейські общини у Львові, Луцьку, Коломиї, Жовкві у інших населених пунктах Західної України. Вже в часи Данила Галицького у Львові існував єврейський квартал з синагогою, школою тощо. В місті утворилися дві общини: перша під назвою "святої іудейської общини міста" — в єврейському кварталі, друга — поза міськими стінами на Краківському передмісті. Члени цієї общини неодноразово героїчно захищали свій храм, домівки і майно від кримських ординців і турецьких яничарів, допомагали львів'янам обороняти місто.

У Львові тривалий час проживав Нахман Крохмаль, єврейський філософ, котрий вважається мислителем світового рівня. Євреї мешкали в селах і містах на території сучасної Хмельницької, Житомирської та Вінницької областей.

Активну участь брали євреї у національно-визвольних змаганнях українського народу. Широко відомі історичні обставини утворення УНР і ЗУНР, матеріальна допомога єврейських общин, участь у національних збройних силах України єврейських військових формувань.

Рівень людської гідності та гуманізму у взаєминах між українцями і євреями перевірявся трагічними подіями під час Другої світової війни. Загальновідомий лист митрополита А. Шептицького 29—31 серпня 1942 р. Папі Пію XII, де він рішуче осуджував звірства нацизму над єврейським населенням в Галичині: "Скоро вже рік, як немає дня, коли б не відбувалися наймерзенніші злочини, убивства, крадіж, конфіскації і насильства. Перші жертви — євреї. Кількість євреїв, вбитих в нашому малому краї, уже досягла 200 тисяч... З часом стали вбивати євреїв на вулицях, на очах у всього населення без тіні встиду... Вбивці привикали до мук євреїв, тисяч невинних людей, привикли до вигляду крові і спраглі крові". Шептицький не лише осуджував і попереджував завойовників, а й закликав віруючих всіма силами допомагати євреям, сам їх переховував. Настоятелі монастирів рятували єврейських дітей, жінок. Так поступали і світські діячі, прості українські селяни, жителі міст.

Від рук нацистів в Україні загинуло близько 1,2 млн євреїв, понад 200 тис. з них не вернулися з фронту. На початку 30-х років південні області України населяли майже 300 тис. євреїв, у деяких районах Криму єврейські поселення збереглися дотепер. В Україні діяло 33 єврейські сільські ради, виходили республіканські та обласні газети на ідиш, працювали єврейські школи, технікуми, було відкрите відділення юдаїстики при Одеському педінституті, театри. В республіці налічувалося 372 єврейські школи і 351 культустанова. У Криму діяли 53 таких школи.

Спеціальне видавництво — Держкомвидав — публікувало книги 15 мовами національних меншин, у тому числі й на ідиш. У Києві з 1937 р. до 1941 р. цією мовою виходив журнал "Сов'єтіше літератур", який редагував відомий єврейський письменник Г. Полянкер. Успішно діяв Інститут єврейської культури, відновлений у 1992 р. Зусиллями діячів єврейської літератури і культури було організовано видання альманаху "Дер Штерн", кілька номерів його вийшло у повоєнний час.

Єврейські культурні та літературні традиції в Україні мають давню історію. В Переяславі народився і жив класик єврейської літератури Шолом-Алейхем. З України походили відомі майстри слова О. Шваруман, Д. Гофштейн, Г. Федер, Н. Лур'є, Д. Хайкіна. У період сталінізму і надуманої кампанії боротьби з так званим космополітизмом єврейські письменники Г. Полянкер, Матвій Талаєвський, Веніамін Гутянський, Юхим Лойцкер, Рива Баясна, Йосип Бухбіндер піддавалися арештам і політичним переслідуванням.

Діяльність єврейських письменників, творчої та наукової інтелігенції має важливе значення для збереження і розвитку унікальної єврейської культури, духовності. Склалася трагічна ситуація, коли у 1989 р. в Україні із 486 тис. (в 1970 р. — 777 тис.) єврейського населення, яке різко скорочувалося у зв'язку з еміграцією, мовою ідиш володіло 13%, майже 89% вважали рідною російську мову. Ще сильнішим було скорочення чисельності євреїв в період між переписами 1989—2001 років. Більшість єврейського населення проживає в містах: Києві, Одесі, Чернівцях та інших, тобто там, де, здавалося б, є можливість для задоволення культурних і освітніх потреб. Однак зруйнована наприкінці 30-х років тоталітарним режимом національна єврейська школа під приводом боротьби з так званим буржуазним націоналізмом не змогла відродитися. В 1990/91 н. р. у Києві працювала єдина на всю Україну єврейська середня школа. У 90-х роках єврейська школа була створена у Львові.

Кожний народ існує стільки, скільки живе його мова. У ній втілюються не лише дух і доля народу, а його прагнення, надії. Єврейський народ у зв'язку з нелегкими історичними обставинами розсіяний серед інших народів світу, зазнавав постійного тиску інших мов. Живучи серед інших людей, євреї засвоювали їх мови і творили свою. Так німецькі діалекти в поєднанні з івритськими і слов'янськими словами стали основою ідиш, ладіно. Інші мови єврейської діаспори послужили своєрідним захистом івриту — "мови релігії, поезії, мрії і надії".

Ідиш, на якому виходить єврейська література, — єдина мова, котрою євреї користуються в багатьох країнах. Вона склалася на основі верхньонімецьких діалектів у взаємодії зі семітськими (давньоєврейськими) та слов'янськими елементами і належить до західної групи германських мов. Початок формування цієї мови припадає на ХІІ—XIII ст., коли в Німецькій державі з'явилися перші поселення євреїв. Вони в побуті користувалися німецькою мовою, примішуючи до неї запозичення з романських мов сусідніх Франції та Італії. Частину словника ідиш становили давньоєврейські слова і звороти ("семітизми").

За законами середньовічної Німеччини, євреям заборонялося займатися сільським господарством, тому вони переважно селилися в містах, вели торгівлю, ставали лікарями, ремісниками, організаторами виробництва і кредитних справ. Невдовзі ідиш, або, як її називали раніше, ідиш-тайч, івре-тайч, почала відрізнятися від діалектів німців, котрі жили переважно в селах. З XVI ст. це розходження стало помітнішим.

В XVIII ст. і на початку XIX ст. ідиш пережила новий етап розвитку, а з середини XIX ст. його дальше становлення тісно пов'язане з діяльністю єврейських просвітителів М. Левіна (Лефін), Х. Гурвіца, І. Аксенфельда та ін. Основоположник єврейської класичної літератури Ш. Обрамович (Мендель Мойхер-Сфорілу) очистив мову ідиш і надав їй відповідної виразності та звучності. Продовжили цю важливу справу письменники Шолом-Алейхем та Іцхак Перец.

Історія єврейської мови іврит налічує понад три тисячоліття. У другій половині XX ст. розпочалося відродження івриту. Зараз цією мовою говорить 4 млн людей.

У роки безпосередньо перед початком Першої світової війни у Палестині зібралася значна група людей, котрі говорили на івриті, тобто мовою, яку вважали мертвою. Сучасні хранителі чистоти івриту вважають, що він мусить поєднувати винятково біблійні та мішнаїтські елементи, відкидати все, що не зустрічається хоча б в одному із названих джерел. Проте література, яку пишуть на івриті, прорвала ці перепони і кардинально розширила свій словниковий запас. Щоправда, серед єврейського населення України літературний іврит не має широкого вжитку.

Важлива роль у поширенні релігійно-етнічних норм належить збірнику текстів Талмуду. Він містить чимало відомостей із природних і прикладних наук, матеріалів з історії багатьох народів, часто у вигляді переказів і немало самих переказів, казок і міфів, байок, притч і приказок. У внутрішньому житті єврейських общин Талмуд зберіг основоположне значення, впродовж віків поповнюючись новими коментарями і казаннями.

Зі середини 80-х років XX ст. серед єврейського населення України розпочалися процеси, які засвідчують намагання відродити національну культуру, мову та літературу, повернутися до традицій і звичаїв предків, відродити святкування релігійних і народних свят. Знаменна поява недільних шкіл, де навчання ведеться на ідиш. Створено культурно-освітні товариства в Києві, Львові, Товариство єврейсько-українських зв'язків в Ізраїлі. Ці й інші подібні організації прагнуть відродити єврейську культуру. Значну роль відігравало видання Львівського товариства єврейської культури ім. Шолом-Алейхема — газета "Шофар" та Київського єврейського товариства — "Возрождение".

Відновлюються цікаві та своєрідні єврейські свята. Вперше 1989 р. широко відзначався Пурим — 28 лютого (за єврейським календарем — сьомий місяць нового року). У цей день був кинутий жереб (пурим): залишатися живим чи загинути єврейському народові, коли один із володарів гігантської імперії від Індії аж до Єгипту Гаман (Аман), переповнившись люттю, хотів погубити всіх юдеїв, що були в цьому царстві. Історія Пуриму припадає на роки правління перського царя Ахашвейроша (485—463 pp. до н. е.), а в сучасному іранському місті Хамдаші й досі зберігається могила красуні Естер та її дядька Мордахея, котрі врятували євреїв від винищення. Цариця Естер домоглася відміни наказу диктатора-інтригана Гамана, який готував розправу над євреями в день 14 адара.

Закон і звичай свята Пурим — милосердя до кожного, хто цього потребує. Діти з подарунками приходять до рідних і близьких. У такий день дають гроші не менше ніж двом особам. Увечері відбувається багата трапеза.

Не менш шановане і цікаве свято Ханука, що відзначається 12—19 грудня, або з 25 Кіслева до 3 Тевета за єврейським календарем. Воно встановлено Іудою Маккавеєм та ізраїльськими старійшинами в 165 р. до н. е. на пам'ять про перемогу євреїв над іноземними завойовниками. Боротьба із загарбниками була передусім боротьбою за збереження віри та її символу — Єрусалимського храму. Тому символом Хануки є семисвічник і "чудо з єлеєм". Іуда, на прізвисько Маккавей, один із героїв єврейської історії, розгромив в 165 р. до н. е. війська асирійського царя, котрий намагався приборкати Іудею у битві при Бет-Цура, і визволив Єрусалим. При визволенні й очищенні Храму знайдено лише один дзбанок з єлеєм, який не був осквернений. Його могло б вистачити лише на день, але сталося чудо, і розлитий у лампади єлей горів вісім днів. З того часу і було встановлено свято "Вісім днів оновлення" — Хануки.

У шостому місяці (Нісана) за єврейським календарем відзначається Песах — свято виходу із єгипетської неволі. 3,5 тис. років тому покидав народ Ізраїлю Єгипет, де за наказом правителів у Нілі були втоплені всі новонароджені єврейські хлопчики, крім чудом врятованого Мойсея, котрого виростила дочка фараона. Бог покарав гнобителів. Тоді сказав фараон Мойсею: "Візьми свій народ і йди геть з моєї країни". Нашвидкоруч збиралися в дорогу люди, забираючи з собою навіть недопечений твердий хліб з борошна і води — мацу. Передумавши відпускати рабів, фараон вислав погоню за ізраїльцями. Послане Богом чудо врятувало нещасних: море розступилося перед втікачами, і увесь народ Мойсея пройшов через нього, а переслідувачів потопили морські хвилі.

Ці події описані у стародавній книзі "Агада", про них читають у перший і другий вечір свята Песаха. На святковому столі всі страви нагадують про гіркоту неволі, а також чудесне визволення. Однак святкуючі не радіють чужому горю і відливають вино з чаш на знак співчуття до єгиптян, які перенесли Божі покарання. Залишають окремий наповнений бокал для пророка Іллі, а також до столу запрошують самотніх і знедолених. У 1991 р. це свято вперше після 1917 р. вільно відзначало єврейське населення України.

Наприкінці 80-х років — у 90-х XX ст. відбулися помітні зрушення у відродженні єврейського фольклору, хореографічного і драматичного мистецтва й інших видів творчості, побачили світ перші підручники для національних єврейських недільних шкіл.