Етнографія України

Кримські татари

Кримські татари здавна заселяли південь України, Кримський півострів. На їх долю випало винести повну чашу жорстоких переслідувань і принижень часів сталінізму, коли весь народ був звинувачений у зрадництві та депортований з рідної землі. Татари з'явилися в Криму XIII ст. (1223), коли Таврійський півострів захопила держава кочівників — Золота орда, одна з найбільших у Середньовіччі, й почала називати Кримом від назви головного міста створеного улусу. Самі монголи в XIII—XIV ст. займали лише північну степову частину півострова, а на Чорноморському узбережжі та в гірських районах існувала низка напівзалежних від Золотої орди дрібних феодальних володінь. Серед них — найвідоміші італійські міста-колонії Кафа (Феодосія), Салдайя (Судак), Чембало (Балаклава) та ін.

Отже, кочова і осідла культура мала чітко виражений характер на півострові аж до введення в 1312 р. ханом Узбеком мусульманства. Етнонім татари раніше означав збірну назву багатьох кочових племен і народів Азії. В XI ст. вживали цей термін для назви сусідніх кочових племен, а ще раніше — і монгольських племен татанів. У 1449 р. при розпаді Золотої орди з Кримського улуса утворилося Кримське ханство зі столицею в м. Бахчисараї на чолі з Хаджі-Гіреєм, яке 1475 р. визнало васальну залежність від Османської імперії. Володіння Гіреїв займали внутрішню частину півострова, землі Північного Причорномор'я, Приазов'я, Прикубання. На узбережжі Криму Туреччина підкорила Кафу, Херсонес, Мангуп, Арбат, Єнікале.

Детально побут і культура кримських татар описані П. Карпіні та Г. Рубруком, котрі побували в Золотій орді під час правління хана Бату (Батия). "Мені здавалося, що назустріч мені рухаються цілі міста", — писав Рубрук про середнє кочів'я, яке, крім розбірних юрт, мало юрти багатих, влаштовані на величезних возах, що тягнули не один десяток волів.

Головним у житті кочового населення Криму було скотарство. Воно давало молоко, кумис, м'ясо, шкіру, вовну тощо. М'ясо в степу ніколи не продавалося, і подорожніх годували безплатно за законами гостинності. Молоко і кумис не можна було виносити з юрти вночі.

Мандрівників із мусульманських країн вражало те, що татарські жінки не носили паранджі, завжди мали відкрите обличчя, — це в країнах класичного ісламу було немислимим. У жителів Кримського улусу був яскравий фольклор героїко-билинного, пісенного характеру, розвинуте ужиткове мистецтво, ремесло, власна писемність (уйгурський алфавіт).

У Криму був своєрідний тип житла, який монголи принесли в Європу, — будова квадратної форми (максимум 6x6 м), завжди однокімнатна з на рідкість однотипним інтер'єром, невисока П-подібна піч — лежанка (кан) з двома-трьома димоходами для опалення житла. В Криму у зв'язку з м'якою погодою такі печі обігрівали тільки одну стіну житла. Вдень кан перетворювався в своєрідні меблі, де сиділи, підігнувши ноги, розстеляли скатертину і розкладали їжу, а вночі кан ставав суфою — диваном і, застелений кошмою, килимами та ковдрами, слугував за ліжко.

Коли іслам став релігією Кримського улусу, з'явилися монументальні споруди мечетей, мінаретів, медресе, мавзолеїв-дюрбе і пишних палаців для знаті. Ця архітектура широко використовувала прикраси глазурованими різнокольоровими керамічними плитками, покриття сусальним золотом. Геометричні орнаменти поєднувалися з яскравими рослинними віньєтками, гірляндами, виписаними художніми шрифтом, текстами з Корану, віршами та ін.

Стиль східної пишності, яскравості властивий для монументальних споруд Кримського ханства. Будівництво велося з тесаного каменю за традиціями, завезеними у Крим хорезмськими майстрами. Окремі з них зводилися із цегли-сирцю. Лазні, ванни, фонтани, інші подібні споруди вражали продуманістю і високим технічним рівнем. Високого розвитку досягли ремесла.

З XVI ст. кримські татари перейшли до осілості та землеробства. Крим отримував прибутки з транзитної торгівлі. Проте основним джерелом збагачення правляча верхівка вважала війну. В 1450—1556 pp. татари здійснили 86 набігів на Україну. Після кожного ординського нападу тисячі українських юнаків і дівчат опинялися в татарському полоні, їх продавали на невольницьких ринках у Кафі та Стамбулі. Татарський історик Евлія Челебі наводить дані про перепис населення 1666 р. у Кримському ханстві. Тоді на його території проживало 1120 тис. осіб. З них татар налічувалося 180 тис., у тому числі 75 тис. воїнів, 20 тис. інших народностей — греків, вірмен, євреїв, караїмів та інших, 920 тис. українців (козаків), котрі були зайняті на різних роботах, з них 120 тис. дівчат і 200 тис. дітей. Наприкінці XIX ст. у Криму проживало 186 тис. татар, або 34,1% населення.

В 1774 р. за Кючук-Кайнарджійським миром, що завершив чергову російсько-турецьку війну, Кримське ханство отримало незалежність. Однак ненадовго. Вже 1783 р. Шагін-Гірей змушений був зректися влади, а Крим приєднали до володінь Російської імперії, зокрема до Таврійської губернії. Зразу ж розпочалося переселення в Крим українських і російських селян з півночі, а невдовзі на півострові з'явилися колоністи — німці, швейцарці, греки, болгари, вірмени.

У квітні 1919 р. на півострові була утворена Кримська Радянська Соціалістична Республіка, що входила до складу Російської Федерації. Через два роки (травень 1921) Пленум РКП(б) висловився за створення Кримської АРСР, а 18 жовтня відповідний документ підписали. На той час населення автономії становили українці, росіяни і білоруси — 51,5%, татари — майже 26%, євреї — близько 7%, німці — майже 6%, греки — понад 3%, вірмени — до 2%, болгари — 1,6%; поляки, караїми, естонці, чехи, словаки та інші народи, разом взяті, — понад 3%. Сьогодні окремі українські вчені вважають, що Кримська АРСР була утворена на підставі сфальсифікованого перепису населення, в якому всіх українців записали росіянами.

В 20—30-х роках відбувався швидкий культурний розвиток кримських татар. На національну мову було переведено діловедення і шкільне навчання, зросла роль національної преси, художньої літератури. Вагомою була діяльність національних технікумів, факультетів у вищих навчальних закладах, театрів і музеїв. У 1930 р. діяло 386 татарських шкіл, фабрично-заводські училища, сільські ради, виходило шість газет і журналів татарською мовою.

Напередодні Великої Вітчизняної війни в Криму проживало 200 тис. татар. Державний Комітет Оборони 11 травня 1944 р. за особистою вказівкою Й. Сталіна постановив виселити 188,6 тис. татар, 14 тис. греків, 11 тис. вірмен, 12 тис. болгар з Криму в Середню Азію, Сибір і Казахстан. Розпочалися репресії проти народів. Від виселення приазовських греків врятував вчинок їх землячки, відважної гречанки, прославленої трудівниці Паші Ангеліної, яка підняла голос на їх захист. У продовж 1944—1948 pp. у Криму були перейменовані всі райони, міста і села, що мали татарські назви.

В часи брежнєвсько-сусловського застою кримських татар захищав українець, генерал Петро Григоренко, за що був відправлений до психіатричної лікарні. Указ Президії Верховної Ради СРСР позбавив його громадянства. Помер П. Григоренко на вигнанні в США.

Замість Кримської АРСР 30 червня 1945 р. було створено Кримську область і приєднано до РРФСР. Цю область 19 лютого 1954 р. передано Україні. Наприкінці 80-х років у Кримській області проживало 2,5 млн населення, з них понад дві третини — у містах Сімферополь, Севастополь, Керч, Євпаторія, Ялта, Феодосія та ін.

Наприкінці 50-х років, після зняття режиму спецпоселень, розгорнувся національний рух кримських татар. Однак ні "відлига" 50-х років, ні Указ про реабілітацію 1967 р. не дали змоги кримським татарам повернутися до Криму. Навпаки, укладачі Указу і Державна комісія на чолі з А. Громико (1987—1988) наполягали на тому, що виселені з Криму татари "вкорінялися на території Узбецької та інших союзних республік" і для їх масового повернення, відновлення національної автономії "нема підстав".

За наслідками повернення на історичну батьківщину, кількість татарського населения в Криму до 2001 р. досягла понад 248 тис. осіб. Є білоруси, євреї, караїми та інші народи. Проживає в Криму близько 2 тис. кримчаків (іудеїв за віросповіданням), які розмовляють татарським діалектом і по-російськи. Восени 1990 р. Кримська обласна рада провела позачергову сесію і прийняла декларацію про статус півострова, де, зокрема, зазначено: обласна рада "вважає Указ Президії Верховної Ради СРСР від 30 червня 1945 року і закон РРФСР від 25 червня 1946 року, які ліквідували Кримську АРСР, "неконституційними" і заявляє про право народів Криму на відтворення державності у формі автономії і учасника союзного договору. Верховна Рада СРСР 7 березня 1991 р. прийняла постанову "Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, які піддалися насильному переселенню, і забезпечення їх прав".

Татарські організації проводять наполегливу роботу з національно-культурного відродження татарського населення, розвитку національної школи, освіти.

Нащадки татар — вихідці з Криму проживають у с. Юрківці біля м. Острога. Сюди вони потрапили в XIV—XV ст. з волі литовських князів і мали свою мечеть. Збереглося й кладовище. На Донеччині, в інших районах України, за неповними даними, проживає понад 70 тис. поволзьких татар. У Донецькій області діє два татарські етнографічні ансамблі. Окремі групи татарського населення асимілювались. Прикладом цього є с. Наконечне Друге Яворівського району на Львівщині.

В Криму проживає малочисельний народ — кримчаки. Більшість із них — жителі Сімферополя, Севастополя, Керчі та Феодосії. Походження кримчаків наука поки що не встановила. За однією версією, вони — іудеї, потомки євреїв, що населяли Крим, і на певному етапі розвитку прийняли тюркську мову.

Деякі вчені вважають, що кримчаки — місцеві кримські жителі. Зараз більшість з них втратили тюркську мову і спілкуються російською.