Етнографія України

Гагаузи

На території України, за переписом 2001 р., в деяких районах Одещини (села Дмитрівка, Олександрівка, Виноградівка, Озерне та ін.), а також в Запорізькій області проживало близько 32 тис. гагаузів. Ще 153,5 тис. гагаузів налічувалося у Молдавській РСР. Під час Другої світової війни частина гагаузів була насильно депортована радянською владою до Казахстану.

В другій половині XVIII ст. — на початку XIX ст. гагаузи разом з албанцями переселилися з Болгарії в Молдову і на Україну, зокрема в райони Придністров'я. Існує кілька гіпотез історичних коренів гагаузів. За твердженнями прихильників слов'янського походження цього народу, він має стародавню слов'янську праоснову, а в процесі розвитку увібрав багато інших етнічних компонентів. Окремі представники цієї теорії вважають гагаузів колишніми православними болгарами, які під тиском завойовників-турків змінили мову, потурчилися, але зберегли православне віросповідання. Така позиція, зокрема, у багатьох болгарських дослідників.

Гагаузи розмовляють турецькою мовою, сповідують православ'я. Склалося рідкісне поєднання тюркської мови, що на півдні Європи належала мусульманському населенню, з християнською вірою. Інша — "тюркська теорія" — розглядає цей народ як продовження тюркомовних куман, або ж як нащадків узів і турків-сельджуків. Існує твердження, що ця етнічна спільність створена на основі північнотюркських елементів — печенігів, узів і куман, а також, що гагаузи — нащадки кочових тюрків, які населяли степову зону від Алтаю до Карпат і кочували зі сходу на захід.

Отже, єдиної думки, хто ж саме дав праоснову для гагаузького народу — половці, печеніги, огузи (тюрки) чи чорні клобуки, — немає й досі. До половців і печенігів на Дінці проживали іраномовні алани та тюркомовні болгари, котрі входили до складу Хозарського каганату. Печеніги наприкінці XI ст. зруйнували і спалили більшість стародавніх поселень. Довкола осель, що збереглися, половці в обжитих місцях почали ставити зимів'я. У XII ст. частина донських половців відкочувала на територію Придністров'я, яку в той час займав половецький хан Боняк. Він організовував походи на Візантію, на Русь, що супроводжувалися жорстоким розоренням руських земель. Хоч увійшов у фольклор як заклятий ворог Русі й фігурує в українських піснях та переказах як Буняк Шолудивий, а його союзник Тургокан — як Тугарин Змієвич.

Половці (кипчаки) залишили після себе цікаву й оригінальну культуру. Вони насипали високі могили в степу на місці поховань, увінчували їх скульптурами. Відомий європейський мандрівник і дослідник Вільгельм Рубрук писав: "Комани (тобто половці) насипають великий пагорб над покійним і ставлять йому статую, повернуту лицем на схід, і вона тримає у себе в руках перед пупком чашу". До XVII ст. ці творіння становили невід'ємну частину південного степового краєвиду.

Скупі історичні відомості про згадані народи не дають підстав для точної відповіді, хто ж були прародичі гагаузів. Сучасні поселення гагаузів на півдні України та Молдови виникли за наслідками російсько-турецьких воєн другої половини XVIII — початку XIX ст. Добре відомо тільки, що як самостійна етнічна група гагаузи визначилися в другій половині XVIII ст. на території північно-східної Болгарії. Спочатку гагаузи поселялись на місцях, де кочували ногайці.

Хоча історичні відомості про походження гагаузів недостатні, незаперечно одне: це стародавній народ південно-східної Європи. В 90-х роках XX ст. у Республіці Молдова створена Гагаузька автономія. В Україні гагаузи користуються культурно-національною автономією.

Гагаузи давно змінили свій культурно-господарський уклад, стали осілими землеробами, вирощуючи зерно, виноград, займаючись вівчарством, їх духовна і матеріальна культура близька до болгарської. У районах розселення гагаузів немає великих міст. За кількістю тих, хто отримав вищу і середню спеціальну освіту, гагаузи відстають від інших великих етносів України і Молдови. Гагаузька мова — тюркська у своїй основі, не ідентична турецькій, але близька їй, складалася в XIV—XVII ст. у тісній взаємодії з румунською, грецькою і південно-східнослов'янськими мовами. Це одна із південно-західної (огузької) групи тюркських мов. Після втрати стародавньої писемності до середини XX ст. гагаузька мова залишалась неписемною. В 1957 р. на основі російської графіки створений гагаузький алфавіт. Уже в наступному році в школах розпочалося навчання гагаузьких дітей рідною мовою, та незабаром цей процес був ліквідований директивними заходами, і з 1961 р. навчання знову переведене на російську мову. Припинилося видання гагаузької газети і радіопередач гагаузькою мовою. Лише з 1989 р. у школах відновилося вивчення рідної мови гагаузів. Вони творять національну культуру на основі рідної мови. В Одеській області створено 40 гагаузьких етнографічних колективів.

Албанці, котрі з'явилися в Україні разом з гагаузами, живуть у кількох етнічно змішаних селах, заснованих ще в XIX ст. Це с. Каракут у Бессарабії, а також села Тиюшки, Чамовка, Таз у Запорізькій області.