Етнографія України

Караїми

В Криму і південних областях України проживає близько 2,5 тис. караїмів народу, котрий перебуває на грані зникнення. Наука про народонаселення з певними застереженнями доказує, що тюркомовні караїми є корінними жителями Кримського півострова, потомками племен, які входили в VIII—IX ст. у Хозарський каганат, а точніше тих, хто прийняв караїзм — різновид іудаїзму, що визнає лише писаний Ветхий завіт і відкидає Талмуд. На арамейсько-староєврейській мові термін караїм означає читець (читець Тори). З часом це слово стало етнонімом, назвою народу. Існують твердження, ніби він належав до караїмської секти іудаїзму, що виникла в VIII ст. у Месопотамії і походить від хозарів, правляча верхівка яких прийняла іудейську релігію, а після розгрому Хозарського каганату Київською Руссю оселилися в Криму. Дослідження підтверджують прямий і безпосередній генетичний зв'язок караїмів з хозарами.

При ханському дворі караїми були шанованими людьми. Вони опікувалися монетним двором. Із походу в Крим 1397 р. литовський князь Вітовт забрав до Литви майже 400 караїмських сімей. Пізніше караїми переселилися в міста Галич, Тисменицю і Луцьк. У XV ст. в Києві заснована караїмська колонія, такого ж типу поселення караїмів мали місце у Львові, де була Караїмська вулиця, Жовкві, Самборі, Деражні. Потім більшість з них переселилася у Галич (з Галичини і Волині), осівши у передмісті Залукві. Караїмські общини очолювали хозари, котрі мали адміністративну, правову і релігійну владу. Завдячуючи общинній формі життя, караїми і за межами Криму зберегли мову і культуру, тюркську основу обрядів, одягу, фольклору, національної кухні.

Мова, якою говорять караїми, належить до групи тюркських, кипчацької підгрупи мов. Вона зберегла архаїчні форми. Караїми завжди були тісно зв'язані з сільським господарством, славилися як прекрасні пекарі, різники, садівники і городники, котрі збирали відмінні врожаї яблук, винограду, тютюну, мали свою технологію консервування.

В Євпаторії та інших містах Криму є цікаві пам'ятники караїмської культури, у Феодосії відомий знаменитий караїмський фонтан. Загальновідома фортеця Чуфут-Кале — історичне гніздо караїмів разом з прилеглим цвинтарем — історична пам'ятка. Зберігся будинок кенаси (молитовний дім) в Євпаторії. У 1924 р. внаслідок піднесення суспільного руху, зростання національної самосвідомості створилося Кримське об'єднання караїмських общин (КримОКО), при якому діяла бібліотека, працювали гуртки художньої самодіяльності, ансамбль пісні й танцю, самодіяльний театр. Регулярно скликалися з'їзди і конференції КримОКО. Однак у 30-х роках цей розквіт караїмської культури був перерваний, клуб, караїмська школа, бібліотека перестали діяти.

В Євпаторії у 20-х роках працювали дві професійні караїмські школи, регулярно виходив літературно-публіцистичний збірник "Бызым Йол" ("Наш шлях"), що в 30-х роках були закриті.

Влітку 1989 р. відбулися установчі збори культурно-освітньої асоціації караїмів, котрі мали на меті широко ознайомити караїмську громадськість, зокрема молодь, із національною історією та культурою, прагнули розв'язувати інші назрілі проблеми.

В Україні діє два караїмських національно-культурних товариства.