Етнографія України

Чехи, словаки, серби

У 1989 р. в Україні налічувалося 9 тис. населення чеської національності і 8 тис. словаків. Порівняно з 1970 р. кількість чехів і словаків зменшилася на кілька тисяч. Більшість чехів проживає у Житомирській області. Понад 40% з них зберегли рідну мову, інші розмовляють лише українською або російською.

Перший етап чеської колонізації в Україні розпочався в другій половині XIX ст. Після відміни кріпосного права впродовж 60—70-х років виникали перші поселення, зокрема на Волині, Людгардівка, Чехівка у Подольській губернії, а в Криму — Таборі-Царевич. Багато чеських поселень у цей період виникало стихійно.

Російський царизм роздавав права на заснування колоній та іноземних поселень в Україні. В м. Рівне була створена приватна компанія з переселення чехів. Вона купувала землі для заселення вихідцями з Чехії.

З 1870 р. чеські переселенці на Волині приймали російське підданство й отримували право організовувати окремі общини та волості, їм російський уряд гарантував свободу віросповідання і звільняв на п'ять років від будь-яких платежів і податей, а також військової служби. Така політика сприяла тому, що виникли чотири чеські волості: Рівненська, Лубенська, Луцька, Купічевська. Значна маса переселенців з Чехії осідала в Житомирському, Овручському, Новоград-Волинському повітах.

Російський уряд плекав надію на створення серед чехів особливої гуситської церкви з метою використання її проти католицизму. З цим була пов'язана царська постанова 10 червня 1870 р. "О водворении чехов на Волыни", що надавала чеським колоністам великі пільги. Внаслідок цього лише в 1868—1874 pp. на Волині осіло 15 тис. чехів. Однак коли спроби створити особливу релігію зазнали краху, російський уряд заборонив іноземним колоністам збагачуватись землею, зробивши в 1892 р. з цього виняток для православних колоністів. Остання обставина визначила релігійну приналежність волинських чехів, які вже за переписом 1897 р. на 66,2% були православними. В 30-х роках XX ст. у західній Волині проживало понад 30 тис. чехів.

У 1870—1872 pp. вихідці з Богемії закупили у поміщиків 20 тис. десятин землі в центральній частині Кримського півострова. Це стало початком заснування тут невеликих чеських колоній. Активне переселення чехів у Крим і прилеглі землі призвели до виникнення нових поселень на півдні України. Так, у Таврійській губернії з'явилася Новгородовка, а в Херсонській — с. Богемка.

Своєрідно розвивалися взаємозв'язки чеської та української культур, зокрема на тих землях України, що входили, як Чехія і Словаччина, до складу Габсбурзької імперії. Під час українського національного відродження в Галичині та Буковині діяльність членів "Руської трійці" М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького та інших тісно зв'язана з ідеями, що сформулював П. Шафарик. Активний поборник чеського і словацького національного відродження, учений-славіст, він став основоположником багатьох галузей славістики, а його праці "Історія слов'янської мови та літератури всіма наріччями", "Про походження слов'ян", "Слов'янська етнографія" не втратили вартості й у XXI ст. Дослідження чеським вченим української літератури, народної творчості та мови стали фундаментом для розвитку мовознавчої науки в Україні. Постійні контакти П. Шафарика з М. Максимовичем, І. Срезневським, І. Головацьким, І. Вагилевичем мали позитивні наслідки для розвитку гуманітарних наук в Україні. Т. Шевченко присвятив П. Шафарику поему "Єретик", якою відзначив його заслуги перед Україною та слов'янським світом.

В умовах державності України, а також кардинальних соціальних перетворень у Чехії та Словаччині питання взаємозв'язків, забезпечення можливостей для національного розвитку чехів і словаків, котрі проживають на українських землях, набули нового значення. В деяких вузах України на філологічних факультетах вивчається чеська та словацька мови, література, в науково-дослідних установах Національної академії наук України предметом досліджень є проблеми чеської і словацької історії, сучасного розвитку, двосторонніх політичних і економічних українсько-чеських й українсько-словацьких відносин та ін. Діє понад 50 словацьких етнографічних самодіяльних колективів, культурне товариство чехів.

Науковий, культурний, мистецький обмін між Україною, Чехією і Словаччиною, який здійснюється на взаємовигідній основі, повною мірою забезпечує духовні потреби чеського та словацького населення України.

З інших слов'янських народів давно почали поселятися на українських землях серби. Уже в середині XVIII ст. вони, рятуючись від турецького гніту і нестерпних умов існування, втікали до України. Царський уряд, переселяючи сербів у південні райони, вигнав звідти понад 7 тис. дворів запорозьких козаків і українців-переселенців з володінь Речі Посполитої. Зусиллями російської влади були створені військові поселення в середині XVIII ст. — "Слов'яно-Сербія" і "Ново-Сербія" на території сучасної Кіровоградщини, що мали автономні права. Однак незабаром вони були позбавлені цих прав і введені до Катеринославської губернії.

За визначенням учених-етнографів, серби етнічно асимілювалися — "омалоросились", "омолдавились" та ін.