Етнографія України

Німці

Німецькі колоністи на землях України з'явилися в XVIII ст. Це переважно були переслідувані за віру сектанти, селяни, дрібні ремісники. Перші колонії вихідців з Німеччини засновані на Чернігівщині. В 1766 р. у Борзенському повіті Чернігівської губернії виникло німецьке поселення на колоністських правах.

У 70—80-х роках XVIII ст. у с. Вишеньки в маєтку графа Рум'янцева поселилися менноніти, яких в Європі переслідували за віру. Це була перша меннонітська колонія в Україні. У 1790 р. вісім великих колоній меннонітів з'явилося в Хортицькому окрузі. Ці поселення поповнилися з Південної Німеччини сектантами — хіалістами.

Німецькі колонії створювалися на півдні України, де отримали значні пільги. Зокрема, колоністи на 50 років звільнялися від податків та інших повинностей і назавжди — від рекрутчини.

В 1775 р. Катерина II спеціальним маніфестом закликала іноземців, вихідців із країн Європи, оселятися на територіях Російської імперії. Численні переселенці з Данціга осіли в Єлизаветградському та інших повітах Таврійської та Катеринославської губерній.

З 20-х років XIX ст. на р. Молочні Води (південь України) з'явилися вихідці з Пруссії і Бадена, де заснували 48 поселень. Німецькі колонії виникли в районі Каховки, Криму. Інтенсивна німецька колонізація у 80-х роках XVIII ст. спостерігалася на Галичині й Закарпатті. До Першої світової війни дві численні колонії були в м. Коломиї, німецькі або змішані українсько-німецькі села існували в районі Рахова, Виноградова та інших місцях Закарпаття.

Перші німецькі колонії на Волині з'явилися наприкінці XVIII ст. Вони були створені великими поміщиками із вихідців Східної Пруссії та Шльонська Цешинського. В 1783 р. князь Чарторийський побудував у Корці першу на Волині євангелічну кірху. На початку XIX ст. німецька колонізація була повільною, але невпинною. З 1830 р. до 1860 р. кількість німецьких колоністів, котрі осіли на Волині, становила 11 424 осіб, які заснували 139 колоній. Всього до 1860 р. німецька колонізація зросла до 20 тис. поселенців.

Ліквідація кріпосного права, а також придушення польського повстання 1863 р. послужили новим поштовхом для німецької колонізації. Уряд за безцінь (8—9 крб. за десятину) розпродував колоністам конфісковані землі польських панів, котрі брали участь у повстанні. Поміщики ж, у свою чергу, потребували найману працю, тобто німецьку бідноту.

У 80-х роках німецька колонізація з політичних мотивів була обмежена. В 1887—1892 pp. неправославних колоністів позбавили багатьох привілеїв. І все-таки до Першої світової війни у семи повітах західної Волині проживало близько 100 тис. німецьких колоністів, 64% з них належали вже до селянського стану і 29% — до міщан. У роки Першої світової війни німецьке населення здебільшого було евакуйоване в глибину Росії. Частина його повернулася на Волинь після закінчення війни. В 30-х роках у Волинському воєводстві проживало 47 тис. німців і понад 30 тис. — у Галичині. За радянським переписом населення 1937 р., в Українській РСР проживало 401,9 тис. німців. У 1940 p., згідно з угодою між СРСР і Німеччиною, німецьке населення із західних областей України було переправлене до Німеччини.

Західноєвропейські колоністи, в тому числі й німецькі, завозили та широко застосовували в Україні сільськогосподарську техніку, своєрідну систему землеробства. Відомим був так званий колоністський плуг. З Німеччини привезли сакківські плуги, які продавало акціонерне товариство Грієвса. Німецькі колоністи також використовували молотарки, що поставляли до України Грієвс, Классен та інші фірми й акціонерні товариства. Для господарських потреб споруджували млини (вітрові й водяні), ступи, круподерні, олійниці для обробки проса, ячменю, соняшника тощо.

На півдні України, в Приазов'ї у господарствах німецьких колоністів тривалий час переважала перелогова і двопільно-вигонна система землеробства. Тут активно застосовували засоби захисту і збереження врожаю. Зокрема, німецькі колоністи чи не перші в Україні проводили інтенсивну роботу, спрямовану на вирощення лісозахисних смуг, створення культурних пасовищ.

У 20-х роках німці в Україні отримали можливості для культурного життя, відродження національних традицій. У 1925—1926 pp. діяло сім німецьких національних районів і 113 сільрад. Діти і молодь мали змогу отримувати освіту німецькою мовою в 500 національних школах. Для німецького населення України було відкрито 157 культурних установ, працювали німецькі групи в технікумах для підготовки національних кадрів. Видавалося 20 журналів і 29 газет. Іоан Христіан Енгела написав кілька книг з історії України, а Іоан Гербіні досліджував стародавні печери Києва. Значний культурний і духовний осередок німців склався в Криму, де діяло 119 німецьких шкіл. Однак процеси національного розвитку німців були так само, як інших національних меншин, припинені силовими методами. У 1941 р. з Криму виселено 50 тис. німців.

У 1964 р. огульні звинувачення з німецького народу були зняті. І лише 7 березня 1991 р. Верховна Рада СРСР прийняла постанову про відміну законодавчих актів, які регулювали репресивну і злочинну політику проти народів. Ця постанова визнала незаконними і злочинними дії, спрямовані на насильницьке переселення німців. Однак залишилося відкритим питання про їхню реабілітацію. На цьому наполягали учасники наради німців СРСР, що відбулася в березні 1991 р. у Москві.

За переписом населення 2001 р., в Україні числилось 33 тис. німців. Здебільшого компактно вони розселені на Закарпатті, де є змішані німецько-українські села. Німецька мова в Україні викладається в багатьох середніх школах з поглибленим вивченням цієї мови, в університетах.

Наприкінці 80-х — початку 90-х років активізувалися культурні зв'язки України з Німеччиною, що дало змогу задовольнити окремі потреби духовного і культурного життя німецького населення України. В Україні налічується 12 німецьких етнографічних колективів. Однак є фактом, що еміграція німців до Німеччини триває.

У 1992 р. між Україною і Федеративною Республікою Німеччиною встановлені повні дипломатичні відносини. Президент України заявив, що Українська держава надає усім німцям, які колись були репресовані та вивезені, можливість компактного поселення в південних районах України, в Криму. Така політика уряду незалежної України викликала позитивну реакцію серед німецького населення колишнього Союзу РСР і відкрила нові можливості для забезпечення національних потреб німців України.