Мізинська різьблена кістка мамонта

Серед творів палеолітичного мистецтва, які ввійшли до скарбниці світової культури, особливе місце посідають унікальні різьблені вироби з кістки мамонта, знайдені в різні роки XX ст. у селі Мізині Коропського району Чернігівської області. Археологічні дослідження підтвердили, що тут було одне з поселень найдавнішої людини Ноmо sapiens.

У XVII—X тис. до н. е., на останньому етапі пізнього палеоліту (давній кам’яний вік), територію сучасної України почали активно заселяти мисливці, розміщуючи свої стоянки в басейнах великих річок. Це відбувалося у зв’язку зі значним потеплінням, що настало після сильного обледеніння в XX—XVIII тис. до н. е. Мальовничі низовини Середньої та Верхньої Наддніпрянщини, багаті на звірину, сприяли виникненню поселень зі стаціонарними житлами. Найвідоміші з них — Межиріч, Добранічівка, Києво-Кирилівська, Гінці й Мізин — займали площу від 500 до 1200 кв. м. Поблизу них мисливці, озброєні луками та списами з довгими кістяними наконечниками, полювали на мамонтів, носорогів, диких коней, вівцебиків, зубрів, північних оленів, вовків, песців, ведмедів та інших тварин. Поселення були своєрідними центрами суспільної, господарської, естетико-художньої й обрядово-ритуальної діяльності давніх людей.

Археологічне вивчення пізньопалеолітичних стоянок на території сучасної України почалося в 70-х pp. XIX ст. Були відкриті Гінці на Полтавщині на р. Удаї (1873 р., Ф. Камінський), Кирилівська в Києві (1893 p., В. Хвойко), печери в Криму (1879—1880 pp., К. Мережковський).

Перші розкопки в Мізині проводив відомий український археолог, антрополог і етнограф Федір Вовк. Він учився в Парижі — своєрідній мецці палеолітичної науки Європи кінця XIX — початку XX ст. Дисертацію молодого вченого удостоєно медалі Брока і премії Годара. Згодом він став професором Сорбонни, членом редколегії журналу “Антропологія”.

Після повернення 1907 р. до Санкт-Петербурга Ф. Вовк викладав в університеті. Через рік, ставши членом Українського наукового товариства в Києві, почав досліджувати Мізинську стоянку, розташовану на мальовничому березі Десни. Знайдені тут вироби із кременю й кістки мамонта були представлені на виставці, присвяченій XIV Археологічному з’їздові, що відбувся в 1908 р. у Чернігові. А через чотири роки на Міжнародному конгресі антропологів і археологів у Женеві Ф.Вовк ознайомив світову наукову громадськість із сенсаційними знахідками — унікальними жіночими статуетками й прикрасами з кістки мамонта і морських черепашок. Так у науці стала відома пізньопалеолітична мізинська культура, а на сторінках закордонних видань з’явилися зображення браслета й жіночих фігурок, вкритих меандром (орнаментом).

Відтоді у вивченні Мізина брали участь багато відомих вітчизняних і зарубіжних учених: археологи, мистецтвознавці, біологи, музикознавці. Протягом XX ст. поселення повністю розкопали. Водночас археологи досліджували відкриті раніше і знову знайдені пізньопалеолітичні пам’ятки (Добранічівку, Межиріч, Королеве, Молодове та ін.), що значною мірою збагатило знання про життя й культуру найдавніших народів на території нашої країни. Нині знахідки з цих поселень зберігаються в Національному музеї історії України, Археологічному музеї Національної академії наук України та Національному науково-природознавчому музеї Національної академії наук України.

На багатьох стоянках Верхньої Наддніпрянщини знайдено житла різноманітних конструкцій і функцій. Переважали теплі закриті будівлі округлої форми, споруджені з каменю, дерев’яних жердин, кісток і шкур. У центрі поселень по колу розмішувалися монументальні житла у формі яранги або чуму, як у народів Півночі, з кісток мамонтів і шкур північного оленя з вогнищами. Цим спорудам площею від 18 до 25 кв. м давні зодчі надавали певного зовнішнього вигляду. Фундамент їх зроблено із двошарової обкладки. Всередині містилися спеціально вкопані черепи мамонтів, що підтримували каркас із жердин і бивнів, накритий шкурами. Зовнішній шар викладали з кісток мамонтів (лопаткових, щелепних, тазових і трубчастих), які утепляли житло. Ця обкладка виконувала і декоративні функції. Найефектнішими були житла Мізина. Ритмічно-композиційне розташування точно підігнаних трубчастих кісток і щелеп створювало своєрідний декоративний орнамент, підкреслений розписом червоною і жовтою вохрою у вигляді меандра, хвилястих ліній і зигзагів.

Останніми десятиліттями добре вивчено внутрішній простір жител. Найчастіше в їх центрі знаходять від одного до трьох вогнищ з укопаними навколо кістками. Житла освітлювалися за допомогою переносних “світильників”, зроблених із кісток мамонта. У багатьох житлах були спеціальні місця для виготовлення інструментів, предметів озброєння і художніх виробів із кременю, кісток, рогу, бурштину і черепашок. Найцінніші речі тримали в спеціальних схованках — у підлозі, під кістками тварин у стінах або безпосередньо в самих кістках мамонтів. У них знайдено найдавніші скарби — унікальні художні вироби (браслет і три жіночі статуетки з Мізина), ординарні заготовки й інструменти з кременю, бивнів і кісток.

На території України дотепер не знайдено поховання палеолітичної доби. Але археологічні джерела Західної Європи та Сибіру свідчать, що людей тоді ховали здебільшого в одязі, декорованому зооморфними прикрасами. Досить часто в могилах поруч зі скелетами знаходять художні вироби з різьбленої кістки мамонта у вигляді статуеток жінок і тварин.

З усіх видів матеріальної та духовної культури палеоліту найкраще розвивалося образотворче мистецтво, що мало два основних напрями — фігуративний і декоративний, кожен із яких яскраво відображений у творах, знайдених на території України. Фігуративний поділяється на дві великі групи: монументальне мистецтво (розпис печер, кам’яних блоків) і мистецтво малих форм, або мобільне мистецтво (різьблені фігурки людей і тварин із каменю, кісток, бурштину, рогів та бивнів). Декоративні вироби представлені особистими прикрасами, найчастіше вкритими різьбленими візерунками або розписом.

Найціннішою є мізинська колекція стилізованих скульптурних зображень жінок і птахів. Вона відзначається яскраво вираженою художньо-стилістичною своєрідністю, оригінальністю пластичних форм, багатством і складністю декору. Прикладом утілення жіночого образу в дрібній пластиці є невеликі, 2,5—14 см заввишки, фігурки лаконічних, геометрично досконалих форм, що належать до мадленського періоду (XV—XII тис. до н. е.). Нині відомі 17 статуеток, вирізьблених із кістки мамонта. Форми їхніх тіл помітно геометризовані, умовні й симетричні. Довгий загострений стрижень позначає голову, шию і торс, різко переходячи в повні стегна. В одних статуеток верхня частина тіла довша за нижню, в інших — навпаки. В техніці гравірування на деяких із них намічено груди й руки, інші покрито чорною фарбою. На шести фігурках наявний складний геометричний орнамент із трикутників, ромбів, меандра і прямих ліній.

Схематизм передавання деталей пояснюється широким використанням знаково-орнаментального декору на стилізованих фігурках. Ритмічне багатократне повторення незамкнених трикутників або кутів, на думку вчених, пов’язане з жіночою символікою. Деякі дослідники, розгадуючи значення цих образів, бачили в них то реалістичне втілення ідеалу жіночої краси, то канонічно витримані зображення жіночого божества того часу або жриць, учасниць обряду.

Особливою темою в мистецтві палеоліту є фігурки птахів із властивими хижакам рисами. У них маленька голівка, що трохи виступає, широкий короткий тулуб із сильними опуклими грудьми. Довгий, широкий унизу хвіст виконано з особливою старанністю. Крила позначені дуже умовно: вони вирізьблені на тулубі птаха тонкими орнаментальними лініями. Якщо дивитися збоку, виникає враження, наче птах ширяє в небі, широко розправивши крила.

Багатством і несподіваною складністю відзначається зигзагоподібний меандр на тілі мізинських птахів. Він, напевне, не лише умовно передає оперення, а й має ширше значення, пов’язуючи образ птаха з небом, хмарами або небесною стихією. Проте в багатьох інших давніх народів цей геометричний орнамент асоціюється переважно з водою, підземним світом або небом.

Прикраси й амулети, що мали, мабуть, магічне значення, відігравали важливу роль у житті й мистецтві палеолітичних людей. Крім пишних зачісок і капелюхів, вони носили головні обручі й намиста. На 23-х палеолітичних стоянках на території України знайдено різноманітні типи декоративних прикрас, виготовлених із каменю, бурштину, морських черепашок, іклів тварин і бивнів мамонтів. Під час дослідження Мізинської стоянки виявлено численні фрагменти діадем із різноманітним декором. Але за вишуканістю й багатством орнаментування винятковими є палеолітичні браслети — справжні шедеври косторізного мистецтва, виконані простими знаряддями. Найвідоміший — браслет із Мізина (знайдено 1912 p.), виготовлений у вигляді широкого тонкого обруча, зовнішня поверхня якого повністю вкрита найтоншим симетричним меандровим візерунком, поділеним смугами паралельних зигзагів.

Зовсім інакше виконаний ще один браслет, знайдений під час розкопок цього самого поселення в середині 1950-х pp. Він складається з п’яти тонких пластинок із бивня мамонта з просвердленими отворами на кінцях. На кожній із пластин наявний “ялинковий” візерунок, смуги якого поділено ромбами. Однією лінією, лаконічним штрихом утілені правильні геометричні візерунки цих унікальних браслетів.

У XX ст. вчені почали шукати коріння реальних (природних) або культурних прототипів орнаменту. Так, “ялинковий” орнамент, поширений у різьблених кістках Мізина, порівняймо з так званим архітектурним візерунком — повторюваними групами із вкладених одна в одну нижніх щелеп мамонта, що є обкладкою підмурків жител на цій стоянці. Вважають, що основа зигзагоподібного та меандрового візерунків наявна в самій природній будові кісткової тканини бивня мамонта, найкраще помітній на поперечному згладженому зрізі розчленованого бивня. Рівномірна пластинчастість, симетрія розташування його природних конструктивних вузлів зумовили виникнення поширеного в Мізині орнаментального мотиву.

Палеолітична орнаментика у виробах цієї пізньопалеолітичної стоянки мала прямолінійно-геометричний характер. Дуже поширені зигзагоподібні лінії, трикутні фігури, кути, ромби, комбінація і багатократне повторення яких створювали іноді несподівано складні орнаментальні композиції. Саме за багатством і симетричністю візерунка мізинська різьблена кістка перевершує все, що створила людина епохи палеоліту у сфері декоративного мистецтва. Крім того, в цьому невеликому поселенні Верхньої Наддніпрянщини вперше з’явився меандр, який став через багато тисячоліть одним із найулюбленіших орнаментальних мотивів багатьох цивілізацій Європи, Азії й Америки.

Під час дослідження будинку № 1 у Мізині знайдено також унікальний музичний комплекс, що спочатку вважався ритуальним. До нього належали розписані червоною вохрою кістки мамонта — лопатка, стегно, фрагмент таза, дві нижні щелепи й фрагмент черепа, а також неорнаментовані молоток із рогу північного оленя й уламок бивня мамонта. Неподалік був різьблений шумливий браслет (своєрідний тип кастаньєт), виготовлений із пластин бивня. Можна стверджувати, що це — одна із найдавніших у Європі музична збірка кісток. Припускають, що їх використовували як ударні музичні інструменти під час ритуальних танців разом із шумливим браслетом.

Різьблені статуетки та прикраси з Мізина — це унікальний прояв художньої творчості. Нефігуративні орнаментальні мотиви — тло, на якому викристалізувалися зображення тварин і жінок. Первісне мистецтво, розвиваючись, дотримувалося певних естетичних норм, підпорядковуючись законам краси того часу. Тому історія художньої діяльності людини — це насамперед історія виникнення та розвитку естетичного начала в її свідомості та творчості. Художники здавна заперечували натуралізм і творили вільно, досягаючи при цьому небувалої виразності й досконалості.