Чаша з кургану Гайманова Могила

Створення меліоративних систем у степовій Україні в 60-х pp. XX ст. спонукало археологів дослідити пам’ятки в зонах майбутнього затоплення — сотні скіфських курганів, зокрема так званих царських.

Улітку 1969 р. експедиція Інституту археології Академії наук УРСР, під керівництвом В. Бідзілі, вивчаючи в зоні спорудження Північнорогачинської зрошувальної системи малі кургани, наблизилася до величезного насипу із загадковою назвою Гайманова Могила. Конусоподібний курган, понад 8 м заввишки і діаметром 70 м, був оточений кам’яною крепідою (кладкою) з величезних, вертикально вкопаних у землю білих вапняних плит. Було виявлено лаз, крізь який колись проникли злодії в поховальну камеру — катакомбу. Всі 22 поховання виявились пограбованими. Проте цінні знахідки все-таки були.

У вхідних ямах знайдено залишки дерев’яного поховального возу, господарську нішу, заповнену різним бронзовим, мідним і керамічним посудом. Виявлено і скелет задушеного кухаря чи виночерпія, понад 250 непомічених грабіжниками золотих прикрас, виконаних у скіфському “звіриному стилі”. Встановлено, що в камері поховано чотирьох знатних осіб — двох чоловіків і двох жінок...

Під час розчищення завалу наступного польового сезону (адже було відкрито лише бокове поховання в північній частині курганного насипу, а центральне і, можливо, ще кілька бокових, треба було розкопати) один зі співробітників експедиції, Борис Мозолевський, котрий через два роки відкрив світові скарби Товстої Могили, знайшов схованку.

Вперше в скіфознавстві розчищення схованки кінооператор зафіксував на плівку.

У ямі спочатку було виявлено золоті пластинки від двох дерев’яних посудин, під ними лежали два ритони (посудини у вигляді рога з отвором на вузькому кінці), оздоблені сріблом і золотом, ще нижче знайдено кілька срібних посудин. На дні схованки була срібна з позолотою чаша із зображенням скіфських розважливо мудрих воїнів на досить складному барельєфному фризі. Саме ці образи скіфів дають найповніше уявлення про етнічний тип, вбрання і зброю войовничого кочового народу, оспіваного еллінськими майстрами.

Значну увагу художник приділив композиційній побудові багатофігурної сцени, розмістивши її на опуклій площині чаші. Скіфські вожді сидять на камінні майже в дзеркальних позах. Різні предмети в їхніх руках, певна різноманітність жестів і ракурсів, ошатна орнаментація одягу і предметів озброєння підкреслюють динамічність і психологічну напруженість сюжету. Саме такі ракурси людей найорганічніше поєднують верхню і нижню частини тіла, надають фігурам монументальності. У двох головних сценах другорядність фігур номадів (кочівників) підкреслена уклінним положенням. Пози цих двох персонажів зумовлені сюжетом усієї багатофігурної композиції і законами ісокефалії, коли на відносно невеликій площині неможливо розмістити фігуру на повен зріст, не порушуючи при цьому її пропорцій. Багатофігурний фриз виконано відповідно до класичного (строгого) типу рельєфу, що переважав у творах еллінсько-скіфського мистецтва.

Кожному персонажеві властивий чіткий ритм рухів і складність ракурсів. Позолочена рельєфна стрічка з лесбійським кіматієм, яка прикрашає вінця чаші, напевне, закріплена на них пізніше. Про це свідчить те, що над головами скіфів вона трохи відігнута вгору.

Відомі лише три чаші такого типу, знайдені на території України в курганах Солоха, Гайманова Могила та Чмирева Могила. На останній зображено фігури качок, що має важливе значення для тлумачення сцен на гаймановій чаші. Можливо, вони виготовлені в одній майстерні протягом певного часу. Про це свідчить техніка виконання, однакові розміри та форма, а особливо — система орнаментального оформлення. Крім цього, їх зближує зображення качок. На більш ранній чаші із Солохи простежується запозичення композиції з відомих творів малоазійської еллінської скульптури та її переробка відповідно до смаків замовника. Згодом художники цієї майстерні досягли значної досконалості у своїй творчості. Сцени на гаймановій чаші оригінальні, створені з великою симпатією до старих скіфів. У всіх трьох випадках було, найімовірніше, скопійовано лише одну якусь посудину, що нагадує дерев’яні скіфські чаші. Згодом їх прикрасили в еллінському стилі. Якщо датування солохської чаші (початок IV ст. до н. е.) правильне, то, згідно з наведеними спостереженнями, інші посудини могли бути виготовлені в першій третині цього ж століття. Отже, гайманову чашу до того, як її поклали в поховання знатного скіфа, довго використовували, оскільки її датують другою половиною IV ст. до н. е.

Центром виготовлення чаш вважають Північне Причорномор’я, а виникнення пов’язують зі скіфською традицією. Крім того, нині доведено, що форма напівсферичних чаш із сегментованими ручками-упорами точно повторює або нагадує дерев’яні чаші із золотим декором, котрі схожі на чаші з людських черепів. Тому в науковій літературі їх об’єднано в одну групу під назвою “потеріони” (за Геродотом), а не звичайні фіали, як вважалося раніше.

Інтерпретації зображень на чаші з Гайманової Могили присвячено кілька наукових публікацій, але дослідники так і не дійшли згоди, який саме епізод із героїчного скіфського епосу відтворив невідомий еллінський художник.

Напевне, на чаші зображені сцени, пов’язані з легендарним міфом про те, як богиня, перевтілена в качку, врятувала знатних скіфських воїнів (або вождів) під час їхньої переправи через річку чи озеро. Скіф, котрий тримає руку на лобі й нахилився до качки, можливо, дякує рятівниці за це. Навряд у такій сцені можна бачити тривіальний сюжет з убивством для приготування їжі тим скіфам, котрі сидять на передньому плані. Інша річ, що качку хочуть відпустити на волю або принести в жертву богині, оскільки через смерть, за віруваннями майже всіх народів, здійснювалося не лише очищення, а й відродження тих божеств, які поєднувалися з природою. Юнак із бурдюком смакує воду чи інший напій перед тим, як подати його скіфським героям, котрі ведуть неквапну розмову.

Це один із гіпотетичних варіантів інтерпретації сюжету на чаші. Зображення качок на гаймановій і чмиревій посудинах не можуть бути випадковими, а свідчать про їхню символіку. Можливо, в образі цієї водоплавної птиці майстер прагнув передати властивими йому художніми засобами якусь легенду про скіфських героїв-вождів і релігійні обряди, у яких вона знайшла своє втілення...

Безцінна пам’ятка скіфської культури зберігається в Музеї історичних коштовностей України в Києві.

Опис чаші з Гайманової Могили. На одному з її боків упівоберта один до одного розташувалися двоє немолодих воїнів у парадному скіфському вбранні, зосереджено й спокійно про щось розмовляючи. Схожа сцена і на протилежному боці чаші. Але ерозія металу спотворила риси обличчя й деталі одягу двох чоловіків різного віку, котрі сидять на камінні з простягнутими один до одного руками.

Біля головних персонажів, під ручками чаші, викарбувано ще дві профільні фігури. З одного боку стоїть на колінах бородатий варвар із вусами й довгим волоссям. Немовби в роздумах або в позі молитви він підніс руку до лоба і, здається, зазирає в мішок, з якого висунулася голова качки. На протилежному боці — юнак, котрий, стоячи на колінах, низько схилився над бурдюком й обхопив його руками. За його спиною — ще один бурдюк іншої форми.

Вбрання номадів, фігури яких розташовані під ручками чаші, на відміну від центральних персонажів, зовсім не орнаментовані. Вони не мають шийних прикрас і зброї.

Пози воїнів, які сидять, гордовито-самовпевнені, сповнені достоїнства, наділені індивідуальними, але значною мірою ідеалізованими рисами. Їхній підкреслено витончений орнаментацією одяг і воїнське спорядження, розміщення скіфів, які стоять на колінах позаду них, різноманітні типи гривен, булава і батіг свідчать про їхній високий соціальний статус. Схоже не лише за кроєм, а й за орнаментикою вбрання, ідентичні зачіска і вік скіфа, котрий підніс у роздумах руку до лоба, дають підстави припускати, що він, найімовірніше, близький до них за соціальним станом, але готується до виконання певного ритуалу.

Для підсилення емоційної виразності персонажів майстер усі фігури, за винятком облич і кистей рук, покрив позолотою, завдяки чому вони яскраво сяють. Сумні, дещо загадкові погляди цих замислених скіфських вождів підсилені детальним виконанням великих очей із гравірованими повіками й зіницями, довгими бородами і трохи підкрученими вусами, акуратними зачісками, кожна прядка яких вирізьблена різцем. Світло, переходячи з облич на звивисті драпірування, проникає в глибокі виїмки і, сяючи на теплому металі, стає об’ємним і матеріальним.