Ритуальний предмет із кургану Передерієва Могила

Більшість творів еллінсько-скіфського мистецтва, створених переважно в IV ст. до н. е. в ювелірних майстернях Пантікапея при царському дворі Спартокидів, присвячена сценам із життя скіфів. Багато з них можна зіставити зі свідченнями античних авторів. Особливо цікавим є відтворення історичної легенди Геродота про битву старих і молодих скіфів, утілене в двох шедеврах грецької торевтики — срібному гориті із Солохи та шоломоподібному золотому предметі з Передерієвої Могили.

Справді, у “Скіфському логосі” Геродота збереглося унікальне історичне оповідання, насичене багатьма подіями з короткими легендарно-новелістичними вставками. Водночас воно є історично одним із найреалістичніших. “Скіфи 28 років панували у Верхній Азії. Ідучи за кіммерійцями, вони проникли в Азію і зруйнували державу мідян... Коли скіфи повернулися до своєї країни, на них чекало лихо не менше, ніж війна з мідянами: вони зустріли там сильне вороже військо. Адже дружини скіфів через тривалу відсутність чоловіків почали жити з рабами.

Саме від цих рабів і дружин виросло нове покоління. Дізнавшись про своє походження, юнаки повстали проти скіфів, коли ті повернулися з Мідії. Насамперед вони обгородили свою землю, викопавши великий рів від Таврійських гір до найширшої частини Меотійського озера (Азовського моря). Коли скіфи спробували перепливти озеро, молоді раби вступили з ними в боротьбу. Відбулося багато битв, але скіфи ніяк не могли перемогти супротивників...”. Скільки тривала боротьба, які сили протистояли одна одній — невідомо. Але після кількох боїв, у яких не було ні переможців, ні переможених, до скіфів звернувся старий воїн: “Що ми робимо! Ми б’ємося з власними рабами! Залишмо списи й луки, нехай кожен зі своїм батогом піде на них. Адже поки вони бачили нас озброєними, вони вважали себе рівними з нами. А якщо вони побачать нас із батогом замість зброї, то зрозуміють, що вони — наші раби, й не наважаться опиратися”. Скіфи скористалися порадою мудрого ветерана. Раби забули про битви й утекли.

Мудрість і хитрість старих скіфів, судячи з численних зображень на художніх виробах, захоплювала грецьких торевтів. Про те, що вони добре знали історичну новелу Геродота, свідчать сцени на шоломоподібному золотому предметі, знайденому в 1988 р. у кургані Передерієва Могила (Донецька область). Дуже пошкоджений ковшем екскаватора під час археологічних робіт, у 1991 р. предмет повністю відновлено в реставраційному центрі при Римсько-германському музеї м. Майнца. Нині знахідка зберігається в Музеї історичних коштовностей України. Безсумнівно, предмет був ритуальним, а отвір у середній частині свідчить, що до нього кріпилася ще й кришка.

На ньому, напевне, відтворено сцени битви, котра передувала моменту, коли скіфи зрозуміли — зі зброєю в руках вони не зможуть перемогти своїх противників. Можливо, на посудині, яку закривала ця сферична кришка, було продовження історичного переказу, коли скіфи відмовилися від зброї та взяли батоги. Символічно, що саме юнаки зображені в принизливих позах. Перш ніж убити молодого противника, можливо, старі скіфи змушували його ставати на коліна. Цим вони демонстрували його рабське походження і свою силу.

Особливості костюма й озброєння, втілення реалій місцевого переказу свідчать про прагнення торевтів до етнографічної достовірності. Це стало однією з характерних рис еллінсько-боспорського мистецтва. Реальність зображення автор підкреслює введенням елементів пейзажу. Невисокі пагорби й бутони різних польових квітів дають уявлення про весняний степ. У цих деталях, безсумнівно, присутній вплив живопису. Водночас це ілюстрація того, що такі події, на думку митця, могли відбуватися тоді, коли відроджувалося життя після тривалої зими.

Еллінські художники творчо підходили до історичного факту. Зі свідчень “батька історії” вони вибирали найзахоплюючі сюжети, що оспівують мудрість і винахідливість скіфських номадів. Навмисне ігноруючи описані Геродотом жорстокі звичаї, цивілізовані елліни керувалися високорозвинутм розумінням краси, намагаючись таким чином продемонструвати їх своїм войовничим сусідам. Пластичні можливості відтворення цих сюжетів, виконаних у вишуканій техніці карбування та гравірування, цікавили їх більше, ніж історична достовірність, до того ж оповита тінями далекого минулого.

Такі вироби торевтики свідчать, який значний вплив мала еллінська культура на розвиток соціальної верхівки скіфських номадів. Із творів багатогранного еллінського мистецтва скіфи найбільше цінували високохудожні вироби торевтики. Вони не цікавилися просто золотом або золотими монетами, які в IV ст. до н. е. карбували в Боспорі. Але захоплювалися рельєфними зображеннями на речах, потрібних для релігійних обрядів, озброєння та побуту загалом. Користуючись такою зацікавленістю скіфської знаті художніми виробами із зображенням сцен із легенд, героїчного епосу, релігії, історії скіфів та еллінів, боспорські майстри пропагували в скіфському середовищі ідеї гуманного й естетичного світогляду через надання божествам людських якостей, сцени лікування, ідеалізацію мудрих вождів і цивілізований спосіб життя.

Універсальність образів скіфів у боспорському ювелірному мистецтві органічно поєднувалася з уявленням про високе призначення мистецтва, в якому переплелося прагнення увічнити прекрасні міфічні образи й гармонію довкілля та людини.

Цінність творів у тому, що можна використати зображення для вивчення історії, релігійного світогляду, побуту, військової справи, етнографії степових кочівників. Порівняльна характеристика писемних пам’яток із виробами торевтики доводить: багато із зафіксованого в джерелах підтверджується в художніх творах. Вони також свідчать, що еллінські торевти знали “Історію” Геродота й Ефора, праці Гіппократа й інших авторів.

Скіфи були знайомі з еллінським мистецтвом і хотіли мати найкраще з усього, створеного торевтами. Завдяки цьому скіфи перетнули межу зооморфізму й поступово почали сприймати еллінський реалістичний антропоморфізм і уявлення про божества та міфічних героїв. Залучення до найпередовішого мистецтва того часу значно змінило світогляд кочівників, особливо соціальної верхівки, зблизило їх з еллінами. Грецькі майстри створили такі високохудожні й оригінальні твори із зображенням скіфів, що вони стали не лише основою неповторного художнього стилю — елліно-скіфського мистецтва, а й досі викликають неабиякий інтерес своєю унікальністю.

Опис ритуального предмета з Передерієвої Могили. Предмет мав ритуально-культове призначення. Круглий наскрізний отвір у центральній верхній частині, де, напевне, раніше кріпилася кільцеподібна ручка, дає підстави припускати, що то була висока кришка від великої чаші. Центральний фриз в обрамленні двох орнаментально-декоративних стрічок, виконаний у техніці карбування з гравіруванням дрібних деталей, прикрашають батальні сцени — два пов’язаних між собою сюжети.

Фігури воїнів займають практично всю поверхню виробу. В центрі першої композиції юнак, який стоїть на колінах, намагається витягнути з піхов меч. Його обличчя повернуте до молодого воїна, котрий кинувся захищати його від гнівно-суворого бородатого чоловіка. На плечі останнього висить ласо, у правій руці він тримає меч, а лівою схопив шит противника. На поясі в нього — піхви з кількома декоративними китицями.

На протилежному боці обеззброєний юнак стоїть на колінах з опущеною головою, правою рукою він хоче відштовхнути бородатого скіфа. Але той, міцно вхопивши юнака за коси, підняв над його головою меч. Ні в руках юнака, ні поруч із ним меча вже немає, піхви його також порожні. Другий молодий воїн, теж на колінах, намагаючись за руку підтягнути до себе переможеного товариша, гнівно замахується списом на бородатого противника.

Головні герої обох композицій — юнаки. Саме через них відбуваються поєдинки на тлі квітучого пагористого степу. У цих батальних сюжетах буквально за кількома персонажами можна простежити розмаїття крою костюмів й орнаментів, виконаних вишивкою або аплікаціями із золотих бляшок, що їх часто знаходять у похованнях багатих скіфів. Саме окремі деталі їхньої зброї та костюмів дають змогу впевненіше говорити про те, що тут зображено дві групи, які, за задумом митця, змальовують одну сюжетну лінію в різних варіантах.

Усі воїни вдягнені в традиційні куртки зі складним геометричним орнаментом і обшитими хутром полами. Їхні ноги щільно обтягують шкіряні штани з вертикальним заднім швом. Можливо, саме про такий тип шкіряного одягу згадував видатний еллінський філософ Платон. Дуже майстерно торевт зобразив обличчя воїнів, кожне з яких має характерні риси. Так, у першій сцені в уклінного юнака — маленька голова з плоским коротким носом і масивною нижньою щелепою. На його високому чолі від напруження та болю — безліч горизонтальних зморшок. Довгий чуб зачесаний на один бік. У другого голова та ніс більші. Обличчя воїнів, котрі стоять навколо них, зображені у профіль. У двох із них довгі, зачесані над чолом чуби. Все це свідчить про етнічну спільність, але це не одні й ті самі персонажі.

Фігури в обох композиціях пов’язані між собою за законом зумовленості: жест одного породжує рух іншого. В жодній із фігур не повторюються ні поза, ні жест, ні одяг. У позах і обличчях поступово зникає життєва реалістичність, що спостерігалася в більш ранніх творах еллінсько-скіфського мистецтва. Та все-таки вони своєрідні. М’яке світло на шоломоподібному предметі підкреслює ледь помітну іскру руху, що зароджується в міцно стулених або напіврозкритих від гніву вустах, великих, сповнених рішучості очах, у напружених м’язах рук і ніг. Усі учасники битви підпорядковуються єдиному ритмові руху та спільному настрою. В юнаків це, насамперед, прагнення врятувати своїх товаришів, у старих скіфів — знищення ворогів. Але на чиєму боці перевага, автор прямо не пояснює.