Царський курган в Керчі

Найдавніше літературне свідчення про проникнення греків у Причорномор’я, відоме нам, — міф про плавання аргонавтів у Колхіду за золотим руном. Датують цю подію серединою VIII ст. до н. е. Давньогрецький географ Страбон повідомляє, що після перших експедицій еллінів Чорним морем його назвали Понт Аксинський (Море Негостинне). Але як освоїли території Криму, то його перейменували в Понт Євксинський, тобто Море Гостинне. Проте найчастіше називали просто — Понт.

Освоєння чорноморських просторів було тривалим і складним. Найактивніша роль тут належала Мілету — найбільшому місту Іонії. Виснажливі війни з лідійцями, які підкорили ці землі, а потім персами — основна причина масової міграції іонійських греків у північно-західному напрямку. За свідченням Геродота, внаслідок розорення іноді виселяли цілі міста. Так у VI—V ст. до н. е. виникли Ольвія, Тіра, Херсонес і Пантікапей, котрі стали столицями античних держав Північного Причорномор’я.

Особливо вирізнявся Боспор (у перекладі з грецької — “коров’ячий брід”), причому не тільки розмірами, а й політичним устроєм. Вже в V ст. до н. е. він нагадував монархію елліністичного типу. Царство створювалося шляхом об’єднання окремих грецьких міст і поселень у Криму (на Керченському й Таманському півостровах), поступового захоплення навколишніх земель. Столицю Боспору — Пантікапей засновано на місці сучасної Керчі ще в 590—570 pp. до н. е. Багато віків вона була головним культурним центром царства. Давні автори називали її “метрополією всіх мілетських міст Боспору”. Майже століття місто було автономним полісом. І лише 480 р. до н. е. Пантікапей став столицею новоутвореної держави, постійною резиденцією боспорських царів. Спочатку тут правила грецька династія Археанактидів (480—438 pp. до н. е.). Потім — фрако-греко-скіфська династія Спартокидів (438—108 pp. до н. е.). В кінці V — на початку IV ст. до н. е. за царювання ранніх Спартокидів — Сатира І (433—390 pp.), Левкона І (389—349 pp.) та Перисада І (349—310 pp.) — Боспор досяг найвищого економічного і культурного розвитку. Ці правителі уклали військовий союз зі скіфами і з допомогою їх завоювали Феодосію, Синдіку й інші землі. В одному з написів часів Перисада І вказувалося, що він володарював над територіями “від таврів до кордонів землі Кавказької”.

У IV ст. до н. е. Боспор був головним постачальником хліба в Грецію. Славився він і рибою, чому присвятив віршований твір грецький поет Архестрат. Про багатство державної скарбниці свідчить карбування місцевої золотої монети — явище досить рідкісне для міст Понта Євксинського. На монетах Пантікапея зображено грифона (міфічний хранитель багатств), що тримає в зубах хлібний колос, а внизу осетер — символи влади Боспору. Афіни гарантували боспорцям вільне користування морськими шляхами, які перебували під їхнім контролем, політичну й військову підтримку, можливість освіти.

Столиця розташовувалася на рукотворних терасах крутої кам’янистої гори (вона і нині носить ім’я давнього царя Мітрідата), укріпленої підпорами-мурами. В акрополі (міська фортеця) Пантікапея, захищеного міцним оборонним муром, розташовані царський палац, храми богів, суд і театр. Найвеличнішим був храм Аполлона. За різних часів тут установлювали монументальні статуї богів і героїв.

Залишки багатьох споруд та вулиць, окремі архітектурні деталі дають можливість скласти уявлення про планування кварталів, громадських і культових споруд. При спорудженні їх широко застосовували аттичний, доричний і коринфський ордери. Багато деталей завозили з Греції. А під час економічного піднесення особливого розвитку набула місцева архітектурна школа. Створені її зодчими споруди культового, громадського і поховального призначення помітно вирізнялися.

Незвична вже сама кількість курганів, що виокремлює Пантікапей серед столиць еллінського світу. Їх алея простяглася (сто пагорбів!) пасмом Юз-Оба на південному заході. Можна побачити тісну групу поховань на хребтах і побережжі північного сходу. Утворену внаслідок підняття морського рифу горбисту смугу давні греки використали для спорудження некрополя (кладовища). На вершині пагорба зводили кам’яні склепи і потім над ними насипали кургани. Вони різнилися висотою, але величний ланцюжок на горизонті сучасного ландшафту свідчить про грандіозність більшості з них. Прийнято відносити цей некрополь до правлячої Боспором династії Спартокидів. У курганах виявлено поховання переважно місцевої аристократії. Багато з них пограбовано ще в давні часи, але навіть те, що знайшли археологи (вази афінського майстра Ксенофонта, перстень Дексамена та ін.), зробило музеї України та Росії найбагатшими зібраннями боспорського і грецького мистецтва.

Знайдено монументальні кам’яні споруди — найрідкісніші й найцікавіші з архітектурного погляду поховальні пам’ятки, які увійшли до шедеврів світової архітектури. Більшість із сорока склепів внаслідок пограбувань зникли, але хвилясте пасмо Юз-Оби і деякі вцілілі кургани дають уявлення про усипальні давніх боспорян. Вражені циклопічною кладкою Золотого кургану (не зберігся), деякі дослідники віднесли його до споруд легендарних кіммерійців, а в XIX ст. вважали, що тут похований Мітрідат Євпатор.

Вражає і Царський курган. Ця велична усипальня — насправді зразок оригінального конструктивного вирішення ступінчастого склепу, який з естетичного погляду справляє сильне враження завдяки своїй суворості та монументальності, а художні достоїнства архітектури свідчать про геніальну обдарованість зодчого, котрий втілив у простих, подекуди грубих кам’яних плитах глибокі духовні ідеї, пов’язані із сумним філософським смислом споруди. За своїм архітектурним образом, конструкцією й бездоганністю виконання курган відносять до найкращих зразків світової поховальної архітектури.

Нині повністю відновити історію дослідження цього кургану неможливо через відсутність архівних матеріалів Керченського археологічного музею, знищених під час Великої Вітчизняної війни. Однак відомо, що його розкопки почалися 3 листопада 1833 р. під керівництвом Аристарха Ашика. Вони просувалися надто повільно. Врешті припинені на невизначений час дослідження відновились у жовтні 1836 р. і лише в листопаді 1837-го увінчалися відкриттям унікальної гробниці.

Якщо на початку лютого 1837 р. у газеті “Одесский вестник” (№ 11) з’явилася замітка про проведення розкопок, то про кінцевий результат так нічого і не написали. Чекали не тільки відкриття унікальної архітектурної споруди, а й особливих дорогоцінних знахідок, перед якими могли б померкнути скарби Куль-Оби. Однак усипальниця, як і інші, виявилася повністю розграбованою ще за давніх часів, й усі сили експедиторів кинули на дослідження сусідніх курганів. Але й там, окрім уламків кераміки, нічого не знайшли.

Ось що писав А. Ашик у виданій в Одесі 1848 р. монографії “Боспорське царство”: “Найчудовіша гробниця та, яка була названа мною царською... Мало є пам’яток, які можуть змагатися з нею у витонченості... Хоча витрати, які пішли на розкопки Царського кургану, не покрилися відкриттям скарбів, однак труди наші винагородилися знахідкою гробниці, котра за своєю величиною і будовою належить до найчудовіших пам’яток цього плану на Керченській землі. Царський курган складається з товстих шарів глини і великого каменя. З історичних записок мандрівників видно, що генуезці на самому початку свого володарювання в Криму відразу звернули користолюбні погляди на пантікапейські кургани; це доводить і та обставина, що на стінах відкритої гробниці знаходяться в декількох місцях хрести. Загалом генуезці були майстернішими за нас у розкопці курганів, тому що розриті ними насипи зовні не мають майже ніяких ознак розкопки... На стінах гробниці помітні западини, куди, ймовірно, були вправлені мармурові та бронзові плитки чи розмальовані дерев’яні дощечки.

Гробниці, подібні цій, слугують доказом, що в Пантікапеї, як і в Єгипті, гробниці царські, спорудження яких вимагало багато часу, будувалися за життя тих осіб, для яких вони мали служити місцем вічного спокою”.

У 1840 р. були перші спроби збереження Царського кургану, однак тільки через 20 років на нього звертає увагу Археологічна комісія. З метою отримання коштів на реставрацію (близько 3 тис. руб.) опублікували звернення до жителів міста: “Всі, хто цікавиться нашими вітчизняними старожитностями, звичайно, знають прекрасні пам’ятки грецької архітектури поблизу Керчі, відомі під назвою Куль-Оби, Золотого і Царського курганів, — величезні, прикриті насипами склепи. Перші дві з цих споруд через нашу колишню байдужість вже вщент зруйновані, або, точніше кажучи, розтягнені на довколишні будівництва. Така ж доля загрожує і Царському курганові, який із кожним роком все більше занепадає...”. Далі було викладене прохання про збір добровільних пожертвувань. Але це звернення до “багатих жителів” Керчі залишилося голосом волаючого в пустелі.

У середині 60-х pp. XIX ст. і в наступні десятиліття ця унікальна пам’ятка поховальної архітектури Північного Причорномор’я не раз зазнавала реставраційно-відновлювальних робіт. Нині вона існує як самостійний музейний комплекс.

Опис Царського кургану. Висота насипу — 17 м, довжина окружності — майже 250 м, а висота поховальної камери від кам’яної підлоги до найвищої точки купола — близько 9 м. До камери підводить 36-метровий дромос (коридор). За двадцять метрів від входу він перекритий круглим (конічним) склепінням, яке вражає грандіозністю уступчастих форм, піднесених до неба на висоту понад 7 м. Краї його рустованих (необтесаних) плит гладко відшліфовані, підкреслюючи цим ступінчастість перекриття. У вишуканій гнучкості звучить трагічна велич. Освітлені сонцем камені наче говорять: “людина поки що живе”, але лінії, стрімко йдучи углиб, в імлу могильного горба, котра дедалі густішає, мовби підкреслюють швидкоплинність життя. Легке розширення дромоса до входу в камеру створює ілюзію укороченої перспективи, тому шлях до склепу видається коротким. Вісь поховальної камери трохи зміщена ліворуч від осі коридору, і коли заходиш, мимовільно звертаєш увагу на товщину злегка поверненої до тебе праворуч стіни склепу, яка відділяє його від зовнішнього світу. Якщо ж дивитися із самої камери, перспективний ефект “спрацьовує” навпаки: ступінчасті торці руста, подовжуючи і звужуючи вихід із гробниці, наводять на думку про незворотність смерті. В горизонтальні лінії дромоса закладено основу його художнього впливу — невблаганність людської долі і майбутній перехід з одного світу в інший.

У самому склепі майже квадратної поховальної камери (4,37x4,25 м) зодчий втілив у камені подальший етап величної видозміни. Перехід до склепіння зроблено на висоті людського зросту, тому вже з п’ятого ряду в кладці є трохи ввігнуті заповнення кутів, які, наростаючи, переходять у кільця круглого склепіння, що підіймається уступами на висоту близько 9 метрів. 13 концентричних кілець, що поступово звужуються, відривають людину від землі, створюючи піднесено-трагічний образ. Верхнє коло перекрите пласкою плитою. Стіни камери і купол складені з гладко обтесаних квадрів. Ця конструкція передбачає аналогічне завдання переходу від квадрата основи до купола, яку багато століть по тому розв’язували візантійські й давньоруські зодчі.