Портрет юнака з Херсонеса

Наприкінці VI ст. до н. е. вихідці з Гераклеї Понтійської та вигнанці з острова Делос заснували в Криму Херсонес Таврійський на місці поселення войовничих таврів (сучасний Севастополь). Зручний для оборони невеликий півострів між двома бухтами (нині Карантинної та Піщаної) дав назву місту (Херсонес із грецької — півострів). Поліс із його напіввійськовим дорійським укладом життя протягом IV ст. до н. е. створив велику державу, підпорядкувавши собі землі таврів, Керкинітіду (сучасна Євпаторія) і Калос Лімен (“Прекрасна гавань”, сучасне Чорноморське). Всю сільськогосподарську околицю (хору) було поділено на окремі наділи (клери), котрі належали херсонеським громадянам. Постійними були торгові зв’язки з Афінами, звідки ввозили розписну і чорнолакову кераміку, мармурову й бронзову скульптуру, теракоти і ювелірні прикраси.

Спочатку устрій був демократичний. Важливі державні питання вирішували народні збори і рада, виконавча влада належала колегіям. Але правами громадянства користувалися тільки вільні чоловіки. Жінки, іноземці й раби в управлінні участі не брали.

Збереглася присяга громадян Херсонеса кінця IV — першої чверті III ст. до н. е., лаконічний текст якої викарбувано на мармуровій плиті (зберігається в Херсонеському музеї): “Клянуся Зевсом, Геєю, Геліосом, Партенос, богами й богинями Олімпу, героями, котрі володарюють над містом, його околицями й укріпленими пунктами херсонеситів. Я буду однодумцем у порятунку і незалежності держави та громадян і не зраджу Херсонеса, Керкинітіди, Прекрасної гавані й інших укріплених пунктів... Я служитиму народові й радитиму йому найкраще та найсправедливіше для держави і громадян... і не розголошуватиму нічого таємного ані еллінові, ані варвару, що може зашкодити державі. Я не даватиму і не прийматиму дарів на шкоду державі та громадянам...”.

Цей унікальний документ підтверджує існування не тільки у Херсонесі Таврійському, а й по всій Давній Греції традиції прийняття громадянами полісів певних зобов’язань перед державою. Публічна присяга — акт причетності до спільної ідеї, єдиних норм і принципів. Свої громадянські обов’язки херсонесити розглядали як одну з найважливіших чеснот вільнонародженого елліна.

Городяни прагнули зберегти землі своєї держави. Однак постійні війни з кримською Скіфією призвели до того, що у підпорядкуванні Херсонеса залишився тільки найближчий сільськогосподарський регіон. На степових рівнинах західного Криму і на Гераклейському півострові жителі вирощували зерно, виноград. “...Херсонес являє собою родючу рівнину, особливо багатий він на хліб. Принаймні поле, зоране першим-ліпшим лемешем, який потрапив на очі, приносить урожай у 30 заходів...”, — писав видатний грецький географ і історик Страбон. Розвитку набула торгівля з Причорномор’ям і Середземномор’ям. Скіфи в обмін на вино постачали хліб, віск, хутра, рабів.

Наприкінці II ст. до н. е. Херсонес увійшов до складу Понтійської держави й потрапив під владу молодого, честолюбного царя Понта — Мітрідата VI Євпатора, який допоміг розгромити скіфів. У І ст. до н. е. місто стало залежним від Боспорського царства. З 60-х pp. І ст. н. е. Херсонес входив до складу Римської імперії, після падіння якої (395 р.) потрапив під вплив Візантії. У Середні віки він — потужний торговий і культурний центр, що проіснував до XV ст.

Оточений живописними бухтами, Херсонес привертав увагу величними монументальними спорудами, оборонними мурами. Місто карбувало монети із зображеннями своїх богів-заступників, серед яких головне місце посідала Партенос (Діва). З’являлися також Геракл, Аполлон і божество Херсонас, образ якого втілював у собі громадянську общину. З середини І ст. н. е. на золотих і мідних монетах вказано рік за особливою, херсонеською ерою, котра бере початок із 24 р. н. е.

Знайдені археологами залишки майстерень свідчать про високий рівень гончарного, скло- і бронзоливарного ремесел, існували школи монументального живопису та скульптури. Більшість унікальних творів мистецтва зберігається в одному з найстаріших вітчизняних археологічних музеїв — Національному заповіднику “Херсонес Таврійський”. Але музей — це не лише вітрина, хай і безцінних експонатів. Це ще й власне місто — унікальна пам’ятка архітектури.

Сенсацією в науковому світі було відкриття 1954 р. у Херсонесі залишків єдиного відомого в Північному Причорномор’ї античного театру. Його розкопки під керівництвом Олега Домбровського (1914—1994) — відомого мистецтвознавця й археолога — тривали до 1971 p., коли вдалося повністю відновити зовнішній вигляд численних театральних приміщень. Цю подію ознаменував показ дії з “Іфігенії у Тавриді” Еврипіда.

За понад 600-літній період існування театру (еллінські й римські часи) тут ставили драми видатних грецьких письменників, проводили збори громадян, нагородження переможців спортивних змагань. У перші століття нової ери проводили гладіаторські бої. За підрахунками, театр міг вмістити понад три тисячі глядачів.

Ще наприкінці XIX ст. Херсонес Таврійський називали “російськими Помпеями”. У XX ст. ЮНЕСКО занесла Херсонес до 150-ти найвидатніших давніх пам’яток цивілізації, поряд із єгипетськими пірамідами, афінським Парфеноном і римським Колізеєм. У 1996 р. Національний заповідник “Херсонес Таврійський” занесено до каталогу “Сто археологічних пам’яток Землі”, котрі перебувають під особливою опікою Світового фонду пам’яток (США). Того ж року почалася розрахована на десять років спільна розробка проекту створення Археологічного парку з приморських архітектурних об’єктів. Таких парків у світі — одиниці.

Херсонес подарував світові багато шедеврів мистецтва. Але справжнє диво давньогрецького живопису — фрагмент кам’яної стели другої половини IV ст. до н. е. з портретом юнака в натуральну величину. Його знайшли разом з іншими поліхромними стелами IV—III ст. до н. е. та архітектурними деталями в Херсонесі в 1957—1961 pp. при консервації оборонної вежі Зенона. Зберігається в музеї Національного заповідника.

Це не умовне зображення, а прекрасний психологічний портрет, при спогляданні якого охоплює дивне почуття реальності. Херсонеський художник створив глибокий життєвий образ молодої людини, наскрізь пройнятий етнографічним реалізмом. Юнак не схожий на жодного з тих, хто нас оточує. У повороті голови, виразі сумних очей, контурі вилиць і губ зберігся неповторний у своїй реалістичності образ давнього елліна, жителя античного поліса. Адже до цього ми могли судити про етнічний тип місцевих жителів Північного Причорномор’я лише з нечисленних скульптурних портретів.

Техніка енкаустики за античних часів вважалася найуніверсальнішим засобом живопису. Її застосовували у станковому й стінному розписах, мініатюрі на слоновій кістці й навіть при фарбуванні дерев’яних корпусів військових і торгових кораблів. Енкаустика — техніка живопису гарячими, розтопленими до рідкого стану восковими фарбами. Висохлий і затверділий барвистий пласт не лише чудово зберігається протягом тисячоліть, а й має колірну гаму унікальної насиченості. Цей живопис вирізняється густою інтенсивністю, справжнім “горінням” фарби. Видатні грецькі живописці Паррасій, Павсій та Аполлодор створювали прославлені монументальні енкаустичні стінні картини. Основним знаряддям для писання були пензлі, а допоміжним — каутеріон (загострена металева паличка, якою розгладжували нанесені мазки воскової фарби). Найбільшою перевагою цієї техніки була можливість застосування усіх видів фарб і дорогоцінних барвистих пігментів, отриманих з екзотичних рослин і черепашок.

Живопис восковими фарбами по каменю відомий із нечисленних, надто фрагментарних творів античного Середземномор’я. Про давніх майстрів та їхні твори ми, на жаль, можемо судити тільки з писемних джерел — описів давньогрецьких і римських авторів (Плінія Старшого, Павсанія, Філострата та ін.), також відтворень деяких композицій на розписних вазах V—IV ст. до н. е. і буквально з одиничних пам’яток станкового і монументального живопису архаїчного й елліністичного періодів.

Унікальність розглянутого фрагмента з Херсонеса в тому, що це поки що єдиний зразок грецького станкового портретного живопису IV ст. до н. е. Про стінний енкаустичний живопис ми могли судити тільки з писемних джерел. Численні уламки плит з енкаустичними розписами, знайдені разом із портретом, представляють чотири монументальні композиції, написані в ідентичній техніці. Відчувається рука принаймні двох живописців, котрі працювали у Херсонесі другої половини IV ст. до н. е. Ймовірно, вони оздоблювали якусь поховальну архітектурну споруду, знищену під час чергової перебудови міста в V ст. н. е., коли імператор Зенон розпорядився відновити й надбудувати мури вежі, згодом названої його ім’ям.

Опис портрета юнака. На збереженому фрагменті можна побачити голову юнака, частину плеча, задрапованого плащем, і кисть руки, яка стискає спис. Другий великий уламок від цієї ж стели із зображенням складок одягу і, можливо, меча підтверджує, що молодий воїн не був оголеним. У поверненій на три чверті вправо і трохи підведеній голові юнака передано портретну схожість. Риси обличчя добре модельовані: невисоке чоло, прямий ніс із невеликою горбинкою, повні губи і трохи важке підборіддя. Вражають очі, котрі випромінюють тонкий розум, спокійну зосередженість, благородство і людяність. У них закладено зміст і думку всієї композиції. Ілюзія глибокого простору в картині передає майстерно виписане тепло-коричневе тло.

Картину написано в техніці енкаустики по добре загладженому каменю у традиційній для живопису еллінізму червонувато-коричневій гаммі. Художник уміло підібрав гамму, використовуючи фарби чотирьох основних кольорів: чорного, червоного, синього й жовтого. Добре простежуються три етапи у роботі: малюнок, “підмальовок” і прописи. Чорною лінією спочатку обведені контури й деталі обличчя, шия, плече та спис. Далі майстер зробив “підмальовок” усіх темних місць: волосся, брів, очних западин, тіней.

Найсвітлішу частину обличчя написано холодними тонами, затемнену — теплими золотаво-коричневими фарбами. Художник використовував переважно червоний колір, варіюючи його від насичено-теплого, пекучого до блідого із золотистим відтінком. Каштанове волосся, що стає червоно-рудуватим в освітлених місцях, судячи з усього, було хвилястим. Воно зачесане догори спереду і коротко підстрижене на потилиці.