Золотий статер із Деметрою

У процесі великої грецької колонізації VII—VI ст. до н. е., що збігся з періодом так званого грецького дива, в Північному Причорномор’ї було засновано безліч полісів. Проте не всі вони досягли такого високого політичного і культурного розвитку, як Ольвія Понтійська, заснована мілетянами на правому березі Бузького лиману, неподалік сучасного села Парутиного Миколаївської області.

Геродот назвав Мілет перлиною Іонії, а до перлин Причорномор’я можна віднести Ольвійський поліс. В одному з писемних джерел збереглися відомості, що за порадою дідимського пророка Аполлона місто отримало свою постійну назву Ольвія (“щаслива”) приблизно в третій чверті VI ст. до н. е., після чого його жителі називали себе ольвіополітами — “щасливими громадянами”. Попри всі екологічні лиха, війни, навали варварів та сплату данини войовничим скіфським і сарматським царям, вони ставили ці назви на всіх відомих декретах і на полісних монетах майже до кінця існування міста. Відомо, що основою розвитку еллінської цивілізації був поліс — цивільна громадянська община і місто-держава як єдине ціле. Ольвія була типовим грецьким полісом. Спочатку тут правили олігархи — невелика група із представників першопоселенців і їхніх нащадків, котрих традиційно вважали аристократами і які володіли найкращими землями. Згодом до влади прийшли тирани. Входження Ольвії до Афінського морського союзу, передбачуване багатьма дослідниками прибуття сюди видатного афінського демократичного лідера Перикла, запровадження олімпійської полісно-сакральної емблеми та інші дані дають підстави вважати, шо вперше демократія в Ольвії перемогла в 30-х роках V ст. до н. е. Остаточне встановлення демократичної форми правління в цьому полісі відбулося на рубежі V—IV ст. до н. е. Як і в Афінах, тут було засновано культ обожнюваного Демоса (народу), що символізує демократію. Цей тип державного устрою ольвіополіти зберігали протягом усієї подальшої історії міста. Періодично особливості демократії змінювалися — від помірної, радикальної до елітарної і навпаки. В Ольвії завжди головними законодавчими органами були Народні, а в екстраординарних ситуаціях — Усенародні збори і Рада. Виконанням державних справ займалися різні колегії, серед яких головне місце належало колегіям архонтів, стратегів, агораномів.

У політичному та економічному житті Ольвії важливу роль відігравали талановиті державні діячі. Вони мали хорошу освіту, знали ораторське мистецтво, вміли виголошувати промови-поради і промови-настанови, впливали своїми виступами на настрій громадян, домагалися на народних зборах тих чи інших рішень. Так, завдяки лідерові демократичного руху Євресибію, синові Сиріска, на початку IV ст. до н. е. в Ольвії встановлено постійну демократію. Прославився і Калліник, син Євксена, котрий зумів організувати оборону міста під час його облоги в 331 р. до н. е. 30-тисячним військом під керівництвом полководця Зопіріона. Пізніше він істотно зменшив податки і здійснив значні фінансові реформи, збільшивши тим самим доходи ольвіополітів. На подяку народ удостоїв його величезної на той час нагороди — 1000 золотих, а також поставив бронзову статую, присвячену Зевсові Сотеру.

Одним із основоположних елементів духовної культури ольвіополітів була освіта, навчальна програма якої відповідала головним засадам, прийнятим і в інших грецьких містах.

Шкільне навчання складалося з вивчення граматики, міфології, літературних творів, риторики, філософії, математичних дисциплін, малювання й музики. В основі вивчення риторики було навчання принципів поведінки людини, правильного способу життя, набуття рис доброчинності — розважливості, стриманості, справедливості, хоробрості та чесності.

Першорядне значення мали спортивні заняття, а також змагання на релігійних святах на честь Аполлона, Ахілла, Гермеса, чому сприяв гімнасій. Цілком можливо, що останній був не тільки місцем навчання юнацтва, а й центром духовного життя полісу, де проходили бесіди та дискусії, читалися філософські промови й вірші.

Кожного громадянина, котрий освоїв загальноосвітні предмети й дотримувався моральних норм, в Елладі відносили до найкращих. На думку еллінів, освіта давала людині врівноваженість і стійкість духу, глибше розуміння патріотизму. Незначні, але цілком достовірні джерела свідчать про те, що багато ольвіополітів володіли музичними, літературними та релігійно-філософськими знаннями.

Відомо, що в Ольвії творили філософ-кіник Біон Борисфеніт, поет та історик Діонісій Ольвійський, історик і софіст Посидоній Ольвіополіт.

Незважаючи на грандіозні руйнації, Ольвійська земля зберегла численні пам’ятки мистецтва. Серед них — золоті та срібні статери із зображенням Деметри на аверсі (лицьовому боці), датовані другою половиною IV ст. до н. е. Ймовірно, ці монети не тільки належать до кращих творів ольвійського монетного мистецтва, а й витримують порівняння з найдосконалішими із сучасних їм грецькими монетами.

Місцеві майстри, виявивши небувалу оригінальність і самобутність у виборі форми грошових знаків, ще в архаїчні часи створили в традиційній техніці лиття бронзові монети, наділені складною сакральною символікою і колосальною різноманітністю типів. Так, найраніші із них — дволопатеві “стріли”, датовані VI — початком V ст. до н. е., відлиті у формах, без ретельного опрацювання деталей. Останнього, втім, і не потребував їхній простий і невибагливий зовнішній вигляд, тим паче в період зародження грошового обігу, коли майстри не мали перед собою художніх зразків.

Значно цікавіші так звані дельфіни, випуск яких Ольвійський поліс здійснював упродовж другої половини VI — першої половини IV ст. до н. е. В давньогрецькій нумізматиці не було нічого подібного до цих монет. Величезна кількість “дельфінів” вирізняється не тільки розмірами і формою, а й стилістичними особливостями трактування фігури морського ссавця, які відтворювали і схематичні, і реалістичні образи. Стилізація, прагнення до геометризації форм і нехтування розробкою деталей, що загалом характеризує ольвійське архаїчне мистецтво, обумовили повну відсутність точного зображення дельфінів. На зв’язок ольвійських монет у вигляді стріл і дельфінів із сакральною сферою вказувало багато вчених. Вони втілювали не тільки символічні атрибути Аполлона в його двох іпостасях (Лікаря і Дельфінія), а й були вотивами в їхніх святилищах, а також апотропеями та “оболами” Харона, мали захисні й рятувальні функції.

Ще більший прогрес у монетному мистецтві Ольвії помітний у 480—470 pp. — II чверті IV ст. до н. е. у зв’язку з проафінським характером політичного життя Ольвії. Цей поліс у грошовому обігу не йшов торованим в еллінському світі шляхом, а знову виступив лідером унікальних литих бронзових важких і великих за розміром оболів. Голова Афіни та її апотропей Горгона прикрашають їх упродовж тривалого часу. Внутрішній зміст цих зображень був зрозумілий ольвіополітам, які добре знали міфологію і верховну афінську патронесу як наймудрішу захисницю вільного полісу та великий символ перемоги греків над персами.

Найвищого художнього рівня у випуску литих монет ольвійські майстри досягли в третій чверті IV ст. до н. е. На аверсі в обрамленні густого хвилястого волосся показано молоде обличчя Деметри. Повні губи з характерним вигином, округле підборіддя, невеликий рот з ледь помітною посмішкою, що іскриться в очах, підкреслюють захоплення майстрів, які кожний у своїй манері створили образ покровительки землеробства і хліба. Повна шия богині прикрашена однією або кількома низками намиста.

Усі “аси” із зображенням Деметри і Горгони на реверсі (зворотному боці) прикрашені ольвійською полісною емблемою — орлом над дельфіном. Для неї характерні кілька іконографічних типів, в яких змінено позу орла, що свідчить про відсутність суворого канону. У другій половині V ст. до н. е. Ольвія вперше почала випуск карбованих грошей. Найранішими є срібні статери Емінака із зображенням Геракла, котрий натягує лук. Поза цього міфологічного персонажа вирізняється оригінальністю художнього вирішення образу.

З IV ст. до н. е. виготовлення штемпелів для карбування ольвійських золотих і срібних монет значно поліпшується. Видатний нумізмат О. Зограф вважав, що в цей час в Ольвії з’явилося “кілька особливо витончено виконаних примірників”, які можна порівняти за своїми художніми достоїнствами з кращими зразками Еллади. Це золоті та срібні статери із зображенням голови Деметри у профіль. Ідеальна робота майстра над образом богині простежується тому, що монети збереглися у первісному вигляді. На відміну від бронзових, вони не піддавалися корозії (руйнуванню). Отож можна припустити, що й серед останніх було чимало висококласних зразків монетного мистецтва.

Деметра на золотому статері з брюссельського мюнцкабінету зображена в стані ідеалізованого блаженного спокою з ясними красивими рисами обличчя. Висока зачіска на голові перев’язана тонкою стрічкою. Акуратно викладене хвилясте волосся опускається на плечі кількома пасмами. В погляді богині — щастя і гордість. Своєю зовнішністю і безтурботним спокоєм цей образ символічно цілком узгоджується із самою назвою міста. Естетика монети полягає в тому, що це не тільки зовнішнє досконале втілення голови богині на мініатюрному золотому дискові, а й особливе художнє сприйняття ідеалізованого образу, який пропагували в Ольвії за часів найвищого розвитку культу Деметри.

У римський період ольвійські майстри поступово втрачали колишню славу художників. Зображення на монетах ставали схематичнішими і спрощенішими. Проте в перших століттях нової ери тут уперше в історії ольвійського монетного карбування з’явилися образи скіфських і сарматських царів Скілура, Фарзоя та Інісмея, римських імператорів і членів їхніх сімей, зображення головних міських монументальних статуй (Зевса, Тихе, Аполлона та Ахілла).

Цінність пам’яток ольвійського монетного мистецтва, крім історичної та художньої, в тому, що в них відображено релігійні уявлення громадян полісу. Живучість еллінських традицій і своєрідність творчої манери ольвійських майстрів зберігалися протягом усього періоду існування монетної справи в цій причорноморській античній державі.