Склеп Деметри

Більшість боспорських розписних склепів розташовані компактно на північному схилі гори Мітрідат, що височить над центральним районом сучасної Керчі. Першим дослідником цих пам’яток античної поховальної архітектури був Поль Дюбрюкс у 1816—1818 pp. Він відкрив понад 30 підземних споруд, вирубаних у шарі крихкого світлого мергелю, що залягав на глибині чотирьох і більше метрів.

У наступні роки XIX ст. на території некрополя столиці Боспорського царства було досліджено близько 200 подібних поховальних споруд, більшість яких ще в давні часи була пограбована. Деякі з них мали прямокутні приміщення, перекриті напівциркульним склепінням, складеним із клинчастого каміння насухо. Стіна та стеля цих склепів були багато прикрашені поліхромними розписами. Їх переважно наносили на заздалегідь нанесені контури малюнка водяними фарбами по сирій вапняній штукатурці. В окремих випадках художники писали клейовими темперними фарбами безпосередньо на стіні без грунту.

Фрески Боспору Кіммерійського цікаві передусім в аспекті розвитку своєрідної місцевої школи античного живопису, що виникла в давнину на півдні України. Найраніші розписи, що характеризуються переважно декоративними особливостями, належать до другої половини IV ст. до н. е. (склепи 1908 p., Васюрина гора та курган Велика Близниця на Таманському півострові). За стилем і технікою вони близькі до грецьких пам’яток, відкритих на острові Делосі, у Прієні та Магнезії.

На рубежі І ст. до н. е. — І ст. н. е. у монументальному живопису намітилися певні зміни, пов’язані з впливом художніх центрів Малої Азії. Але на Боспорі їх істотно переробляли відповідно до місцевих умов та естетичних уподобань. Творча самостійність і своєрідність почерку майстрів яскраво виявлені в тематиці та стилістичних особливостях розписів склепів, в яких значне місце належить реалістичним сценам із життя боспорців і різноманітним міфологічним сюжетам. При цьому вони зберігають декоративність попереднього періоду, де поєднуються з наївним реалізмом, характерним для художників Боспору. Значного поширення набуває квітковий, а згодом — інкрустаційний стиль. Перший виник в Єгипті ще в епоху Нового царства. Спочатку він проник в орнаментацію скляного і глиняного посуду, в мозаїку. В монументальних розписах квітковий стиль уперше з’явився в І ст. до н. е. і поступово охопив усі регіони античної ойкумени. На початку І ст. н. е. він утвердився на Боспорі. Його основною особливістю було те, що плафон входив до тла розпису, утворюючи разом зі стінами одне ціле. Склепіння, стіни та люнети поховальних склепів розписані квітами, гілками, гірляндами, виноградними гронами, плодами, листками і пелюстками, розкиданими в безладді або скомпонованими за певною декоративною системою.

Яскравим прикладом квіткового стилю є розпис склепу, який випадково відкрив у 1895 р. житель Керчі Зайцев на території свого подвір’я на глинищі. Цей шедевр синтезу архітектури та живопису в історію мистецтва увійшов під назвою “склеп Деметри”. Зображені тут сцени відтворюють грецький міф про викрадення богом підземного світу Плутоном Кори-Персефони — юної дочки богині родючості й землеробства Деметри — й саму Деметру в образі сумної матері.

Епізоди з поетичного міфу про Деметру втілені на стінах і плафоні склепу. Щоб не виникало сумнівів стосовно представлених персонажів, біля кожного з них написані їхні імена: “Деметра”, “Плутон”, “Каліпсо”, “Гермес”. На зв’язок з елевсинськими обрядами культу Деметри і Кори-Персефони вказують квіти маку, гранатові стебла з плодами та гілки лавра.

Прямокутний склеп на глибині 5,4 м від сучасного рівня землі було викладено з плит місцевого вапняку. Складався з невеликої камери і короткого дромосу. Подовжні високі стіни склепу на невеликій висоті нахиляються всередину, поступово переходячи у виведене насухо напівциркульне склепіння. В кожній зі стін була невелика ніша. Стіни і склепіння поховальної камери давні будівельники покрили двома товстими шарами штукатурки. До верхнього шару додали товчену цеглу, завдяки якій він набув теплого червонуватого відтінку. В техніці фрески на цю штукатурку було нанесено розпис, що відрізнявся сміливістю компонування, жвавістю та об’ємністю зображення, декоративною майстерністю. Як і в інших боспорських склепах, реалістичне трактування предметів тут поєднується з умовно-декоративними прийомами. Психологічною основою всього розпису, безумовно, є розташована точно по центру склепінчастої стелі голова Деметри. Вона написана в медальйоні, вміщеному в центрі плафона, на сірувато-зеленому тлі в оточенні сплетеного з листя лавра круглого вінка. Густі пасма зачесаного назад чорного волосся спадають на плечі. Їх показано у незвичний для античного живопису спосіб: на жовто-коричневому тлі нанесено паралельні чорні лінії. Довга шия прикрашена золотим намистом із підвісками. Подовжений овал зосередженого обличчя богині з великими сумними очима і стиснутим ротом сповнений глибокої печалі. Його виразності досягнуто за рахунок ледь помітної асиметрії, легкого повороту голови на три чверті та високо піднятих ліній надбрівних дуг. Здається, що Деметра пильно дивиться на кожного, хто, увійшовши до склепу, гляне вгору. Проте погляд богині спрямований на західну стіну — на колісницю з Плутоном і Корою-Персефоною, куди поспішають іще два персонажі розпису — Гермес та німфа Каліпсо — провідники душ померлих.

Живописець створив дивовижне за виразністю обличчя богині, використавши лише локальні кольори. Не володіючи технікою світлотіньового моделювання, об’єм та форму він передав за допомогою згущення фарби. Деметра одягнена в синій хітон, колір якого підкреслює давню символіку — печаль і нещастя. Образ богині свідчить про те, що місцеві художники розробили своєрідні прийоми глибокої і зворушливої психологічної характеристики людського обличчя, досягаючи при цьому небувалої емоційної виразності. Сумне обличчя матері, котра втратила дочку, досить далеке від сповненого життєвої сили образу її дочки Кори з кургану Велика Близниця на Тамані, створеного ще в IV ст. до н. е., що пояснюється істотними змінами у світогляді та філософії античного світу. Фреску вважають одним із найкращих творів боспорського живопису, що не поступається за своєю психологічною виразністю кращим розписам Помпей і Геркуланума І ст. до н. е.

Згідно з поховальними традиціями, в західній частині склепу розміщували головні зображення його декоративного оздоблення. Тому розпис західного люнета присвячено складній багатофігурній композиції — викраденню Кори Плутоном. На жаль, фігурка юної дочки Деметри була повністю збита разом із великим уламком штукатурки (під час війни 1941—45 pp.), отож уявлення про цю композицію дають кольорові малюнки, зроблені безпосередньо після відкриття склепу наприкінці XIX ст.

Значущість образу Плутона підкреслено розміщенням його монументальної фігури в центрі композиції. Широко розплющені очі бога, його густе кучеряве волосся та борода справляють неабияке враження. Плутон стоїть у синьому плащі, притримуючи мініатюрну фігурку переляканої Кори. Його очі неприродно великі й виразні. Над кіньми в повітрі зависла фігурка Ерота, який тримає повіддя і замахується батогом.

Динаміка композиції підкреслена складками плаща Плутона, що майорить на вітрі. Прагнучи передати рух запряженої кіньми квадриги, художник показує їх стоячими на задніх ногах. Водночас у цій сцені відчувається скованість у зображенні персонажів. Це особливо помітно в кількох незграбних жестах Плутона, Кори та Ерота, недосконалих пропорціях їхніх тіл. Крім того, на чотирьох коней припадає лише 12 ніг, немає зв’язку між колесами і корпусом колісниці.

На східній стіні зліва від входу зображена німфа Каліпсо у вигляді красивої стрункої дівчини в довгому хітоні та гіматії, накинутому на голову. Її показано в традиційній позі скорботної жінки — трохи схилену голову підпирає зігнута в лікті права рука. В міфології Каліпсо, дочка титана Атланта й океаніди Плейони, владарювала на крайньому заході острова Огігія. Довгі сім років вона тримала в полоні Одіссея. Справа від входу — фігура молодого Гермеса, що біжить. У його руці золотий жезл кадуцей — зосередження магічної сили, яка присипляє та пробуджує людей. Тут посланець богів, покровитель мандрівників виконує одну зі своїх найдавніших функцій провідника душ померлих до підземного царства Аїда.

Загалом розпис склепу відзначається гармонійним поєднанням усіх деталей. Проте, порівнюючи образ Деметри з іншими персонажами, можна виділити стиль принаймні двох живописців. Поховальна камера дійшла до наших днів непограбованою. Знайдені в ній численні предмети дають змогу точно визначити дату її створення — початок І ст. н. е. В склепі, очевидно, було поховання жриці елевсинського культу Деметри чи багатої боспорянки, посвяченої у ці таїнства.

Культ Деметри — богині землеробства і водночас хтонічного божества — глибоко укорінився в містах Північного Причорномор’я, де землеробство було головною основою їх багатств. Яскраво виражений елевсинський характер у культі Деметри можна пояснити не тільки торгівлею хлібом з Афінами, а й постійними культурно-політичними контактами з Аттикою та її головними релігійними центрами.

Сократ вважав, що Деметра дала людям два величезні дарунки: польові злаки, завдяки чому вони перейшли від тваринного до цивілізованого людського життя, і ритуали, що вселяли в душі всіх утаємничених світлі сподівання та віру в безсмертя. Поріднені з Елевсином Афіни ці дари передали всім іншим, поширюючи серед них і релігійні, і землеробські блага.

На початку 90-х років XIX ст. Ю. Кулаковський і К. Думберг намагалися зберегти пантікапейські розписні склепи і зробити їх загальнодоступними для огляду публіки. Вони вивчали досвід експонування розписних етруських гробниць в Італії і навіть листувалися з Римським археологічним інститутом, щоб довідатись про техніку будови їхніх входів. Але їхні зусилля так і не увінчалися успіхом, а більшість фресок уже на початок XX ст. з різних причин були практично втрачені. Одні засипано землею одразу після розкопок, а їхнє місцезнаходження забуто. Інші, що перебували на приватній землі (склеп Анфестерія), використовувалися як погреби або ями для сміття. Ще більше живопис постраждав у роки німецької окупації. Мирні жителі використовували склепи як укриття від авіанальотів. Перед відступом із Керчі німецько-фашистські війська засипали склепи, побоюючись партизанів.

Восени 1945 р. проводили роботи з очищення та первісної консервації уцілілих склепів. Згодом було встановлено спеціальний режим зберігання розписів склепу Деметри. У зв’язку зі створенням Керченського державного історико-культурного заповідника на початку 1990-х років почалося поступове відродження інтересу до монументального живопису поховальних споруд Боспору, створено спеціальний Благодійний фонд “Деметра”.