Перещепинський скарб

Скарби завжди чомусь асоціюються з казковими знахідками героїв Бухари й Багдада, коштовностями піратів південних морів. Але розповіді про знайдені скарби на своїй батьківщині здаються небувалою фантастикою. Та це зовсім не так. Бувають і в нас надзвичайні знахідки.

Так сталося й 29 травня 1912 р. поблизу села Малої Перещепини Костянтинівського повіту Полтавської губернії (нині Новосанжарського району Полтавської області). Це село розташоване за 20 км на південь від Полтави на березі невеликої річки Тагамлик, що впадає у Ворсклу. Того теплого дня хлоп’ята-пастухи погнали стадо на вигін у долину річки. Бігаючи та пустуючи, діти випадково помітили у вимоїні яскраві блиски на весняному сонці. Вони видобули велику золоту посудину з двома ручками. Біля неї знайшли й декілька золотих келихів.

Чутка про знахідку золотого скарбу миттєво облетіла все село. Бігли всі — старі, молоді, діти... Пошуки тривали. Про це дізнався й урядник, який негайно прибув на вигін. Урядника тоді селяни боялися, й майже всі великі речі довелося здати йому, а дрібніші заховали собі по кишенях.

Скарб справді був неабиякий: майже 800 художніх виробів — близько 20 кг золота й майже 50 кг срібла. Сам лише дорогоцінний метал коштував чимало, а ще ж антикварна та художня цінність речей. За нього можна було навіть побудувати нове село! Про знахідку негайно повідомили до губернії та аж до Санкт-Петербурга.

Знахідка зацікавила й учених, адже скарби не часто трапляються, тим паче такі великі й дивовижні. За два дні в Перещепину від Полтавської архівної комісії прибув археолог І. Зарецький, якому вдалося у місцевих жителів зібрати ще багато прихованих речей. Він одним із перших описав знахідки й того самого року опублікував статтю про скарб у “Трудах Полтавской ученой архивной комиссии”. Це була найперша наукова стаття про Перещепинський скарб, матеріали якого склали напрям у вивченні старожитностей раннього середньовіччя Східної Європи.

Пізніше у село Малу Перещепину за дорученням Імператорської археологічної комісії із Санкт-Петербурга приїхав відомий археолог М. Макаренко. Він народився у селі Москалівці на Полтавщині, закінчив у Петербурзі художню школу й археологічний інститут. З 1902 до 1919 pp. працював помічником хранителя Ермітажу, де написав у 1916 р. путівник “Художні скарби Ермітажу”.

Макаренко проводив археологічні експедиції у Полтавській, Катеринославській і Харківській губерніях. Він організував розкопки на місці знахідки скарбу. Йому вдалося з’ясувати, що речі лежали на площі близько півтора метра на глибині від 18 см до 1 м. Учений зібрав розповіді учасників про розташування речей. Зверху лежали золоті та срібні келихи, за ними — келихи з тонкого зеленуватого скла. На жаль, скляні келихи були розбиті й збереглося тільки декілька незначних уламків. А вони ж були дорожчими від золотих! Глибше знайшли вази, блюда та інші речі. Вази нібито стояли та лежали навколо великої посудини, яку першою вийняли хлопчаки.

Зібрані урядником речі, за розпорядженням Імператорської археологічної комісії, у 1914 р. було передано в Ермітаж. Але частину речей із Перешепинського скарбу селянам все ж вдалося продати перекупникам антикваріату з Полтави та Києва. Декілька їх купив відомий збирач старожитностей Б. Ханенко. У 1926 р. їх було також передано до Ермітажу. Деякі речі та кілька золотих монет вдалося придбати Полтавському музею, але вони загубилися під час Другої світової війни. Але два золоті соліди візантійського імператора Іраклія, які зібрав В. Щербаківський, донині перебувають у колекції Полтавського музею.

Науковий співробітник Інституту археології НАН України А. Сміленко у 1963 р. обстежила місце знахідки. Вона спілкувалася з одним із пастухів, які знайшли скарб, — Карпом Манджарою. За його розповіддю, під коштовностями на глибині 1 м у попелі були виявлені уламки людського черепа та залишки деревини. Останнє збігається з повідомленням М. Макаренка про наявність у ямі зотлілих частин дубових брусків та шовкової тканини із золотим шиттям. Ці дані змушують трактувати відкриття вже не просто як скарб, а як багате поховання.

Усі дорогоцінні речі Перещепинського скарбу поділяють на кілька груп за їхнім призначенням та походженням. Більшість із них — візантійського, місцевого північно-причорноморського, іранського та середньоазіатського виробництва. Це, зокрема, дорогоцінний посуд (амфора, глек, ківш, келихи, чаші, ритон, таці, ложка), зброя (меч у золотих піхвах), особисті прикраси (гривна, браслети, персні, намисто, поясні набори), монети, золота верхівка посоха, прикраси та деталі кінської упряжі.

Незважаючи на те, що Перещепинський скарб є першорядною знахідкою, його наукове вивчення затягнулося на довгі роки, й донині навіть детально не опублікований весь його склад із докладним описом культурно-історичних особливостей. Хоча його дослідженням у різний час займалися українські, російські, болгарські, угорські, німецькі вчені, та їхні студії стосувалися не аналізу всього комплексу, а лише його окремих характеристик.

Велику увагу приділив речам візантійського походження Перещепинського скарбу німецький учений Г. Вернер. У розшифрованих монограмах на перснях зі скарбу читається ім’я: “XOBPATOY, ХОВPATOY PATPIKIOY, BATORXAIOY ПАТРІКІОУ”. Із цього було зроблено висновок про належність цих перснів болгарському ханові Куврату та його дядькові Органі, від якого він перейшов у спадок до Куврата. До речей Органі відносять і рукомийний набір (ківш та глек), велику візантійську амфору, тацю єпископа міста Томи (тепер Констанца, Румунія) Патерна з клеймами часу візантійського імператора Анастасія (491—518 pp.). У написі сказано, що останній на початку VI ст. реставрував цю річ. На амфорі, крім позначок часу Анастасія, виявлені клейми і з часу царювання Юстиніана І (527—565 pp.). Йому ж, мабуть, належали монети-соліди Маврикія (582—602 pp.), Фоки (602—610 pp.), Іраклія та Костянтина (629—632 pp.). До речей, які хан Куврат отримав від візантійського імператора Іраклія, відносять перстень із монограмою, золоту пряжку від пояса, срібну тацю з хрестом, браслети, платівки від шкатулки, монети, з яких було зроблене намисто, золотий набалдашник від посоха — символ його влади. Його ж власністю були ківш та гранчастий глек із клеймами Маврикія Тіберія (582—602 pp.), таця з хрестом та канелюрами часу правління Іраклія (610—641 pp.).

Інші речі були виготовлені майстрами-ювелірами сасанідського Ірану: сасанідське блюдо із зображенням царя Шапура II (310—363 pp.), перстень із гемою, срібний посуд, глеки, чаші, келихи з рослинним орнаментом, золоті прикраси обладунків сагайдака, сідла тощо. Із-поміж речей скарбу дослідники виділяють і вироби причорноморських ювелірів, серед яких золоті предмети з інкрустацією кабошонним камінням та кольоровим склом. Навіть поодинокі речі візантійського виробництва місцеві майстри переробляли на свій художній смак, припаявши до них гнізда, щоб закріпити вставки з дорогоцінним камінням.

Знахідка великого скарбу біля села Малої Перещепини, а також комплексів речей того самого часу неподалік, біля Нових Санжар та Макухівки, навела дослідників на думку про існування в цьому районі ставки ханів кочового об’єднання державного типу Велика Болгарія. Перші згадки про болгар у писемних джерелах належать до V ст. М. Артамонов вважав, що болгари примкнули до гунів у Західному Сибіру та Приураллі. Після поразки гунів у Середній Європі болгарські племена разом із ними повернулись у степи Північного Причорномор’я. Відтак болгари входили до Тюркського каганату, який охоплював території аж до гір Тянь-Шаню. Внаслідок його розпаду в Приазов’ї виникло племінне об’єднання Велика Болгарія, розквіт якого припав на часи хана Куврата, який зумів перемогти аварів, надіслав до візантійського імператора Іраклія посольство й уклав із Візантією мир. У відповідь на це Іраклій відправив Кувратові дорогоцінні подарунки та вшанував його саном “патрикія”. Сасанідське золото, мабуть, теж було подароване візантійським імператором Іраклієм, який разом із болгарами та хозарами розгромив іранського царя Хосрова II та пограбував його резиденцію у 628 p., а частину своєї здобичі передав Кувратові. Він правив понад 60 років від перших десятиліть до кінця 60-х років VII ст.

Після смерті Куврата Велика Болгарія розпалася, частина болгар підкорилася хозарам, інша переселилась у Поволжя, де виникла Поволзька Болгарія. А третя частина на чолі з його сином Аспарухом відійшла у західні степи Північного Причорномор’я та на Балкани, де вони змішалися зі слов’янськими племенами. Розвиток цього болгаро-слов’янського об’єднання спричинив утворення Болгарської держави на чолі з її першим царем Аспарухом, якого визнала й Візантія, уклавши з ним мир у 681 р. Археологи на території міжріччя Дністра, Прута й Дунаю відкрили чимало залишків поселень слов’янської так званої балкано-дунайської культури VIII—XI ст., що належали колись землеробському населенню першої болгарської держави.

Як же потрапив такий дорогоцінний скарб у землю біля села Малої Перещепини? Які причини змусили власника заховати його? Найпоширенішим поясненням причини заховання майже всіх скарбів є зовнішня загроза від ворожих нападників та поспішна втеча, під час якої дорогоцінні речі ховали з надією повернутися та відкопати їх. У VII ст. політичні обставини на території цієї частини України були вкрай неспокійними. Після розпаду гунського об’єднання племен Північне Причорномор’я перетворилося на “прохідний коридор” із Азії в Європу. Різні кочові племена боролися між собою за гегемонію та створення нових об’єднань-держав шляхом підкорення сусідніх племен і нападу на багаті землеробські держави Європи та Азії.

Але причини схову дорогоцінних речей у землі могли бути й іншими. Так, зокрема, відомо, що при похованні гунського вождя Аттили у 454 р. було зроблено три труни із золота, срібла та заліза, прикрашених зброєю, посудом, дорогоцінним камінням з оздоблення його палацу. А. К. Амброз вважав комплекси із сіл Малої Перещепини, Глодос, Вознесенська своєрідними каганськими поминальними храмами, як у Монголії на честь Кюль-Тегіна. Інші дослідники вважають, що Перещепинський скарб виявив багатий інвентар поховання або кенотафа (могила людини, яка загинула десь далеко), чи жертовника болгарських каганів. Оскільки скарб був знайдений випадково, а не в результаті розкопок спеціалістів, то зараз важко точно визначити й причину його поховання.

Однією з найбільших світових держав того часу була Візантія, яка переживала не тільки внутрішню кризу, але й зазнавала постійних нападів: із півдня — арабів, а з півночі — степових кочових об’єднань Північного Причорномор’я. Візантійські імператори змушені були виплачувати їм багаті контрибуції, відкуповуючись від кочівників золотом та сріблом, дорогоцінною зброєю, посудом та різними прикрасами. Скарби, знайдені в Україні, є невеликою частиною тих багатств.

Коштовності цього періоду знаходять і в наш час. Нещодавно біля м. Сміли Черкаської області під час земляних робіт виявлено золоту гривну вагою майже 1,5 кг, виготовлену, ймовірно, з візантійського золота “варварськими” майстрами-ювелірами.

Перещепинський скарб виявився не тільки зібранням високохудожніх давніх предметів із золота й срібла, виготовлених у VI—VII ст. у віддалених між собою ювелірних майстернях Європи та Азії. Він є і джерелом інформації про історичні події. Ці предмети були свідками падіння Аварського каганату, історії Хозарії, народження нової європейської держави Болгарії, долі Ірану, Візантії тощо.

Перещепинський скарб був закопаний не раніше кінця VII ст.