Бородінський скарб

Влітку 1912 року один німецький колоніст вирішив добути для господарчих потреб кілька возів каміння, яке уподобав в одному з давніх курганів поблизу містечка Бородіно, що на Одещині. Копачі знайшли в кургані глиняний горщик та якісь дивні предмети, про що й повідомили професора археології Новоросійського університету та головного хранителя музею Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей Е. Штерна. Наступного року на Міжнародному конгресі істориків (Лондон) він доповів про унікальну знахідку, а 1914-го з цього приводу опублікував статтю (“Материалы по археологии в России”, № 34).

Враховуючи величезне наукове значення, колекцію передали на зберігання в Музей образотворчих мистецтв (Москва). Бородінський скарб зберігався там до 1923 p., потім — в Історичному музеї, де він перебуває й досі.

Історики зброї знають про золоті й срібні кинджали, але срібні наконечники списів уперше знайдено в Бородінському скарбі. Також цікаві інші предмети, виготовлені із золота, срібла, бронзи та рідкісних порід нефриту й білого тальку; вражає робота давніх металургів, ювелірів, різьбярів на камені, різноманітність орнаментації, що робить скарб справді унікальною знахідкою світового значення.

Якщо за кількістю та вагою предметів із дорогоцінних металів він не може змагатися зі знайденою десять років по тому гробницею Тутанхамона, то за важливістю питань історії, пов’язаних із вивченням цього скарбу, він стоїть поряд із єгипетським відкриттям. Знахідка під Бородіном стала своєрідним хронологічним репером для визначення старожитностей бронзового віку — від Апеннін, Альп, Дунайсько-Карпатського регіону до Приуралля, Алтаю та Китаю. В II тис. до н. е. більшість племен Європи й Азії ще не мали писемності, і багато знахідок того часу вченим було складно хронологічно ідентифікувати. З цього погляду матеріали Бородінського скарбу, пов’язані з середземноморськими археологічними пам’ятками, є безцінним “посібником”.

У 1949 р. О. Кривцова-Гракова, відома знаннями бронзового віку Східної Європи, зробила найдокладніший опис усіх предметів зі скарбу. Поступово навколо нього виникли суперечки щодо територіально-часового “статусу”: дехто відносив його до грецьких Мікен XVII—XVI ст. до н. е., інші заперечували, мовляв, мікен-ський вплив міг досягти північних берегів Чорного моря тільки в XIII—XII ст. до н. е. Також пов’язували появу технології обробки дорогоцінних металів у Європі з періодом існування гальштатських культур (IX—VIII ст. до н. е.). Такі протиріччя змусили київського вченого О. Тереножкіна ґрунтовно дослідити бородінську знахідку. Провівши порівняльний аналіз, він датував скарб періодом культури ранніх зрубів у Поволжі (XVII—XIV ст. до н. е.). По тому з’явилися нові датування бородінської знахідки — XVIII ст. до н. е., XV—XIV ст. до н. е.

1970 року з’являються наукові розвідки археологів І. Чернякова та О. Лєскова, в яких особливу увагу звернено на зв’язки бородінського кинджала (його тип) із негативом на малокапанівській ливарній формі (Херсонська область). Дослідження вчених дають можливість розглядати вироби зі скарбу як явище, пов’язане з високим місцевим рівнем металообробки в середині II тис. до н. е. Але головне — скарб констатовано як зв’язкову ланку з точніше датованими пам’ятками бронзового віку Середземномор’я та майже всієї Євразії.

Учений Є. Черних, зробивши спектральний аналіз бородінського срібла, відніс вироби до сейминсько-турбінського типу (Сейма і Турбіно на Уралі). Подібність була й у матеріалі виготовлення. Але приуральські наконечники списів мають тільки рельєфний орнамент, і майстрам, котрі їх виготовили, ще не була відома техніка інкрустування золотом. Висунуто припущення, що бородінські наконечники були імпортовані із Сибіру, а інкрустовані трансільванським золотом в якійсь карпатській майстерні, де обробка золота була поширена.

Зв’язки Бородінського скарбу з Приураллям і Поволжям не обмежилися тільки срібними наконечниками. Є думка, що сокири виготовлені з нефриту, видобутого з Оспінського родовища (Саяни).

Сейма й Турбіно — західна ойкумена сейминсько-турбінського транскультурного металургійного регіону, котрий простягся через Урал і Сибір аж до Іртиша. Є. Черних висуває гіпотезу, що цю територію обслуговували мандрівні клани майстрів-ливарників. Виникає нова проблема — щодо походження цієї важливої в Старому Світі євразійської металургійної провінції, яка опанувала видобування руди й металообробку. Розвиток цієї галузі своїм корінням сягає в Циркумпонтійську металургійну провінцію раннього і середнього періоду бронзового віку (існувала в III тис. до н. е. в різних причорноморських культурах). У ній відбувся технологічний стрибок — заміна миш’яковистих бронз на олов’янисті сплави, що дало можливість засвоїти тонкостінне лиття. Нові технології і було застосовано при виготовленні срібних предметів зі знахідки під Бородіном.

Якщо наконечники списів могли бути зроблені майстрами Сейми-Турбіно, то сокири зі скарбу, ймовірно, виготовлено в інших центрах, сировиною для яких був саянський нефрит. Подібних знахідок сокир немає ні на Уралі, ні в Сибіру. Близькі за формою, але давніші за часом чотири ритуальні сокири зі скарбу “L”, знайденого Г. Шліманом у Трої II.

Важливий аспект — рівень ювелірної майстерності при виготовленні й орнаментації золотом срібної застібки-фібули. Найдавніші витоки цього ремесла зафіксовані у виробах Варненського могильника (V тис. до н. е.) в Болгарії, пізнішими знахідками IV—II тис. до н. е. на території Месопотамії, Малої Азії, Єгипту, Східного Середземномор’я, Південно-Східної та Центральної Європи. Витончена ювелірна обробка й орнаментування деяких предметів скарбу свідчать про використання їх в особливо урочистих випадках. Навряд чи кинджал, наконечники списів, дорогоцінні нефритові сокири й булави використовувалися в бойових діях. Імовірно, це символи влади якого-небудь вождя місцевого причорноморського племені. Дехто вважає їх поховальним інвентарем, що супроводжував вождя в потойбічний світ, адже скарб знайдено в поховальному кургані.

Свідком яких історичних подій був володар Бородінського скарбу? Кінець IV та перша половина III тис. до н. е. — період ранніх цивілізацій на території Єгипту, Месопотамії, Близького Сходу, Індії, Китаю, розвитку землеробських культур у Центральній і Південно-Східній Європі. Одна з них — трипільська — розвивалася на території України. У III — на початку II тис. до н. е. сталися колосальні зміни в житті давніх народів Старого Світу. У IV — першій половині II тис. до н. е. землеробські енеолітичні культури змінюються культурами бронзового віку. Зникають гігантські трипільські протоміста. Степи північно-західного Причорномор’я заселяються пізньотрипільськими племенами, котрі створили усатівську культуру. Всі ці та багато інших подій пов’язані з розселенням індоєвропейських племен, які прийшли з північного Причорномор’я та Балкано-Карпато-Подунав’я.

Консолідацію індоєвропейської спільноти деякі вчені пов’язують з утворенням найпотужнішої (відносно обробки металу) Циркумпонтійської металургійної провінції навколо Чорного моря (IV—III тис. до н. е.). Її розпад у кінці III — на початку II тис. до н. е. призвів до розселення індоєвропейських племен на величезних просторах Європи й Азії: в Греції (ахейці), Малій Азії (давньоанатолійська гілка), Ірані та на північному заході Індії (арії). Це лише кінцеві етапи найважливішого у світовій історії розселення індоєвропейських народів. У цьому процесі розвинена металургія мала величезне значення.

Сенсацією стало відкриття фортеці, храму-святилища та могильника воїнів із колісницями (XVII—XVI ст. до н. е.) на ріці Сінташта (Челябінська обл.). Ця область, що входила у Сейминсько-Турбінську транскультурну металургійну область, — сучасниця Бородінського скарбу, і знайдені тут і під Бородіном предмети мають багато схожого, зокрема окуття, срібні й мідні прикраси, кам’яні булави. Археологічні знахідки однотипних деталей свідчать про єдиний центр індоєвропейської мовної спільноти Південно-Східної Європи.

Власник речей із Бородінського скарбу був свідком доленосних, але нам досі невідомих, подій в історії людства, котрі заклали основу його розвитку. Таємниці скарбу до кінця не розгадані, але достеменно свідчать, що у II тис. до н. е. територія України відігравала значну геополітичну роль у розвитку давніх культур і була найважливішою контактною ланкою між цивілізаціями Малої Азії, Східного Середземномор’я і Євразії.

Опис Бородінського скарбу. Складається із 17 предметів, 11 із них непошкоджені, 6 — у вигляді уламків. Це інкрустований золотом срібний кинджал і велика, теж інкрустована золотом, фібула; два срібні наконечники списів і обламана втулка від третього срібного списа; орнаментовані золотою інкрустацією 4 поліровані сокири із нефриту, 3 кам’яні булави, 3 обламані кам’яні сокири та 2 бронзові пластинки-окуття.

Срібний кинджал завдовжки 27,4 см. Держак плаский, з трьома отворами. Рукоять не збереглася. Виріб відлито у двобічній кам’яній ливарній формі. Навколо серединного ребра кинджала, з обох боків його граней, уздовж всього клинка прокарбовано подвійну заглиблену лінію, яка облямовувала (у вигляді довгого вістря) середню частину леза. За її формою були вирізані й накладені тонкі золоті пластинки, на яких прокарбовано такі самі лінії. Виріб орнаментовано.

Два срібні наконечники списів скарбу чудово збереглися. Більший із них — 34,1 см (519,1 г), метал 916-ої проби. Другий наконечник — 400-ї проби, завдовжки 24,7 см (280,8 г). Відрізняються наконечники і способом кріплення на древку. Відлиті вони в кам’яних двобічних ливарних формах із пристроєм для відливання порожнистої втулки. Леза було відковано, поверхню відполіровано. Як і поверхню середньої частини кинджала, так і втулки наконечників оздоблено орнаментом, зробленим за тією самою технологією. Однак орнаменти індивідуальні, хоча на втулках наконечників списів є і окремі спільні елементи. Золото заповнює всі заглибини, викарбувані в сріблі. Для інкрустації втулок наконечників списів Бородінського скарбу використано тонку золоту пластинку 750-ї проби (5 г золота). Найскладніший орнамент, який утворюється із трьох орнаментальних смуг, прикрашає майже половину втулки найбільшого наконечника. Вражає майстерність ювеліра, який зумів інкрустувати золотом і півкруглі вушка біля основи втулки, а також нанести витончену лінію орнаменту з дрібних насічок уздовж усього леза наконечника списа. Орнаментація втулки другого наконечника простіша.

Серед предметів озброєння — незвичайна срібна фібула, використовувана для скріплення піл одягу: довжина — 31,2 см, вага — 173,5 г.

Найкращими виробами скарбу вважаються чотири кам’яні сокири із просвердленими отворами для рукоятей. За загальноєвропейською археологічною класифікацією вони належать до типу човноподібновигнутих. Одна із сокир має плавно вигнуте лезо з виступом угору (як у човна). Розміри сокир за довжиною різні — від 18 до 25 см. Зроблені із різних порід нефриту. Попри досить значну твердість матеріалу бородінських сокир (5,5—6,5 за шкалою Мопса), їхня поверхня прикрашена чітко виточеними повздовжніми та поперечними ребрами, канелюрами та відполірована до дзеркального блиску (тоді для обробки нефриту використовували кварцовий пісок).

Три булави з білого каменя талькової породи. Дві з них мають дещо приплюснуту кулясту форму, третя зроблена у вигляді видовженого яйця з чотирма симетрично розташованими круглими виступами. Діаметр виробів — 5,5—6,6 см.

Малозначущі в цьому скарбі дві бронзові пластинки з отворами. Ймовірно, це окуття дерев’яних келихів, поширені в культурах бронзової епохи Східної Європи.

Разом із цими речами знайдено фрагменти керамічного посуду.