Златник князя Володимира Святославича

Одним із найважливіших символів будь-якої держави є самостійна грошова одиниця. Упродовж тисячоліть державним символом випуску грошей до появи паперових асигнацій були монети, викарбувані з дорогоцінних металів — золота, срібла чи міді. В історії слов’янських держав Східної Європи найбільшу роль відіграла найперша феодальна держава — Київська Русь, яка в X ст. вийшла на арену світової історії. Вона посіла почесне місце серед тогочасних держав не тільки досягненнями в розвитку економіки, політики, культури, архітектури, прийняттям найпередовішої ідеології християнства, а й початком випуску, за князя Володимира, особливих монет із золота, які дослідники назвали “златники Володимира”. Ці рідкісні монети — особливе явище у світовій нумізматиці і, мабуть, найперша спроба карбування грошей із золота на високому рівні середньовічної Європи. Це не лише перша монета у Східній Європі, а й входження Київської Русі до грошово-торговельного ринку Євразії.

Незвичайна й історія цих феноменальних нумізматичних пам’яток. Відкриття златника Володимира відбулося завдяки науковій роботі цілої плеяди діячів культури Рум’янцевського гуртка в XIX ст., яких називали “колумбами російських старожитностей”. Відомий політичний і дипломатичний діяч, син фельдмаршала П. Рум’янцева-Задунайського М. Рум’янцев, прослуживши трьом російським царям, у 1813 р. пішов у відставку і спрямував усю свою енергію на збирання стародавніх пам’яток і вивчення вітчизняної історії. В його гуртку були такі відомі дослідники, як М. Бантиш-Каменський, К. Калайдович, П. Строев, М. Погодін, А. Оленін, В. Анастасович, Ф. Аделунг, І. Григорович, М. Берлинський (видатний історик і археолог, 1764—1848, дослідник Києва; його ім’ям названо вулицю на Сирці в Києві), Є. Болховітінов та ін. Завдяки цим збирачам старожитностей було знайдено рукопис давньоруської поеми “Слово о полку Ігоревім”. О. Мусін-Пушкін серед церковних підвісок на іконі в Києві виявив давньоруську монету срібник князя Ярослава, а київський аптекар та колекціонер Г. Бунге — златник князя Володимира. Доля збирання та вивчення колекцій златників Володимира тісно пов’язана з іншими монетами його та сина Ярослава, зробленими зі срібла, — срібниками Володимира. Визначальну роль у їх збиранні та вивченні відіграли колекціонери й дослідники України та Росії.

Як стверджують, перші знахідки златників та срібників з ім’ям князя Володимира з’явились у Києві. Г. Бунге у листопаді 1796 р. випадково купив золоту монету в одного солдата з корпусу малоросійських козаків — піших стрільців. За його розповіддю, монету дала йому мати, яка, ймовірно, знайшла її десь у себе на городі. На жаль, невідомо, звідки був цей солдат із першим златником Володимира. Козаків набирали із сіл північної частини України. Відомий археолог і один із перших дослідників старожитностей Києва М. Берлинський зробив гіпсовий зліпок монети й відправив графу М. Рум’янцеву. В 1815 р. на городі в селі Борисполі (нині місто, де розташований головний аеропорт Києва) було знайдено срібну монету з ім’ям князя Володимира. Вона потрапила до київського колекціонера дворянина М. Могилянського, який викупив у Бунге золоту монету, і 1818 р. вирушив до Петербурга. Тут, у будинку колишнього предводителя київського дворянства В. Капніста, він показав монети Рум’янцеву, відомому історику М. Карамзіну та помічникові хранителя Ермітажу Ф. Кругу. Ті почали вмовляти Могилянського продати монети, але він ні за які гроші не хотів з ними розлучитися і повернувся до Києва. Сталася прикрість: прогулюючись і постійно тримаючи в кишені свій скарб, часто виймаючи і роздивляючись його у затишному Царському парку, колекціонер випустив златник Володимира із тремтячих рук, й той загубився! Відчайдушні пошуки не увінчались успіхом. Залишилися тільки гіпсові зліпки та малюнки монети, зроблені в Петербурзі. Після цього Могилянський продав і срібник Володимира.

Срібні давньоруські монети з ім’ям князя Ярослава були відомі ще в 1797 p., коли в Лейпцигу було опубліковано статтю про них — із колекції колишнього обер-прокурора синоду й багатого колекціонера А. Мусіна-Пушкіна, який купив їх у Києві, де вони були підвішені до ікон. Поява давньоруських монет у Києві одразу привернула увагу до проблеми створення грошової системи в Київській Русі. В 1804 р. було перевірено найбільші в Росії колекції імператорського Ермітажу і серед зібрання візантійських монет часів Катерини II виявлено аж чотири златники, які підтверджували можливість карбування золотих монет князем. Ці монети було знайдено разом із візантійськими в землі м. Пінська Могильовської губернії (нині — Білорусь).

Але на той час всі ці відкриття були поставлені багатьма під великий сумнів. У літописних повідомленнях не зазначалося про запровадження Володимиром своєї грошової системи і, тим більше, про карбування власних монет. Учені вважали, що на Русі тоді були в обігу монети Візантії, європейських країн та Арабського халіфату. Навіть такий досвідчений історик, як Карамзін, казав: “Предки наші ще задовольнялися замість грошей шматками шкіряними, або кунами”. Поширена на ту пору думка про значну культурну відсталість Київської Русі від європейських країн, а тим більше від Візантії, навіть унеможливлювала сприйняття знайдених златників і срібників як монет давньоруської держави. Багато нумізматів були переконані, що карбування монет на Русі почалося тільки з XV ст. Давньоруські знахідки вважали “жетонами” або “медалями” київських князів.

Невелика кількість знахідок утруднювала вивчення монет нумізматами, які в кожному примірнику вбачали залишки певної монетно-грошової системи. Особливого скептицизму щодо приналежності відкритих златників та срібників до історії Давньої Русі додала поява в московського колекціонера професора Баузе болгарської срібної монети царя Святослава (1296—1323). Вона разом із давньоруськими монетами увійшла до монографії С. де Шодуара “Обозрение русских денег”, виданої в Санкт-Петербурзі в 1837 р. А починаючи з 1840 р. вийшло кілька статей нумізмата Я. Рейхеля, в яких він заперечував приналежність златників та срібників до Давньої Русі, пов’язуючи їх з країнами південних слов’ян (Болгарією та Сербією). Одначе гіпотезу спростила знахідка великого скарбу (близько 200) давньоруських монет (срібників) у 1852 р. біля Ніжина, більшість яких київський генерал-губернатор Д. Бібіков подарував російському цареві Миколі І восени 1852 р. З Ніжинського скарбу 31 монета потрапила до Мінцкабінету університету св. Володимира у Києві. За вивчення цих монет одразу взявся хранитель Мінцкабінету Я. Волошинський. Уже в 1853 р. його опис було видано в “Трудах Комиссии, высочайше утвержденной при университете св. Владимира для описания губерний Киевского учебного округа”. Ця наукова праця київського вченого-нумізмата досі вважається однією з основоположних у давньоруській нумізматиці, після виходу якої всі розмови про сумнівність златників і срібників Володимира припинилися. Навіть виступи німецького нумізмата Бернарда Кене проти цього та його докази про балто-скандинавське походження знайдених у скарбах разом з іншими монетами в 50-х роках XIX ст. у Ленчиці (Польща) та Шваані біля Мекленбурга (Німеччина) давньоруських монет не змогли завадити твердженню Я. Волошинського та інших про приналежність златників та срібників до початку карбування монет великими київськими князями у X та XI ст.

Повну ясність у суперечку між ученими-нумізматами внесло дослідження історика-нумізмата графа І. Толстого “Найдавніші руські монети Великого князівства Київського” (Санкт-Петербург, 1882 p.). Знахідка нового великого скарбу давньоруських монет у 1876 р. у садибі міщанина Л. Кушнарьова Старокиївської ділянки Вознесенського спуску в Києві поклала край сумнівам учених. Подальша доля вивчення давньоруських монет пов’язана з ім’ям видатного історика і нумізмата О. Орєшникова, справу якого продовжили І. Спаський, М. Сотникова, В. Янін та ін.

Сьогодні нумізматам відомо 11 золотих та близько 330 срібних монет, які випускали київські князі з 988-го до 1019 р. Усі золоті монети, карбовані київським князем Володимиром, належать до так званих златників. Загалом, усі давньоруські монети на терені колишнього СРСР зберігалися в семи музеях: Ермітажі, Московському історичному музеї, Оружейній палаті Московського Кремля, Новгородському історико-архітектурному заповіднику, Новочеркаському музеї донського козацтва в Росії, Національному історичному музеї в Києві, Одеському археологічному музеї НАН України. Крім того, вони є в колекції доктора Грірсона в Англії, Мінцкабінеті Берліна, Музеї м. Шверіна (Німеччина), музеї м. Вісбю та Стокгольмському музеї у Швеції, музеї в Осло в Норвегії. Найбільші колекції зберігаються в Ермітажі (152 прим.), Державному історичному музеї у Москві (49 прим.), у Національному історичному музеї України (35 прим.). Златники в українських музеях представлені лише по одному примірнику (Національний історичний музей України та Одеський археологічний музей НАНУ). Походження монети з Київського історичного музею точно не встановлено. Але вона була у колекції С. Бодилевського, який купив її в Києві у 1878 р. та подарував 1904-го Київському художньо-промисловому музеєві на день його відкриття. Одеський примірник походить зі скарбу, знайденого на Кінбурнській косі в Чорному морі в 1863 р. Цю та ще дві візантійські монети купив хранитель музею Одеського товариства історії та старожитностей М. Мурзакевич за 16 карбованців.

Дослідники-нумізмати звернули увагу на оригінальні художні особливості оформлення київських златників, хоча сам тип монети запозичений із поширених у Давній Русі золотих візантійських “номісм” імператорів Василія II та Константина VIII. Незважаючи на те, що до цього в Києві не було свого власного монетного двору, як у Царграді (Константинополі), київські майстри зуміли винайти досить оригінальні технічні засоби у виготовленні монет, не відомі у Візантії та Європі. Зазвичай у монетних дворах монетні кружки виготовляли вирізуванням із металевих листів або вибиванням їх спеціальною карбівкою. Оскільки штемпелі київських майстрів були зроблені з нестійкого за твердістю металу (для них кований у листах метал був жорсткий), то монетні кружки виробляли за допомогою литва. Ця повільна, суто “реміснича” техніка виготовлення кружків задовольняла київських майстрів, бо випуск монет здійснювався нечисленними серіями. Тож можна впевнено твердити про творче запозичення майстрами Давньої Русі досягнень монетної справи найпередовіших на той час країн, насамперед Візантії.

Оцінюючи історичну важливість випуску першої грошової монети у Київській Русі, якою був златник Володимира, треба мати на увазі, що до цього впродовж майже двох століть на території Східної Європи були поширені здебільшого срібні (“куфічні”) монети — дирхеми Арабського халіфату. Але монетно-грошова криза та зменшення завезення арабських монет змушували шукати інші джерела надходження дорогоцінних металів у вигляді монет із Візантії та Європи. Прийняття при князі Володимирові 988 р. християнства як державної релігії Київської Русі вимагало й відповідного оформлення інших інституцій держави на тогочасному європейському рівні. В Польщі, Угорщині, скандинавських країнах після прийняття християнства у X та XI ст. також налагоджується своє державне карбування монет. Саме таким шляхом пішов і Володимир, запровадивши спочатку карбування златників, а потім срібників. І хоча карбування златників тривало недовго, протягом 30 років, історичне значення цього надто велике не тільки для історії Київської Русі, а й історії грошових систем європейського континенту.

У золоті було утверджено політичні реалії Київської Русі як європейської цивілізованої держави, що прийняла християнство, мала свою писемність, розвинені ремесла з художньої обробки металу, досягнення яких було втілено у златниках Володимира.

Опис златника Володимира. Золота монета у вигляді тонкого кружка діаметром 19—24 мм та вагою 4,0—4,4 г. На аверсі (лицьовому боці) монети зображено у фас погруддя князя в шапці з підвісками, увінчаній хрестом. До низу погруддя примикає зображення зігнутих ніг, що може свідчити про зображення князя в сидячому положенні. Правою рукою князь на довгому держаку тримає хрест, а ліву руку — на грудях. Над лівим плечем зображено княжий герб — тризуб. Навколо зображення князя по колу зроблено круговий напис вершинами літер до центру монети, що закінчується хрестом: “ВЛАДИМИРЪ НА СТОЛЬ”. По колу нанесено обідок із намистин. На реверсі (зворотному боці) монети зображено погруддя благословляючого Ісуса Христа з Євангелієм у правій руці. Напис нанесено, як і на лицьовому боці: “ІСУСЬ ХРИСТОСЬ”. По колу — також обідок із намистин.

З-поміж одинадцяти відомих златників ці дві монети карбовані шістьма парами штемпелів, які різняться своїми зображеннями та написами на них. На двох монетах напис: “ВЛАДИМИРЪ А СЕ ЕГО ЗЛАТО”. Все свідчить про пошуки майстрами-граверами певного формального виразу напису. Дослідження нумізматами зображень і написів на монетах яскраво засвідчують факт виготовлення штемпелів для карбування монет не досвідченими візантійськими майстрами монетного двору імператорів, як вважали деякі історики, а місцевими київськими ремісниками з художньої обробки металу. Київські майстри під час виготовлення штемпелів зіткнулися з дуже складним для них завданням — зображенням портрета князя, яке було б схожим на імператора на монетах Візантії. До цього їм доводилося зображувати людину тільки на повен зріст. Такими були, наприклад, антропоморфні ідоли язичництва. Зразки зображень з візантійських монет, ікон допомогли їм, імовірно, створити погруддєве зображення великого князя Володимира, але до нього внизу було прилаштовано зображення зігнутих ніг, що символізувало цілісність усієї фігури та положення князя сидячим на троні. Такий художній “фокус” не відомий у середньовічній нумізматиці. Підкреслено великі вуса князя мали надавати індивідуальності портретові зображеного на монеті. Зображення Ісуса Христа, напевно, взято з подібних зображень на візантійських і європейських монетах та іконах.

Поява на монетах Володимира його особистого княжого знака у вигляді тризуба символізувала характер карбування від імені князя як глави держави, що може стояти на рівні з Візантійською імперією. Цей знак у новостворених сучасними дослідниками міфічних гіпотезах має безліч різних пояснень, але, найпевніше, був запозичений слов’янськими племенами у залишків сарматського населення Північного Причорномор’я, в яких розвиток таких знаків-тамг був поширений тривалий час. У XI ст. на срібних монетах Ярослава Мудрого княжий знак — тризуб — на зворотному боці монети замість зображення Ісуса Христа зайняв усе тло, підкреслюючи цим вагомість княжої влади у Київській Русі. Цей знак знову з’явився в цьому ж ранзі і з українськими написами через 1000 років — у часи відродження України в 1918 р. та відновлення національної державності в Україні в 1991 р.