Сахнівська діадема

Археологічна колекція Богдана Івановича Ханенка на початку 60-х pp. XX ст. була основою для створення в Києві золотої скарбниці — Музею історичних коштовностей України. Зібрані відомим колекціонером і меценатом вироби з дорогоцінних металів дають уявлення про розвиток ювелірного мистецтва на території України від найдавніших часів. Левову частку колекції становили унікальні речі зі скарбів XII—XIII ст., знайдених у великих князівських центрах Давньої Русі.

Богдану Ханенкові належали і коштовності зі скарбу, заритого в двох глиняних горщиках на території городища Дівоча Гора поблизу села Сахнівки на р. Рось під Каневом (Черкаська область). Його випадково знайшли в 1900 р. За кількістю золотих, оздоблених емаллю та перлами коштовностей цьому скарбу немає рівного — золото (500 г) і срібло у зливках, численні золоті вироби; прикраси з колтів, гривен принаймні від трьох жіночих князівських уборів; намиста, цілий набір пластинок для декорування жіночого головного убору. Серед знахідок — розкішні золоті гудзики та барми (дорогоцінні металеві намиста, які носять поверх одягу на плечах) з емалевими зображеннями святих. Золоті монети Мануїла Комнена (1143—1180 pp.) вказують на те, що скарб був заритий не раніше 1143 року.

Найціннішою знахідкою була золота з емалями діадема із зображенням вознесіння Александра Македонського.

Діадема у перекладі з грецької — пов’язка на голові, вінець. Найдавнішими прототипами діадеми були стрічки, які царі елліністичних держав носили як знак влади. У Візантії просту білу стрічку замінила багряна, гаптована перлами. А вже в XI—XII ст. діадеми з коштовного каміння і золота зображувалися на мозаїках і фресках у Візантії та Києві.

У XIX—XX ст. на території колишньої Давньої Русі знайдено дві повністю збережені діадеми і деталі від дев’ятьох інших. Першу цілу діадему знайшли в 1889 р. на території садиби підпоручика Гребеновського в Троїцькому провулку в Києві під час земляних робіт. Вона прикрашена християнськими зображеннями святих — Христа, Богоматері, Іоанна Хрестителя, архангелів Михаїла та Гавриїла, апостолів Петра і Павла. Це справжній “деісусний чин”, побудований за всіма правилами іконографії. У святих подовжені пропорції тіла, тонко пророблені силуети і лики. Їхні зображення здаються зменшеними копіями урочистих композицій київських мозаїк.

Друга діадема походить із Сахнівського скарбу і складається з дев’яти пишно орнаментованих перегородчастими емалями золотих пластин (на думку П. Толочка, такі діадеми були князівськими регаліями). Дві крайні трапецієподібні, і сім мають форму кіотців. Вони покриті рослинно-геометричними орнаментами, симетрично розташованими щодо центрального кіотця. Рослинні пагони, квіти й листя червоних, бірюзових та ніжно-сірих відтінків прекрасно прочитуються на чистому білому тлі, вплетеному вигадливими силуетами в насичене відблисками золото пластин. Вони наче легкі весняні квіти з довгастими пелюстками і листям, що тягнеться до сонця. Біле тло орнаментів незвично перегукується з перловим розсипом інкрустації діадеми, що йде верхнім і нижнім краями.

На центральному кіотці перегородчастою емаллю — білою, синьою, зеленою, червоною та жовтою — подано поясне зображення людини в парадному вбранні, яка дивиться, широко розплющивши очі. Обличчя обрамляють пишні пасма волосся. Голову увінчує чудова корона. Згідно з легендою, це Александр Македонський. Святково оздоблено і двох грифонів, що підіймають Александра на небо колісницею. Їхні масивні фігури покриті вигадливим орнаментом із бірюзової, багряної, синьої та жовтої емалі. Всі інші кіотці прикрашено однаковим емалевим кругом, в який вміщено хрестоподібну розетку, згори і знизу від неї іде рослинний орнамент, схожий на геральдичні лілії — крини.

У країнах Західної Європи та Візантійській імперії в X—XIII ст. Македонський став популярним завдяки напівказковому роману Псевдо-Калісфена “Александрія”, написаному в III ст. Твір оповідає про життя та подвиги полководця, царя — підкорювача народів Європи, Азії та Африки, засновника міст на величезній території від дельти Нілу до Середньої Азії. Написаний спочатку грецькою роман невдовзі перекладено латинською, арабською, вірменською, болгарською, старослов’янською і сербською мовами.

В одній із редакцій роману так описано вознесіння Александра Македонського (оповідь ведеться від першої особи):

“...Я подумав ще і запитав себе — чи справді тут кінець землі, чи ж тут спирається на неї небо? І вирішив шукати істину. Я наказав узяти з числа птахів у цьому місці двох. Це були величезні білі птахи, й ручні, тому що, забачивши нас, вони не втекли... Я наказав виготовити з дерева різновид ярма і прив’язати його до їхніх ший. Потім я доручив принести бичачу шкіру і покласти її всередині ярма. У такий спосіб спорудивши щось на зразок кошика, я ввійшов у нього, міцно тримаючи спис семи ліктів завдовжки, на кінці якого була кінська печінка. Негайно ж птахи злетіли, щоб з’їсти печінку. І я піднявся разом із ними в повітря; здавалося, я був близько до неба. Я сильно тремтів, відчуваючи холод і вітер, збурений крилами птахів...”.

Викликають інтерес образи білих птахів і грифонів, які згодом замінили їх. Початковий варіант піднесення Александра на птахах змушує згадати політ Аполлона на лебедях. Грифони в середньовічній європейській культурі символізували Христа.

На Сахнівській діадемі Македонський у руках тримає не списа з печінкою, а скіпетри — символи влади. Можливо тому “Вознесіння Александра” вчені часто розцінюють як символ “апофеозу царської величі”, а грифони, на їхню думку, — символи сильної князівської влади. Сам Александр зодягнений у парадне вбрання із золотою плічкою. Голову його увінчує висока корона.

Не менш унікальними в Сахнівському скарбі є й чотири золоті гудзики. Досі у жодному з давньоруських скарбів X—XIII ст. не знайдено нічого подібного. Золоті кульки покриті орнаментом із зерні та скані, найцікавішим елементом якого є “знак засіяного поля”, не відомий за межами Давньої Русі. Між його колами на трьох гудзиках зображені три пари птахів із розпростертими крилами, а на четвертому — три пари вовкоподібних звірів.

Незвичайні композиції на гудзиках нагадують відому легенду XII ст. про Чурила і Дюка Степановича, котрі один перед одним змагалися у вишуканості й володінні чарівними гудзиками.

Більшість знайдених сахнівських коштовностей (діадема, барми, колти і рясна) прикрашені перегородчастими емалями — унікальною технікою декорування ювелірних виробів, що наближає їх до живопису. Цю техніку вважають найбільш складною і трудомісткою з-поміж інших ювелірних технік. У Київську Русь перегородчасті емалі принесли грецькі майстри разом із візантійськими виробами. Можливо, вони мали в Києві майстерні, де працювали на замовлення князя і вищого православного духівництва.

Незабаром цю техніку опанували і місцеві ювеліри. На території Києва поруч із колишньою садибою Перовського і руїнами Десятинної церкви було знайдено три ювелірні майстерні. Серед різноманітних інструментів, спеціальних печей і горнил було чимало маленьких тиглів та уламків посуду з рештками золота, срібла, міді й емалей.

Час появи перших таких майстерень і досі не встановлено. Та вже на початку XII ст. у Києві розвинувся своєрідний стиль давньоруських перегородчастих емалей, що вирізнявся тісним зв’язком зі слов’янською міфологією. Поступово ця техніка поширилася за межі Київської Русі. У Рязані, Новгороді, Владимирі й, можливо, інших князівських центрах виникали нові художні школи перегородчастих емалей.

На Сахнівській діадемі фігура Македонського, колісниця, в якій він сидить, і тіла грифонів обведені золотом, котре утворює контур, заповнений синьою і червоною емалями. Цей своєрідний “бордюр” на давньоруських виробах зустрічається вкрай рідко.

Найчастіше емалеву мініатюру створювали за допомогою вузьких золотих стрічок, напаяних ребром у спеціальні заглиблення, що окреслювали контури майбутньої композиції. Перегородки утворювали крихітні чарунки, куди насипали порошки кольорової емалі (у кожну чарунку — один колір). Емаль виготовляли зі спеціального сплаву скла, забарвленого окислами металів. Після випалювання порошок перетворювався на склоподібну напівпрозору масу, тверду й блискучу. Малюнок чітко проступав завдяки найтоншим ниткам золота, що підкреслювали не тільки загальні контури, а й найдрібніші деталі всередині кожного зображення.

Емаль плавили в спеціальних жаровнях або печах при температурі від 650 до 820°С. Після цього виріб із нанесеним емалевим малюнком полірували розтертою на дрібний порошок пемзою, доводячи до дзеркального блиску. Краса й витонченість ліній малюнка, фантастична ніжність фарб, підкреслених золотою павутинкою штрихів, вражають віртуозністю і досконалістю. Колористична гама, близька до мозаїчних композицій київських соборів, була побудована на поєднанні червоної, синьої, ніжно-зеленої та білої фарб, іноді доповнених чорною та рожевою.

Перевагу надавали абстракціям — стилізованим зображенням сиринів, грифонів, птахів, левів і симарглів (своєрідний вплив мозаїчних традицій). Композиції перетворювалися на орнаментальне мереживо з легкими, майже невагомими деталями. Естетика мистецтва раннього середньовіччя з її поліхромністю і площинністю форм поступово перетворює поверхню ювелірних прикрас на абстрактний казковий простір.

Божественний характер казкових істот безсумнівний, але водночас пройнятий неповторними рисами людяності. Їхні образи дивують миловидністю і смутком. У них немає нічого хижого чи жорстокого — навпаки. У цьому проступає ще одна риса київського мистецтва — своєрідний гуманізм і духовність.

Крім золотої основи, для виготовлення перегородчастих емалей зрідка використовували срібло та мідь. Утім, згадані метали через свою недовговічність так і не прижилися в цій техніці ювелірного мистецтва.