Київські скарби

Про величезну роль Києва як столиці однієї з найбільших східноєвропейських держав середньовіччя свідчать не тільки літописні повідомлення, залишки архітектурних споруд вічного міста, а й велика кількість знайдених у ньому скарбів. Поняття “київські скарби” для світової науки та культури стало синонімом найвеличніших досягнень першої східнослов’янської держави. Знайдені в Києві скарби становлять майже третину всіх скарбів, виявлених на території Київської Русі. Це — неоціненне джерело для вивчення її історії, політики, економіки, торговельних зв’язків, соціального устрою, духовного розвитку та культури. Особливу роль матеріали скарбів відіграють у дослідженні давньоруських ремесел, художнього смаку різних верств давньоруського населення. Вони вказують на певні події, пов’язані з міжкнязівськими усобицями та навалами кочових степових орд.

Легенди про сховані в землі скарби були поширені з давніх-давен, зокрема й у Київській Русі. Мабуть, найдавнішою писемною легендою є розповідь про незліченні скарби Варязької печери на території Києво-Печерської лаври. В Києво-Печерському патерику XIII ст., де йдеться про історію створення Києво-Печерського монастиря, описується величезний скарб “латинського” посуду, нібито заритого у Варязькій печері, найпершій на його території: “Варяжский поклажай есть, понеже съсуди Латиньстии суть. И сего ради Варяжская печера зовется и доныне. Злата же сребра бесчисленно множество”. Розповідається і про те, що начебто біси спокусили монаха цього монастиря Федора, повели його в печеру й показали скарб. А потім розповіли про нього київському князеві Мстиславу, але не показали, повідомивши лише, що це знає монах. Князь замордував Федора до смерті, вимагаючи показати йому місце скарбу.

У “Житії Бориса та Гліба” XI ст. його упорядник записав: “Аще бо или сребро или злато скровено будеть под землею, то мнози видять огнь горящь на том месте, то и то же дияволу показующю сребролюбых ради”. В повісті про хрещення князя Володимира кінця XI ст. автор радить збирати духовні скарби, а не земні багатства, які все одно може вкрасти злодій: “Не скрывайте себе сокровищь на земли, идеже тля тлить и татье подкапывають, но скрывайте себе сокровище на небесех, идеже ни тля тлить, ни татие крадуть”.

Як свідчать писемні джерела, за часів Київської Русі ще не було поняття “скарб”, його називають просто “сребро или злато, скрытое в земле”, “сокровище” чи “поклажа”. В цих документах поряд із терміном “поклажа” зустрічається і термін “казна”, “кузнь”. Але останні поняття скоріше визначали цінності, сховані не в землі, а в іншому місці. А до викопаних застосовували терміни “поклажа”, “сукровище”. Поняття “поклажа” збереглося до XVII—XVIII ст. і часто зустрічається у пошукових справах про давні скарби. Проте в XVII ст. з’явився і термін “клад”, “скарб”.

На відміну від російського поняття “клад”, українське слово “скарб” не є простим його перекладом, бо має давніше походження й було пов’язане не із захованими в землі цінностями, а з діючою скарбницею князя, боярина чи монастиря за часів Київської Русі. Звідти це поняття перейшло в Московську державу, де в XV—XVII ст. була посада “скарбника” — начальника Казенного приказу, який відав царською скарбницею. Скарбницею називались і зібрання фінансових коштів і дорогоцінностей Війська Запорізького й українських гетьманів XVI—XVII ст. Сучасне поняття “скарб” також має ширше значення, ніж визначення дорогоцінних речей, захованих у землю. Його застосовують щодо музейних зібрань, певних раритетів і духовної спадщини.

Судячи з того, яка велика кількість давніх скарбів нині зберігається в музеях Києва, Москви, Санкт-Петербурга, в численних музеях інших країн, на території Києва їх було заховано дуже багато. У музеях є незначна частина тих, що були знайдені в XIX та XX ст., а виявлене раніше не збереглося. Є дані про те, що давні скарби знаходили й за часів Київської Русі. Так, у 1864 р. біля села Юрківки Київської губернії виявили скарб срібних прикрас другої половини X ст., а в ньому — срібну гривну, виготовлену в VI—VII ст. Це свідчить про те, що вона була колись у давнішому скарбі, використана в X ст., причому складні її замки були обламані. Навряд чи можливо, що гривна зберігалась у якійсь родині протягом 400 років.

Про деякі скарби, знайдені в Києві в XVIII ст., збереглися лише писемні відомості. В травні 1787 p., судячи із записок І. Ф. Тимківського, який навчався в Київській духовній академії у 1785—1789 pp., біля Михайлівської гори знайшли скарб. У вимоїні слухачі академії побачили глечик, повний давніх срібних монет. А ще там було три або чотири срібні зливки у вигляді палиць, декілька золотих каблучок. За висновками дослідників, вони знайшли скарб зі східними та візантійськими монетами, давньоруськими гривнями XI ст.

Більше відомо про скарби, знайдені в Києві у XIX та XX ст. Найбільш ранні належать до другої половини X та початку XI ст. 30 травня 1851 р. поблизу Пустинно-Микільського монастиря на схилах Дніпра, неподалік Аскольдової могили, солдати копали рів для фундаментів фортеці й натрапили на “товстий глечик з необпаленої глини, залитий воском”. За словами солдатів, у глечику було близько 3000 монет. Із них збереглися лише 529 цілих, поламаних і дуже потертих. Удалося визначити тільки 150 екземплярів. Це були срібні диргеми, карбовані у Волзькій Булгарії. Найдавніший із них виготовлений у 746—747 pp., а найпізніший — у 905—906 pp. Багато диргемів були відрубаними, а тому дослідники відносять їх заховання не до початку X, а до другої половини X ст.

З цього скарбу збереглися два золоті браслети, звиті з двох дротів. Один із них і 25 срібних диргемів київський губернатор І.І. Фундуклей передав до Мінцкабінету і музею Київського університету. Другий браслет і 401 диргем у 1851 р. потрапили до Імператорського Ермітажу, а інші монети опинились у колекції музею Археологічного товариства в Санкт-Петербурзі, у Дерптському естонському товаристві, у приватних колекціях.

У 1913 р. на вулиці Великій Підвальній (тепер вулиця Ярославів Вал), 15 на садибі професора Київського університету І. О. Сікорського проводили земляні роботи й на глибині майже півтора аршина (близько 1 м) знайшли мідний казанок, залитий зверху воском, а в ньому було 2930 срібних арабських диргемів, карбованих у 709—710 та 905—906 pp., шість золотих браслетів, три з яких були ковані, а два — звиті з двох дротів. Увесь скарб передано до Археологічної комісії, звідки 337 диргемів і золоті браслети віддали до Імператорського Ермітажу, а інші монети повернули власникові скарбу в Київ.

27 жовтня 1863 р. на цвинтарі Йорданської (Дмитріївської) церкви на Подолі під час риття ями для поховання на глибині 1,42 м було знайдено горщик зі 192-ма срібними диргемами 892 (893)—935 (936) pp., двома срібними перснями, срібною підвіскою, прикрашеною трикутниками в техніці зерні, та шматком срібного дроту. Один зі срібних диргемів передали до Ермітажу, решту — в Мінцкабінет Київського університету.

29 серпня 1899 р. на Катерининській (тепер Липська) вулиці в будинку № 9, де була садиба Л. І. Бродського, під час риття ями на глибині 0,36 см натрапили на скарб, речі якого лежали в амфорі. Серед них — 20 золотих монет (збереглося тільки 16), з яких 15 — візантійських 963 (969)—1057 (1059) pp. карбування від імператора Никифора II Фоки до Ісаака І Комніна, один золотий арабський динар 1033 p., карбований в Арабському халіфаті на території Іспанії, два ковані золоті браслети, один браслет, сплетений із двох золотих дротів, та дві золоті гривні у вигляді довгастих паличок. Серед речей був і залізний замок. Відомий український дослідник В. Б. Антонович на основі аналізу речей цього скарбу вважав, що його заховано в другій половині XI ст. під час перебування в Києві військ польського короля Болеслава II в 1077 р.

Більшість київських скарбів було заховано між 70-ми pp. XII ст. та під час облоги міста монголо-татарами 1240 р. Ці часи пов’язані із запеклою боротьбою давньоруських князів за центральне київське княжіння, коли роль самого Києва поступово ставала суто формальною, а роль удільних князівств Київської Русі виходила на перший план. Облоги Києва різними претендентами на центральну владу в Київській Русі змушували феодальну верхівку ховати свої коштовності в землю. Ці речі датують кінцем XII — початком XIII ст. Їхня топографія пов’язана з розміщенням багатих садиб давнього Києва. Переважну більшість київських скарбів виявлено на території дитинця, де були хороми князів і бояр.

Улітку 1904 р. на подвір’ї Софійського собору на незначній глибині знайшли скарб із восьми речей — семи срібних сережок з ажурними намистинами, прикрашеними зерню, та кованого срібного браслета. У 1854 р. на так званій площі Присутствених місць (нині Софійська площа) знайшли скарб із трьох срібних гривень, п’яти срібних сережок і срібного браслета, зробленого з перевитого дроту. В 1938 р. неподалік цієї площі на початку вулиці Малої Житомирської під час прокладання водоводу та асфальтування вулиці викопали глиняний горщик, вставлений у мідний келих зі срібною поверхнею. У ньому були золотий ланцюг із 17-ма круглими бляшками, прикрашеними емалевими зображеннями птахів, два золоті ланцюги, сім сережок київського типу, три типи намистин, срібний браслет, зроблений із витого дроту, срібний медальйон із зображенням Богородиці, два поламані срібні персні.

У 1900 р. на території Реального училища на Михайлівській площі під час будівництва фундаментів для розширення будинку знайшли посуд, а в ньому — дві срібні гривні та поламаний срібний браслет. У 1880 р. поблизу будинку генерала Кушинова на вулиці Великій Житомирській, прокладаючи труби водогону на глибині близько 2 м, знайшли скарб: 34 срібні монетні гривні київського типу загальною вагою понад 5 кг, три золоті медальйони із зображенням Ісуса Христа, Богородиці, прикрашені емаллю та вставним камінням, золотий ланцюг із бляшками, прикрашеними зображеннями птахів та емаллю, золоті колти з емаллю, три золоті бляшки із зображеннями, виконаними емаллю, три золоті дужки, три золоті намистини, чотири золоті сережки та бронзовий посуд у вигляді барана. На тій самій вулиці в 1902 р. під час проведення земельних робіт вирили глиняний горщик, накритий кольчугою, в якому були срібний ланцюг, срібний колт із зображенням грифона на щитку, два срібні, витих із дроту, браслети, 11 срібних сережок, бронзовий хрестик, прикрашений виїмчастою емаллю, підвіска зі свинцю та уламок залізного замка.

У 80-х роках XIX ст. у садибі Гребеня на Львівській площі знайшли скарб, у якому були один срібний, витий із дроту, браслет, вісім срібних сережок київського типу, срібне кільце. В 1898 р. поблизу Скорботної церкви в землі виявили срібний браслет і 12 срібних сережок київського типу. В 1893 р. на розі вулиць Володимирської та Стрітенської під час прокладання каналізації у глиняному горщику, що стояв на залізній сокирі, знайшли два срібні колти, чотири пари срібних сережок. У 1827 р. у садибі Августиновича на Львівській площі натрапили на мідний казанок із 23-ма бляшками, прикрашеними зображеннями птахів та орнаменту, двома парами золотих колтів, 11-ма золотими дужками, уламками золотого ланцюга та 100-ма перлинами.

У 1876 р. у садибі Юліана Чайковського на Рейтарській вулиці під час земляних робіт знайшли два срібні келихи з написами латиною та графіті давньоруською кирилицею, одну пару золотих колтів, одну пару срібних колтів, чотири срібні, витих з дроту, браслети, 25 срібних сережок київського типу, два срібні кільця та численні уламки золотих і срібних ювелірних виробів. У 1889 р. у садибі У. Ф. Раковського на Рейтарській вулиці робітники знайшли скарб у мідному казанку, а в ньому — дві срібні гривні, срібний наруч з орнаментальними гравірованими зображеннями та черню, два срібні, витих з дроту, браслети, три срібні сережки київського типу, два золоті персні з арабськими написами. У 1885 р. неподалік Софійського собору в Троїцькому провулку на глибині 1,75 м під час земляних робіт викопали глиняний горщик, в якому лежали дев’ять срібних монетних гривень київського типу загальною вагою близько 1 кг 400 г, одна пара золотих колтів, одна пара срібних колтів, 30 золотих сережок київського типу, 23 срібні сережки, одна срібна нашийна гривна, три срібні браслети, 53 срібні деталі від ювелірних прикрас, золотий перстень зі вставленим аметистом, сім срібних перснів, два залізні замки, куски тканини з льону із золотим шиттям.

У 1899 р. у садибі підпоручика Гребенівського на Троїцькій вулиці (тепер провулок Рильського) неподалік від Софійського собору під час проведення земляних робіт на глибині майже 1 м знайшли скарб, де було дев’ять срібних монетних гривень вагою майже 1 кг 300 г, два золоті візантійські соліди, золота діадема із сімома кіотцями, на яких зображені Ісус Христос, Богородиця, архангели та апостоли, золота шийна гривна, срібна гривня, золотий і срібний браслети, золотий перстень-печатка із зображенням архангела Михаїла, золотий перстень із вставленим каменем, срібний перстень із зображенням на щитку Ісуса Христа, різні срібні та золоті деталі ювелірних виробів, кусок золотої парчі та шматочки бурштину.

Незадовго до 1914 р. біля будинку № 14 по Стрілецькій вулиці піц час викопування ями для фундаменту будинку знайшли скарб, в якому була одна пара золотих колтів, дві пари золотих сережок, чотири золотих скроневих кілець, один срібний браслет, дві срібні шийні гривни, один срібний перстень. У 1939 р. на цій самій вулиці вирили три срібні медальйони із зображенням Богородиці та архангелів.

Скарби, знайдені у центральній частині Києва, — це не просто речі або ювелірні прикраси, виготовлені з дорогоцінних металів, це виняткові пам’ятки історико-культурної спадщини однієї з найвеличніших середньовічних держав Європи — Київської Русі. Серед них — сотні безцінних виробів, у яких відображена не тільки технологія далекої епохи, її досягнення в ювелірному ковальстві, литві, техніках зерні, емалі, чорніння, карбування, гравірування, а й, найголовніше, передано яскраві образи перехідної епохи від язичництва до прийняття християнства. Особливо часто трапляються зображення Ісуса Христа, Богородиці, архангела Михаїла, архангелів, святих апостолів, а також яскраві образи первісної варварської доби давніх слов’ян — грифони й симаргли, сирини, русалії, лади тощо. То був період зміни міфології первіснообщинного ладу на християнську філософію нового феодального світу. Речі цих скарбів є винятковими матеріальними джерелами для дослідження найяскравішої доби розвитку давньоруської культури Київської Русі.

Більшість скарбів була захована в глиняних горщиках або в мідному чи бронзовому посуді (казанках). Деякі з них зверху заливали воском для кращого збереження речей. За наявністю дорогоцінностей вони відрізняються між собою кількістю і переважанням предметів із золота й срібла.

Залізні замки, на думку дослідника Н. Кондакова, виконували магічну функцію збереження скарбу. Але такий механізм, як замок сам по собі — доволі складний виріб, який коштував дорого, а тому й міг потрапити до скарбу.

Майже всі скарби в Києві знайдено на забудованій у давні часи території міста, і цілком імовірно, що їх закопували в окремих садибах їхніх власників або в місцях, прилеглих до церков і монастирів. За підрахунками П. Толочка та Г. Івакіна, з 60-ти київських скарбів 56 знайдено в так званому Верхньому Києві, тобто в центральній частині міста, де жили заможні верстви населення. З цих скарбів 28 виявлено в місті Володимира, 16 — у місті Ярослава, 12 — у місті Ізяслава-Святополка, тобто на території Михайлівського Золотоверхого монастиря. Відсутність знахідок скарбів на території околиць давнього Києва підтверджує висновки про їхню належність князівським дружинникам, торгівцям і заможним жителям міста, котрі жили в його центральній частині. На жаль, крім праці Г. Корзухіної “Російські скарби IX—XIII ст.”, що вийшла в 1954 p., детального й окремого вивчення київських скарбів досі не зроблено.

Більшість київських скарбів, як і взагалі скарби Давньої Русі, складається з ювелірних жіночих прикрас, виготовлених із золота і срібла. При цьому спостерігається значна перевага ювелірних виробів зі срібла. Це взагалі закономірність для всіх скарбів середньовічної Європи, коли золота було дуже мало, а срібло добували в багатьох країнах. Золото в європейських країнах з’явилося тільки після відкриття Америки наприкінці XV — на початку XVI ст. У Київську Русь воно потрапляло переважно через Візантійську імперію, а срібло — зі східноєвропейських та азіатських країн, зокрема від арабів.

Деякі скарби пов’язані зі знахідками монет Візантії, арабських і європейських країн, Київської Русі. За дослідженнями П. Толочка, в Києві знайдено близько 11000 арабських монет, майже 200 візантійських і незначну кількість монет західноєвропейських країн. Великий інтерес становлять знахідки з майже унікальною монетною гривнею київського типу, що являла собою зливок срібла певної форми й ваги. На території Києва виявлено близько 200 знахідок срібних і золотих гривень, здебільшого так званого особливого київського типу. Монетні скарби дають змогу не тільки робити точніші висновки про час заховання скарбів, а й вивчати торговельні зв’язки Київської Русі з іншими країнами.

Накопичення дорогоцінностей відбувалося в заможних сім’ях. Це були жіночі прикраси, які передавались у спадок від одного покоління до іншого. Зберігали поламані прикраси як дорогоцінний метал, що за потреби міг бути проданий або зданий ювелірові для виготовлення інших речей на замовлення. Найімовірніше, що в мирні часи ці домашні дорогоцінності зберігалися вдома у скриньках, а на випадок небезпеки їх перекладали в горщик, який міг краще зберігатися в землі, й ховали поряд із будинком. Напевне, скарб ховали надто поспішно. Про це свідчать відірвані разом із дорогоцінностями частини святкового одягу.

Особливістю київських скарбів є наявність багатьох елементів із золота і срібла, що були колись деталями жіночих прикрас. У скарбах знайдено певну кількість і так званих київських гривень — одиниць грошового обігу. Деякі прикраси, наприклад нашийні гривни та браслети, використовували і як одиниці грошового обігу.

Київські скарби свідчать, що їхнє знаходження пов’язане з місцями, де жили багаті люди. Основні знахідки припадають на кінець XIX чи початок XX ст., оскільки в цей час почалася інтенсивна забудова центральної частини Києва.

Більшість київських скарбів зберігається у Музеї історичних коштовностей України у Києві.