Франкська торевтика в Київській Русі

Численні золоті й срібні ювелірні вироби, котрими по праву пишається Україна, виконано далеко за її межами. До них, передусім, належать твори франкських майстрів-ювелірів, знайдені у багатьох культурних центрах Давньої Русі: Києві, Чернігові, Переяславі, на Княжій горі (біля Канева) та ін.

Справжньою перлиною серед них є золота кришка від дароносиці з Чернігова, яка зберігається в Музеї історичних коштовностей України і належить до творів видатного валлонського ювеліра XII ст. Годфруа д’Клера з Г’юї. Яким чином твір цього всесвітньо відомого майстра потрапив до Русі — невідомо. Проте однією з визначальних особливостей романського мистецтва Франції другої половини XII — першої половини XIII ст. було посилення культурних контактів із багатьма країнами Східної Європи. І серед них Давня Русь посідала одне з перших місць. Про це свідчать шедеври з прославлених майстерень Ліможа, Лотарингії, Маасу.

В пошуках нових образотворчих засобів лотаринзькі художники відроджували давні традиції античного мистецтва. Еталоном краси знову стали класичні пропорції фігур, майже скульптурна передача об’єму, складні ракурси і динамічні рухи персонажів; нові віяння позначились на характері та малюнку одягу.

Найяскравіше втілення ці ідеї знайшли в легендарних сценах подвигів Геракла, зображених на чернігівській кришці від дароносиці-ciborium. Починаючи з XII ст., цей тип культових посудин, що складався з чаші на низькому піддоні і напівсферичної кришки, використовували для зберігання євхаристичних дарунків. Прийом послідовного зображення кількох епізодів на одній площині, скрупульозна передача деталей поряд з умовністю трактування цілого характеризують цей твір як пам’ятку романського мистецтва.

Саме у романському мистецтві XII ст. цикл подвигів Геракла мав особливу популярність, хоча водночас йому надавали глибшого, символічнішого навантаження, ніж за античності. Так, образ оленя в християнській символіці уособлював душу, котра шукає порятунку, а лев, на якого полює Геракл, символізував сатану, згубника християнських душ. Сам еллінський герой ототожнювався в уявленні середньовічних людей із Христом — “переможцем князя темряви”, а сюжет, зображений на чернігівській кришці, пов’язували з дуалістичною ідеєю боротьби доброчесності із силами пекла і гріха.

Акантова орнаментика з людськими та зооморфними фігурами своїм виникненням також завдячує Давній Греції. В мистецтві романської Лотарингії вона з’являється спочатку в рукописах, а згодом — в архітектурному декорі другої половини XII ст. В торевтиці цей мотив характеризує вироби видатного валлонського ювеліра Годфруа д’Клера, індивідуальний стиль і техніка якого тривалий час впливали на творчість мааських майстрів. Отже, чернігівську кришку від дароносиці можна віднести до виробів 1170—1175 pp.

Основними мотивами романського орнаменту були різноманітні геометричні фігури (коло, квадрат, меандр і стрічка), поєднувані з умовними обрисами рослинних форм.

Наприкінці XI — початку XII ст. потреби у церковному начинні значно зростали. Тільки золотих і срібних виробів уже не вистачало. Тому поряд із дорогоцінними металами широко використовували мідь. Ця особливість відрізняє романське ужиткове мистецтво від попередніх і наступних століть. Примітно, що за своїми формами і художніми якостями мідні вироби не поступалися золотим чи срібним.

У XII ст. виникла нова техніка виїмчастих емалей на міді. Найбільшого поширення вона набула у мальовничому Ліможі на річці В’єнні в Аквітанії, який перетворився на найпотужніший центр із виробництва виїмчастих емалей. Звідси в усі куточки Європи надходили численні вироби культового призначення — релікварії, дароносиці, вівтарні хрести, акваманіли тощо.

Специфіка виготовлення була така: на мідну пластину наносили орнамент і робили заглиблення, призначені для заповнення емалями. Після покриття виробу склоподібною масою його випалювали і шліфували. На відміну від широко відомих у Візантії та Київській Русі перегородчастих емалей при виробництві виїмчастих допускалося змішування в одному заглибленні кількох кольорів, які плавно перетікали один в одний.

Мідний литий свічник, знайдений у літописному Вшижі, за своїм оздобленням і формою наближається до продукції лімозьких емальєрів першої чверті XIII ст. Йому, як і більшості виробів цього художнього центру, притаманне канонічне вирішення поліхромного емалевого оздоблення. Воно грунтується на асоціативній філософсько-релігійній символіці, яка своїм корінням сягає раннього християнства.

Поліхромна фігура вершника на фрагменті накладної пластини від скрині-філактерію, знайденої на початку XX ст. у Києві, чітко вимальовується на золоченому тлі, покритому гравійованими й оздобленими емаллю візерунками. Імовірно, це ілюстрація до легендарного переказу життя котрогось із святих — найчастіший сюжет на виробах аквітанських емальєрів. Схематичний малюнок фігури воїна на коні не порушує враження особливого співвідношення й рівноваги окремих частин композиції, які разом із геометричною орнаментацією є відмітною рисою лімозьких емалей 20—30-х pp. XIII ст.

Виїмчасті емалі другої половини XIII ст. представлені мідною скульптурною фігуркою Христа від розп’яття сирійського типу, знайденого на узбережжі річки Сули. Однобока фігурка, відлита у формі за восковою моделлю, дрібні деталі якої пророблені в техніці кування та гравіювання. Одяг оздоблено блакитною емаллю з білим відливом, а голову, кисті рук, ступні та деякі драпірування вкрито позолотою. Поєднання міді з позолотою для захисту від корозії створювало світлоносний ефект укритої полисками поверхні, що підкреслювало своєрідність фактури кожного металу. Підперезана на поясі довга, до п’ят, туніка-colobium, голова, увінчана короною, драматичний, сповнений страждань вигин тіла розп’ятого Христа свідчать про перехідний етап в іконографії цього образу, який розробляли в майстернях Ліможа впродовж XIII — на початку XIV ст.

Фігурні бронзові свічники та водолії-акваманіли XII—XIII ст. за ареалом поширення й кількістю виробів можуть конкурувати з емалями. Для їх виготовлення середньовічні майстри використовували оригінальний золотистий сплав металу “auricalcum”, що значно відрізнявся від античної та ренесансної бронзи. До головного сплаву, який складався з олова й міді, майстри додавали 25% цинку, внаслідок чого отримували не червоний, а жовтий сплав, тобто латунь. З часом його покривав природний шар патини, надаючи витонченим пропорціям цих виробів особливого шарму.

Серед руїн храму-усипальниці давнього Переяслава знайдено фрагменти унікального монументального вівтарного свічника з тератологічними зображеннями. Його форма й декор навіяні архітектурними скульптурними рельєфами кінця XII ст. Особливий інтеpec викликає капітелеподібне завершення свічника. Чотири рельєфні маски ведмедів у медальйонах розділені вертикальними рослинними паростками з гравіюванням та оздоблені подвійною низкою перлин по верхньому краю. “Яблуко” свічника оздоблене чотирма гротескними масками у вигляді лев’ячих голів. Їхні ретельно пророблені риси перегукуються з нижньою частиною твору — шестипелюстковою розеткою на трьох вигнутих левових лапах, що нагадують деякі лімозькі вироби на межі XII—XIII ст.

Приблизно цим же періодом датують бронзовий литий свічник із Княжої гори під Каневом, в декорі й формі якого переплелися тератологічні й рослинні мотиви. Широку тригранну основу, оформлену схожою на панцир черепахи, підтримують три ніжки у вигляді схематизованих лев’ячих лап. Трипелюсткова чаша для воску повторює гравійовані паростки лілеї у нижній частині свічника.

Водолії — бронзові посудини для обмивання рук у вигляді людської фігури, фантастичної або хижої тварини — в торевтиці Західної Європи виникли у XII ст. Для їх виготовлення застосовували техніку лиття за втрачуваною восковою моделлю. Спочатку на спеціальних болванках-основах майстри створювали воскові об’ємні фігури і покривали їх глиною. Ці форми заповнювали розплавленою бронзою, яка витісняла віск. Глиняну форму розбивали, а бронзову поверхню готових водоліїв шліфували й полірували.

Орнаментика романського стилю з розробкою плоского декору, в якому домінував контурний малюнок, знайшла яскраве втілення в драконах-акваманілах — найулюбленішому мотиві франкських ювелірів того часу. Вони створювали різноманітні варіації страхітливих чудовиськ із чудернацькими, інколи веселими виразами морд, довгими хвостами й крилами, прикрашеними складними рослинними візерунками. Їхня сила полягала у повному відриві від реальної дійсності. Звідси походить абстрактний характер романського мистецтва, насиченого символікою та умовністю.

Опис чернігівської кришки від дароносиці. Виготовлена з чистого золота в горельєфі. Майстер застосував техніку карбування з наступним гравіюванням дрібних деталей. Широка смужка з паростків аканта з шістьма спіральними завитками обрамляє всю поверхню виробу. В мальовниче плетиво трьох медальйонів уписано фігуру оголеного Геракла в широкій пов’язці на стегнах і з великою булавою в правій руці. Він переслідує керинейську лань та немейського лева.