Кам’янець-Подільська фортеця

Кам’янець-Подільський — одне з найдавніших міст Поділля, історичної місцевості України (тепер Хмельницької області), що межує на півночі з Волинню, доходячи на півдні до річки Дністер.

Засноване місто, ймовірно, в X—XI ст., але є археологічні підтвердження існування на його місці давньоримської фортеці. Кам’янець-Подільський займає видовжений овальний скелястий півострів. Ансамбль оборонних споруд складається із замку та міських укріплень. Місто в період середньовіччя мало важливе торговельне й стратегічне значення, а його місце розташування у вигині річки Смотрича, що протікає у високих крутих кам’янистих берегах, створювало особливо сприятливі умови для оборони. Міські укріплення зведено в XIV—XVII ст. Вони розташовувалися по зовнішній кромці обривчастих скель півострова і складалися зі стін та численних веж. У зв’язку з постійною загрозою нападу муровані укріплення міста весь час поновлювали. В середині XVI ст. було споруджено оборонні Руські та Польські ворота. Активна торгівля й постійна загроза татарських вторгнень були причиною будівництва під більшістю житлових будинків широких і глибоких підвалів — часом у кілька поверхів — для зберігання товарів і провіанту на випадок облоги. Ці підвали з часом розросталися, з’єднувалися один з одним і утворили під Кам'янцем-Подільським підземне місто у вигляді сховищ і складів. А в середині XVII ст. центр міста навколо головної площі Ринок мав регулярне прямокутне планування, яке органічно поєднувалося зі збереженим давньоруським плануванням нерегулярного типу, що в поєднанні із замком та своєрідною міською забудовою надало місту надзвичайної мальовничості та неповторності.

Кам’янець-Подільський замок розташований за межами міста на своєрідному мисі і складається з двох частин — Старого та Нового замків. Старий замок, що займає всю його скельну частину, нагадує прямокутник, обабіч якого гордо здіймаються одинадцять веж із бастіонами. Він стоїть біля єдиного входу в місто, до якого вів вузький 9-метровий перешийок. Могутність споруд підкреслюється їхнім віддзеркаленням у водах Смотрича. Перші кам’яні укріплення біля перешийка, що зв’язує півострів із сушею, з’явилися, очевидно, ще в XI—XII ст., а в XIV—XV ст. замок не раз розширювали і добудовували. Впродовж першої половини XV ст. окремі фортифікації вдосконалювали і ремонтували. А наприкінці XV — початку XVIII ст. фортеця зазнала нових змін. За участі італійського інженера-фортифікатора Каміліуса було зведено сім нових веж. На той час у дворі фортеці було п’ятнадцять різних споруд: цех каменярів, цегляна майстерня, пекарня, шо годувала не тільки гарнізон, а й своїх будівничих. У 1541—1545 pp. будівельними роботами керував військовий фортифікатор, інженер і талановитий архітектор Іоб Бретфус (у різних джерелах — Іов Претфес або Претвич (за національністю серб або чех; помер у 1571 p.). Корінних змін замкові укріплення, коли їх перебудували і значно посилили відповідно до нових військових вимог, зазнали в першій половині XVI ст. Спочатку було укріплено муровані стіни та збудовано декілька високих веж, а потім під керівництвом Претвича споруджено ще дві вежі-брами для захисту стін боковим вогнем. А останні значні перебудови залишили свої сліди в другій половині XVIII ст., у період перебування Кам’янця-Подільського під владою турків, які завоювали його в 1672—1699 pp. і відбудували деякі зруйновані під час штурмів споруди.

Завершений вигляд Старого замку остаточно склався вже до середини XVI ст. і дійшов до наших днів як фортифікаційні укріплення, нерегулярні в плані, розміром 175x50 м. Його 9 веж, що збереглися, мають у завершенні машикулі з аркатурою на фігурних кам’яних кронштейнах. Суворі круті скелі 20—30-метрової висоти є природним постаментом для солідного вигляду стін і веж замку, різних за формою та об’ємами. В зовнішньому вигляді Старого замку поєдналися грізна велич, мальовничість і тонка гармонійна узгодженість із ландшафтом. Своєю структурою, кольором і фактурою стіни та вежі є ніби продовженням скель, на яких вони стоять, бо їх збудовано з постелистих брил місцевого каменю. Фортифікаційна споруда органічно вписується у природний ландшафт, гармонійно поєднується з горою, чому сприяє особливість кладки. Стіни й вежі неначе виросли зі скель, на яких стоять. У фортечній архітектурі замку зримо втілилися характерні риси подільської школи зодчества, вплив західноєвропейської ренесансної стилістики.

Під час реконструкції укріплень замку в XVI ст. його суворі форми були збагачені вишуканим оформленням і декором: отвори замкових споруд, завершення веж та інші елементи й деталі набули ренесансного характеру. Найбільший інтерес становить унікальний, і не тільки для українського зодчества, корпус споруд Руських в’їзних воріт із вежами та укріпленнями, які значно посилювали оборону фортеці й були розташовані на правобережній смужці каньйону річки Смотрича. Руські ворота збудовано як досконалу фортифікаційну систему з казематними куртинами та барбаканом — передворітним укріпленням. Башти над воротами мали підйомні мости й опускні грати. Їхній вигляд так само різноманітний і мальовничий, як і веж самого замку. Весь оборонний комплекс становить унікальну й довершену військово-інженерну пам’ятку, що має високі архітектурно-художні якості середньовічного періоду.

Найдавніша частина фортеці — західна стіна, що прилягає до Денної вежі, збудована в давньоруський період і є однією з видатних національних пам’яток військового зодчества. Як дерев’яне укріплення давньоруська фортеця могла існувати на цьому зручному у фортифікаційному відношенні місці з давніх-давен, але давня камінна цитадель з’явилася лише наприкінці XII — початку XVIII століть, проте й досі вражає своєю величиною, могутністю та красою. Наприкінці XII - початку XIII ст. в зв’язку з тим, що у військовій тактиці того часу застосовували організовану облогу фортець, на західному, “найвиразнішому” боці звели камінну стіну з вузькими бійницями для стрільби з лука, бо на той момент вогнепальної зброї ще не було. Наступний етап будівництва припадає на 1370-і роки. Тоді до камінної стіни з прямокутною вежею добудували круглі в плані вежі та стіни, з яких сформувався замкнений дворик.

Ліворуч від вхідних воріт розташована найвища вежа фортеці, що називалася спочатку Папською, а потім Кармалюковою. Складена з рваного каменю, вона ефектно виділяється в загальній композиції замку. Починали будувати її в XV—XVI ст., а завершував її зведення в 1540-х роках Претвич, який зміцнив її фундамент і створив спеціальні ворота в першому ярусі для викочування гармат. Висота вежі — 28 м, вона здіймається над землею неприступною твердинею. Названа Папською на знак вдячності городян папі римському Юлію II за його допомогу у фінансуванні в 1503—1517 pp. будівництва замку. Юлій II насаджував католицизм на слов’янських землях і розраховував виділенням коштів і зміцненням цієї фортеці не тільки створити оплот римської церкви на Поділлі, а й неначе щитом прикрити Європу від можливих турецьких і буджацьких воєнних візитів. Про його причетність до будівництва свідчать рештки його герба на східному фасаді Папської вежі. А сучасну свою назву вона отримала від імені Устима Якимовича Кармалюка (1787—1835), народного героя, який очолював із 1813 р. загін повстанців на Поділлі, а в 1832—1835 pp. був ватажком селянського руху на Правобережній Україні чисельністю в 20 тисяч. Із цієї вежі, відомої своїми похмурими казематами, втекти, як вважалося, було неможливо, але ув’язнений до неї у 1818—1823 pp. український робінгуд здійснив кілька вдалих втеч, про які український народ склав легенди, що містять і правду, і романтичний вимисел.

На другому розі Старого замку — Нова східна, або Чорна вежа. Розташована біля входу на територію фортеці, вона разом із Папською охороняє вхід до внутрішнього двору замку, а сама Нова вежа закриває дорогу до міста. Оскільки її фортифікаційне значення у системі міських укріплень було дуже велике, вежу будували як ключову, а згодом безліч разів перебудовували. Вона виділяється з-поміж міських укріплень не тільки своєю масивністю, а й п’ятигранною формою. На стіні її східного фасаду — кам’яна дошка з написом про те, що її побудував у 1544 р. Претвич. У середині вежі, яка стоїть на 40-метровій скелі, є глибокий колодязь, пробитий у товщі каменю в XVII ст., як вважається, під час турецького панування. Проте достеменно відомо, що колодязь існував задовго до будівництва вежі, ще в XV ст. Від її водопідйомного пристрою до наших днів збереглося велике дерев’яне колесо, за допомогою якого з величезної глибини вода надходила до замку.

Дев’ять веж і стіни, збережені донині, являють собою потужні кам’яні циліндри, майже без прикрас. Але деякі з них мають завершення у вигляді аркатури на фігурних кронштейнах. Промовисті назви й інших веж фортеці. Неподалік Кармалюкової була вежа Ковпак. На стикові стін, за кілька метрів від неї, здіймається Тенчинська, за нею — Біла або Ляська, Денна. Поряд із давньоруською Денною на 17 м за стіни виступає Нова західна вежа, 20-метрова в діаметрі, — найбільша споруда замку. ЇЇ розміри можна пояснити тим, що винесена на крайню точку мису, вона в ранньому середньовіччі приймала на себе основний удар противника. Безпосередньо поряд з нею — Мала західна вежа, яка утворює з Новою західний фортечний бастіон. Вежа Рожанка завершує західну стіну з півночі. Водяна вежа розташована на північ від головного двору Старого замку і поставлена під скелею на правому березі річки. Її розташування не випадкове: вона стоїть за 15 м від північної стіни над колодязем, з якого безперервно надходила вода до фортеці. Вежа Водяна колись з’єднувалася з Рожанкою підземним ходом. Північна стіна, що стоїть над дорогою до фортеці та міста, посилена стрункими Комендантською та Лянцкоронською вежами, силуети яких видно здалеку.

Історичні події не могли не залишити своїх слідів на могутніх укріпленнях: в окремих місцях їхня поверхня зруйнована гарматними снарядами і кам’яними ядрами (деякі з них застрягли в міцних фортечних стінах, нагадуючи про колишні часи). Вони зберегли сліди штурмів фортеці турецькою армією чи польським військом, мають й відмітини татарських гармат. Твердиня над Смотричем, яку будували українці, поляки, турки — усі, хто жив на українській землі або приходив на неї з метою завоювання, зберігає безліч таємниць і загадок. Розгадати одну з них стало можливим завдяки відкриттю, зробленому кілька років тому: появі давньоруської фортеці на вигині річки Смотрича могли передувати дако-римські укріплення, наявність яких, відповідно до наукової гіпотези О. Пламеницької, підтверджує архітектура Замкового мосту, зведеного в II ст. як віадука із кам’яними пілонами та дерев’яними фермами і критого новими кам’яними конструкціями за участі вірменських і польських майстрів у середньовіччі. Це вказує на давнішу історію Кам’янця-Подільського як поселення.

Із західного боку, неподалік передмостових укріплень, було відкрито підземний хід. За переказами, він начебто з’єднував Кам’янець-Подільську фортецю з Хотинською, розташованою більше як за 20 км від неї. Хід веде на подвір’я фортеці і зв’язаний із системою підземних комунікацій. Під час облог захисники замку цими таємними підземеллями пробиралися за його стіни — поповнити запаси їжі та води, привести допомогу. Ці ходи чекають на своїх дослідників. Укріплення Старої фортеці і нової замкової частини, що перебуває в безпосередній близькості від неї, належать до різних історичних періодів — від часів давньоруської держави XII—XIII ст. до XVIII ст. — часу будівництва Нового замку.

Розвиток артилерійської вогнепальної зброї вимагав згодом, на початку XVII ст., створення новішої, досконалішої на той час бастіонної системи кам’яних та земляних укріплень із високими валами і глибокими ровами. Їх було зведено з напільного боку за 23 м від Старого замку за проектом французького фортифікатора Теофіла Шомберга. Вони дістали назву Нового замку. Розташовані навпроти найдавніших західних стін Старої фортеці, нові укріплення утворювали прямокутний дворик, зусібіч оточений валом і ровом із двома трикутними висунутими за лінію валу бастіонами. У фортеці були влаштовані контрескарпи, артилерійські батареї над підваллям. Під валом розташовувалися казарми, були збудовані приміщення для зберігання боєприпасів і провіанту. Нові укріплення фортеці з’єднувалися зі Старою фортецею за допомогою розвідного моста, здатного за короткий термін відрізати давні укріплення та власне територію міста від противника.

Чудове місто і його фортеця неначе зійшли зі сторінок казок, вони навіюють дух романтики, лицарства і подвигів, кличуть до себе прихованим і нерозгаданим. Безкінечні, як шляхи України, пам’ятки та вияви таланту й геніальності народу, художня культура якого — живе свідчення його багатовікової історії. Місто-заповідник живе повноцінним життям, зберігаючи усталене й розвиваючи нове.