Архітектурний ансамбль Львівського братства

Серед яскравих архітектурних пам’яток загальноєвропейського значення міста Львова ансамблеві споруд Львівського братства належить особливе місце завдяки важливим і унікальним в архітектурному плані будівлям, його розташуванню в самому центрі й належністю до окремої релігійної організації, що відігравала велику роль у культурно-релігійному житті України. Він розташований на розі кварталу, що примикає до оборонної стіни давніх укріплень міста між Королівським і Міським арсеналами, біля так званої босацької хвіртки. До цього ансамблю належать Успенська церква, дзвіниця — Вежа Корнякта, каплиця Трьох святителів і будинки, у яких перебували різні установи братства, серед яких були типографія і школа.

Увесь архітектурний ансамбль об’єднано діяльністю Львівського ставропігійського братства — національно-релігійної громадської організації, заснованої у 80-х роках XVI ст. Створення братства було спричинене посиленням гноблення українського населення, його культури та православної церкви після укладення Люблінської унії 1569 р. про об’єднання Великого Литовського князівства зі шляхетською Польщею у федеративну державу — Річ Посполиту. Діяльність Львівського братства активізувалася після Брестської церковної унії 1596 р. про об’єднання православної та католицької церков на території України та Білорусі, створення греко-католицької уніатської церкви. Львівське братство стало громадською організацією для захисту національно-культурних і релігійних прав українського населення, його просвітництва, навчання та об’єднання навколо української національної ідеї. Братство домоглося права ставропігії, тобто непідлеглості будь-яким релігійним установам, зокрема й місцевим православним митрополитам. У 1586 р. братство заснувало школу, а згодом і друкарню.

Церковні братства при окремих церквах в Україні існували здавна й були своєрідною організацією-громадою міщан для підтримки релігійної діяльності в церковних приходах. Але православна церква існувала в умовах, коли Україна й Білорусь входили до іноземних держав, офіційною релігією яких було не православне християнство, а католицтво. Тому протягом XV—XVI ст. відбулося її культурне зубожіння, внаслідок якого малоосвічене православне духовенство втрачало свій авторитет у народу. Піднести освіченість не тільки духовенства, а й усього українського люду, їхній авторитет і обізнаність у справах культури й релігії — таку місію визначили для себе наприкінці XVI ст. церковні братства, серед яких найактивнішим було Львівське. Львів у той час був одним із впливових центрів торговельно-економічного і культурно-духовного життя у Речі Посполитій, був тісно пов’язаний із багатьма містами всієї Європи.

В ансамблі споруд Львівського братства центральне місце займає Успенська церква, збудована в 1591—1631 pp. за проектом італійського архітектора Павла Римлянина, Войцеха Капіноса та Амвросія Прихильного. Цю церкву часто називали Братською або Волоською. В будівництві та спорядженні церкви фінансову допомогу надавали навіть православні господарі Молдови й царі Росії, які таким чином підтримували утвердження незалежності православних релігійних культурно-просвітницьких організацій у Львові та боротьбу членів братства проти польсько-католицького засилля. Про це свідчать зображення їхніх гербів на центральному куполі, а також документи і листування Львівського братства з проханням про фінансову допомогу.

Перед організаторами і замовниками будівництва — львівськими “братчиками” — та виконавцями-будівельниками постало складне завдання: спорудити цілісний комплекс у центральній частині середньовічного міста. Це ускладнювалося обмеженим простором і негативним ставленням до цього центральної влади. Для спорудження Успенської церкви було використано місце давньої мурованої церкви, малюнок якої зберігся на печатці братства. Її звів іще в 1547—1559 pp. архітектор Петро Італьчик. Церкву розташовано на розі кварталу, забудованого триповерховими будинками, а ширина Руської вулиці, на яку виходив бічний фасад церкви, становила лише 10 м. Трохи раніше за спорудження церкви було почато будівництво невеликої каплиці Трьох святителів. Через нестачу фінансування саме будівництво тривало довго. Якщо каплицю Трьох святителів почали споруджувати в 1590 p., а закінчили в 1671 p., то Успенську церкву зводили з 1591 р. до 1631 р. Після завершення будівництва каплиці збудували вежу-дзвіницю в 1672—1678 pp. Створення всього цього архітектурного комплексу Львівського братства тривало майже століття.

Оздоблення львівської Успенської церкви є найкращим зразком завдяки широкому використанню техніки орнаментального різьблення кам’яних архітектурних деталей. Внутрішнє оздоблення церкви зроблено за допомогою розписів. З іконостасів, що збереглися до нашого часу, іконостас Успенської церкви у Львові вважають найстарішим. Його було перенесено і встановлено у церкві села Великі Грибовичі біля Львова.

У церкві є ікони живописців Миколи Петрахновича, Федора Сеньковича та ін. До наших днів дійшла одна з ікон з образом Богоматері, яку написав визначний український майстер М. Петрахнович у 1635 р. для фасаду біля входу до Успенської церкви. Богоматір, котра тримає немовля на лівій руці, зображено на повний зріст. Її образ сповнений життєвих рис, роздумів над долею своєї дитини. В зображенні помітні не тільки притаманні українському іконописному живопису елементи втілення цього найпопулярнішого образу, а й вплив художників Італії. Цікавим художнім твором з іконостаса Успенської церкви є “Таємна вечеря”, написана в 1638 р. На відміну від інших зображень, на ній Ісус Христос з апостолами сидить не за круглим столом, а за звичайним для сільської хати прямокутним. Усі образи також узято з народного середовища. Дослідники вважають два фрагменти із зображеннями євангельських страстей, які зберігаються в Успенській церкві у Львові, частиною іконостаса, що загинув під час пожежі. Автором цих творів був досвідчений і популярний майстер-живописець Ф. Сенькович. Новий іконостас після пожежі в Успенській церкві робив учень і зять Ф. Сеньковича — М. Петрахнович, котрий завершив роботу над ним у 1637—1638 pp. Він відображає етап у розвитку оформлення іконостасів, коли вони перетворюються на цілу живописну стіну в церкві, але в них іще не було створено завершеної ієрархії зображень.

Каплицю Трьох святителів збудовано за проектом архітектора Андрія Підлісного. Розташована вона між церквою та дзвіницею. Зовнішню і внутрішню поверхні каплиці оздоблено різьбленням на камені. Декоративно оформлений портал каплиці — шедевр архітектурно-декоративного кам’яного різьблення XVII ст.

Біля стін Успенської церкви та каплиці Трьох святителів височить струнка дзвіниця, яка вища за церкву майже в 2,5 рази. Дзвіницю, або Вежу Корнякта, створив архітектор Петро Барбон. Вона має чотири яруси, які поступово зменшуються, підкреслюючи вдавану значну висоту дзвіниці. Верхівку її оточують чотири тонкі конусоподібні шпилі з хрестами. Вони підкреслюють стрімкість не тільки високої верхівки дзвіниці, а й усієї споруди.

Увесь цей комплекс повністю споглядається тільки з подвір’я братства, де добре видно всю гармонію переходу від високої дзвіниці до меншої Успенської церкви і ще меншої каплиці. Крім гармонійно поєднаного архітектурного оформлення будівель ансамблю, в єдине ціле його об’єднує й однаковий матеріал із вапняків, видобутих на околиці Львова у Красовому, і характерна кладка та декоративна обробка.

Найголовнішою рисою ансамблю є гармонійне співвідношення різних за розмірами та композиційним принципом побудови його частин, які становлять єдине ціле. Найвища в ансамблі вежа-дзвіниця займає домінантне положення, її добре видно з міста. Прилегла до неї Успенська церква через меншу висоту ледве помітна навіть із вулиці, бо над нею височить дзвіниця. Деякі дослідники навіть порівнювали їх співвідношення з дзвіницею на площі Святого Марка у Венеції, яка підкреслює своєю величністю невелику за розмірами Лоджетту.

В архітектурно-просторовому плані ансамбль Львівського братства є досить унікальним зразком середньовічної міської забудови. Його значущість і певна автономність в архітектурному обличчі міста того часу досягнуті не тільки завдяки використанню здобутків європейської ренесансної архітектури з поєднанням традицій українського церковного зодчества, а й досить умілому розташуванню ансамблю, гармонійному вирішенню багатьох об’ємно-розмірних співвідношень між окремими будівлями.

Успенська церква складається з трьох частин, розташованих по її довжині зі сходу на захід: притвору (бабинця), основної зали зі стовпами посередині та вівтаря. В архітектурній системі церкви використані ордери стилю Ренесансу. Її фасади оформлено у вигляді пілястр тосканського ордера та арками, накритими великим карнизом. Верхню частину церковної будівлі увінчують три куполи з ліхтарями в них. Найбільший купол перекриває вівтарну частину. Центральний купол розміщений на арках, які спираються на чотири стовпи. У західній частині церкви зроблені хори. За загальною схемою побудови храму Успенська церква повторює традицію тризрубних триверхових дерев’яних церков, поширених в Україні, але архітектурне оздоблення її виконане на основі досягнень західної школи доби Ренесансу.

Внутрішнє та зовнішнє оздоблення львівської Успенської церкви є найкращим зразком завдяки широкому використанню техніки орнаментального різьблення кам’яних архітектурних деталей. М’якість матеріалів із каменю з породи пісковиків та вапняків зближувала техніку декоративної обробки храму з різьбленням на дереві. А тому й багато орнаментальних мотивів кам’яного та дерев’яного різьблення дуже близькі між собою. Із зовнішнього боку Успенської церкви найбільшою виразністю й досконалістю відзначаються барельєфи метоп із чіткими композиціями та вдалим масштабом зображень. На барельєфах зображені різні біблійні сцени Старого Завіту. Оскільки в українському мистецтві ше не було давніх традицій у зображенні монументальної скульптури, то майстри відбирали для цього найголовніші персонажі, відомі за іконним живописом. При цьому старозавітні персонажі часто зображували з реалістичними деталями одягу того часу. Так, наприклад, Мельхіседек одягнений у підрясник, Аарон — у лицарські обладунки, цар Давид — у міщанський жупан. Якщо в деяких образах скульптор намагався передати навіть психологічні характеристики, взаємодію між персонажами, то постаті Богоматері та Ісуса Христа взяті з народних різьблених декоративних речей релігійного вжитку.

Дослідники вважають, що барельєфи метоп виконували два майстри, один із яких був ювеліром, а другий — майстром дерев’яного різьблення. Аналіз інших аналогічних творів цього часу не виключає участі в цих роботах відомого ювеліра Касьяновича та братчиків-різьбярів Костянтина і Якова Кульчицьких. Золотар Касьянович для Успенської церкви Львівського братства зробив і хрест на седесі з майстерно виконаними зображеннями Ісуса Христа та рослинного орнаменту.

Іконостас церкви створено на основі чіткої системи ордерної композиції ренесансного стилю. Для нього характерне застосування стриманих архітектурних форм, різних обрамлень, плоского рослинного орнаменту, поєднання малюнка голівок ангелів із додаванням до них об’ємних крилець. Різьблення іконостаса виконував майстер Станіслав Дріар.

Каплиця Трьох святителів прямокутної форми, її фасад поділений пілястрами на три частини. У середній розміщений портал із півколонами та півциркульним входом. Сусідні крайні частини розділені великими півциркульними вікнами. Каплиця має три куполи, що спираються на систему арок, в якій одна пара арок більшого розміру тримає на собі іншу, меншу. В куполах зроблені широкі вікна з арками до верху. Куполи завершуються маленькими напівкруглими верхівками, що повторюють архітектуру куполів з аркоподібними вікнами.

Біля аркового входу до каплиці — півколони на низькому прямокутному п’єдесталі. Всі складні архітектурні елементи портика заповнені різьбленим рослинним орнаментом, який виконано так детально й досконало, ніби це зроблено не на камені, а на предметах ювелірного мистецтва. Скульптурною завершеністю відзначаються і зображення маскаронів на прямокутних п’єдесталах порталу.

Дзвіниця Успенської церкви — заввишки 40 м без наметового покриття. Квадратна у плані, спирається на могутні кутові пілони, простір між якими заповнено вузькими глухими парними арками. Яруси між собою розділено широкими карнизами, що тримаються на пілонах. У глухих арках зроблено маленькі віконця. Спочатку дзвіниця мала три яруси, а наприкінці XVII ст. у ній надбудували четвертий ярус із куполом у середині та маківкою на колонах, яка завершується ще меншою маківкою з високим хрестом.