Ханський палац у Бахчисараї

Хто не чув про легендарний Бахчисарайський фонтан сліз, оспіваний О. С. Пушкіним і А. Міцкевичем? Завдяки поетам і літераторам, які написали хвалебні оди про нього, фонтан став візитною карткою не менш значної пам’ятки — ханського палацу в Бахчисараї, до комплексу якого належить і фонтан. Палац є однією з найцікавіших і найоригінальніших споруд Криму. За словами О. М. Горького, він — “золоте дно історичної науки”, оскільки в ньому збереглося багато відомих пам’яток архітектури різних епох. Німецький посол при дворі кримського хана барон Тотт у 1769 р. стверджував, що палац, збудований колись у китайському дусі, відновлений у турецькому, а французький посол граф де Сегюр писав у 1787 p., що ця споруда повторює в мініатюрі Стамбульський сераль — палац турецького султана.

Бахчисарай — давня кримська земля... Розташований на стику зовнішнього та внутрішнього пасм Кримських гір, на південному заході півострова у мальовничій широкій долині, Бахчисарай був ідеальним місцем для створення ханської столиці. Звідси вели торговельні шляхи в степовий та східний Крим, в південні та західні його райони.

В 1223 р. на території багатонаціонального Криму з’явилися монголо-татари. Відтоді північні кримські степи стали місцем їх кочовищ. Вони утворили Кримський юрт, підпорядкований Золотій Орді, зі столицею Солхат (Старий Крим). Кримський юрт зміцнів економічно й політично. У першій половині XV ст. Хаджі-Гірей (помер 1466 р.) проголосив його незалежним, і Кримська орда відійшла від Золотої. На півострові встановилося самостійне ханство на чолі з династією Гіреїв. Кримські татари постійно воювали, чинили розбійні напади й грабіжницькі походи в Україну, Росію, Польщу та Черкесію. Щороку вони нападали на сусідні держави та брали в полон десятки тисяч людей, котрих потім продавали в рабство. Крим поступово перетворився на міжнародний невільничий ринок.

Після переходу до осілості татари почали монументальне будівництво, однак, не маючи ні своїх будівельних традицій, ні кваліфікованих майстрів і робітників, були змушені для зведення значних будівель палацового, культового й оборонного значення залучати полонених ремісників і вільних майстрів, яких запрошували з інших країн, зокрема вірменів. Це помітно позначилося на особливостях споруд, у тому числі й на ханському палаці XV ст. в Дюрбе-Азіс (Бахчисараї). Незважаючи на численні перебудови XVIII—XIX ст., ансамбль доніс до наших днів сліди далеких подій XV ст.

Після вторгнення турків на півострів кримський хан Менглі-Гірей був змушений перенести свою столицю з неукріпленого й розташованого на рівнині Солхата в Кирк-Ор (Чуфут-Кале), а згодом — у Дюрбе-Азіс, переховуючись від нових непрошених гостей — турків. Татари спочатку ввійшли в контакт із турками, котрі поступово освоювали південне та східне узбережжя Криму, а після тривалої облоги до 1475 р. захопили могутню Кафу, а також столицю християнського князівства Феодоро — місто Мангул. Урешті-решт кримчаки, не маючи змоги опиратися зовнішній військовій силі, потрапили у васальну залежність від султанської Туреччини. Відчуваючи небезпеку, честолюбний кримський хан вирішив перенести свою столицю в давню фортецю Чуфут-Кале. Лише тут, на неприступному гірському плато з міцними стінами та вежами, створеними населенням іще в X ст., він міг почуватися у безпеці від зовнішніх ворогів і постійних змов беїв у період безперервних феодальних заколотів, через що Кримське ханство як самостійна держава проіснувало порівняно недовго.

Згодом вузька долина в Кирк-Ор стала затісною для численного війська та придворної челяді. Тому на початку XVI ст. Менглі-Гірей вирішив знову перенести свою ставку з Кирк-Ор у ширшу частину зеленої і тихої бахчисарайської долини, оточену з усіх боків скелястими ущелинами і багату на джерела та плодючі землі, обравши для будівництва нової столиці ущелину з невеликою річкою Чурук-Су (Гнила вода). Тільки тут можна було надійно сховатися з багатою здобиччю й полоненими після нападів на сусідні землі. Було вирішено звести на березі цієї річки палац, що потопав би в прекрасних садах. Напевне, звідси й походить назва міста Бахчисарай (у перекладі з татарського — “палац у саду”). На навколишні скелі як на природний захист сподівався могутній кримський хан, упевнений у недоступності для ворогів своєї резиденції. Вигідні оборонні рубежі міста та природні умови виключали необхідність влаштування значних укріплень. Саме тому Бахчисарай, будучи столицею Кримського ханства, ніколи не мав жодних оборонних укріплень, і в разі небезпеки ханський двір, кинувши місто напризволяще, тікав у гори.

Будівництво палацу пов’язують з іменем сина Менглі-Гірея, за якого Бахчисарай уперше згадується як місцеперебування хана. Щодо точної дати зведення палацу думки вчених розходяться: називаються 1503, 1519 і 1533 pp. Однак остання з наведених дат найточніша, оскільки саме під цим роком згадується активна будівельна діяльність на території палацу, що тривала десь до 1551 р.

Бахчисарайський палац розташований у старій частині міста, і йти до нього доводиться схилом долини річки Чурук-Су. Тому побачити його можна, лише пройшовши досить довгий шлях вузькою вулицею міста. Однак утома миттєво зникає, шойно перед очима постає композиція палацу — така вона незвичайна й прекрасна. Мальовнича панорама його споруд і культових будівель — мінаретів і мечетей — розкривається вся й одразу в оточенні невеликих будиночків житлової забудови старого Бахчисарая.

Розкішний Бахчисарайський палац — своєрідний середньовічний ансамбль східного типу, де зосереджено все необхідне для життя його царственого володаря. Будівля була оточена великими фруктовими садами, шо прилягали до її воріт і стін з півдня та заходу, гостьовими приміщеннями з квадратною дозорною вежею — з півночі, численними корпусами гаремів і приміщень для челяді. На схід від нього розташована Велика ханська мечеть, кладовище ханів, а за ним — різні службові й господарчі приміщення, стайні. Ханський палац, крім того, був адміністративно-управлінським центром, що включав ханську канцелярію та вищий судовий орган у так званій залі ради та суду. Комплекс створювали італійські, іранські, турецькі, вірменські, українські та російські майстри.

Перед входом на територію ансамблю — старовинний (XVI ст.) міст і головні ворота з павільйоном для варти. На воротах зображення змії — герба роду Гіреїв. Арка проїзду виводить у просторий внутрішній дворик, на який виходять палацові споруди: головна будівля палацу, Соколина вежа й велика соборна мечеть із чотирма високими й пишно декорованими геометричним орнаментом мінаретами. Більшість із них зведені до XVIII ст., але є й не такі давні, створені після 1736 p., коли велика пожежа знищила кілька споруд ансамблю й виникла необхідність їх відбудови. До найдавніших споруд належить основна будівля комплексу, до якого органічно входили зала ради та суду, мала палацова мечеть і фонтанний дворик, а також розташована в західній частині ансамблю лазня Сари-Гюзель (Жовта красуня), що збереглася до наших днів майже без змін. Це центрична будівля з міцними товстими стінами, без вікон, світло в неї проникає крізь отвори у вигляді зірок і напівмісяців. Під підлогою було зроблено опалення, а гаряча й холодна вода надходила трубами.

Відбудова палацу почалася в 40-х роках XVIII ст. за хана Крим-Гірея. Зі Стамбула везли будівельні матеріали, їхали досвідчені майстри. Після пожежі зведено соборну мечеть Біюк-хан-Джамі — відремонтовано, перебудовано і прикрашено вишуканими декоративно-орнаментальними панно. Розміщені на східній стіні мечеті, вони вражають складністю візерунка: в кожному малюнку (квадраті, ромбі, глечику) арабською мовою вписано окремі фрази з Корану, помітні й мотиви українського орнаменту. Два стрункі мінарети Великої мечеті являють собою високі вежі з крученими сходами всередині й балкончиками нагорі. Їх зроблено з добре оброблених плит каменю і скріплено свинцем. У ці ж роки було відбудовано стіни головного двору, вцілілі від пожежі споруди, в 1753 р. — альтанку в гаремному саду, а в 1763 р. за хана Крим-Гірея встановлено Фонтан сліз, завершено будівництво й оздоблення палацу загалом. Велика мечеть частково закриває стіну ханського кладовища з куполами двох мавзолеїв-дюрбе. Завершують перспективу господарчі корпуси палацу. Подвір’я закінчується садовими терасами, що піднімаються схилом гори. Там, над спорудами палацу, стоїть мавзолей Діляри-Бікеч, котра в О. Пушкіна була прообразом героїні поеми “Бахчисарайський фонтан”. За наявними описами первинного вигляду палацу й залишеними нотатками очевцдців, зокрема ад’ютанта Мініха Манштейна, планування й зовнішній вигляд його після відбудовних робіт і перебудов XVIII ст. практично не змінилися.

Загальна площа території ансамблю — понад 4 га. Центром є головне подвір’я прямокутної форми. Це — палацова площа, де проводили паради й збиралася феодальна знать перед нападами на Росію та Україну. Над входом у палац — вартова башта, така сама — у південній частині двору, звідки видно внутрішній двір і підступи до ханської резиденції. Головний комплекс палацу складається з низки споруд, пов’язаних між собою переходами. З двору їх прикрашають карнизи з різьбленням і розписом. Дахи — з червоної і темно-зеленої черепиці, над ними — численні, прикрашені різьбленням димоходи. Від головного корпусу через проїзну арку можна потрапити в Посольський двір-сад — наймальовничіший і найпоетичніший куточок палацу.

Серед усіх численних будівель комплексу, з усього розмаїття форм, кольорів, орнаментів особливу увагу привертає портал “Залізних дверей” — вхід у Посольський сад і одна з найдавніше датованих споруд комплексу. В 1503 р. його створив із місцевого вапняку, прикрасивши поширеним в епоху італійською Відродження рослинним орнаментом — “фрязькими травами”, італійський зодчий Але-віз Новий на прізвисько Фрязін. Він відомий також проектуванням і будівництвом Архангельського собору Московського Кремля — дивовижним зразком архітектури й найбільшої споруди Москви початку XVI ст., зведеної за указом Івана III до 1508 р. А творіння своє на кримській землі майстер Алевіз залишив, їдучи з послом Д. Лазаревим на запрошення московського князя з Італії через Молдову та Крим (оскільки тривала війна з Литвою) для будівництва соборів, але був затриманий (в 1503 р.) кримським ханом Менглі-Гіреєм у Бахчисараї на півтора року. За цей час він виконував різні будівельні роботи. Саме тоді створив і цю унікальну пам’ятку, назва якої тюркською звучала як Демір-Капу. Портали Архангельського собору подібні за своєю орнаментикою до порталу “Залізних дверей”. Мабуть, вдалася майстрові його робота в кримського хана, бо він вирішив повторити її в Московії. Проте бахчисарайський портал багатший, насиченіший і виразніший. Крім того, він прикрашений арабською в’яззю, яка улесливо й пихато вихваляє замовника: “Цей надзвичайний вхід і ці надзвичайні двері споруджено за велінням Менглі-Гірей-хана, султана двох материків і хакана двох морів”. Шедевр італійського зодчого справедливо вважають унікальним.

У будівництві палацу брав участь і Омер-живописець, чудовий іранський художник, скульптор і архітектор. Він збудував альтанку для Селямет-Гірея (1753 p.), виконав живописні й ліпні декоративні роботи, розписав наличники вікон і дверей під мармур, зробив каліграфічні написи на зовнішніх стінах Великої ханської мечеті, брав участь у розписі Малої ханської мечеті, прикрашаючи її купол. Але найдосконалішим витвором Омера є Фонтан сліз (1764 р.) — унікальна пам’ятка архітектури малих форм, розташована у Фонтанному дворику палацу. Поетичний образ, символ людського горя, гранично виразно втілено в холодному камені. Фонтан — легка, витонченого різьблення мармурова плита, на ній у неглибокій ніші криволінійного завершення розміщено розетку, з якої дзюркотить вода до прямокутних мармурових чашечок. Достеменно історія створення цієї чудової споруди не відома, але в словах придворного поета, який придумав піднесений за своїм змістом напис: “О, шейхи! Ми самі бачили Дамаск і Багдад!”, можливо, міститься натяк на джерело натхнення іранського художника та звеличення будівничого, який “витонченістю розуму знайшов воду і зробив прекрасний фонтан”.

Проте величезна кількість палацових фонтанів, що вдень і вночі дзюркотіли в тиші та прохолоді садів, наповнюючи численні басейни й охолоджуючи дзвінкими струменями повітря, водоспадів в околицях Бахчисараю не могли зрівнятися з цим фонтаном. До вишуканої граціозності архітектурних форм фонтана народний поговір додав поетичну легенду, створивши незабутню пам’ятку — символ скорботи й вірного кохання. Фонтан сліз присвячено Діляри-Бікеч (у перекладі з тюркської “діляри” — “прекрасна, та, що тішить душу”, “бікеч” — “княжна”) — коханій дружині або наложниці Крим-Гірея. В минулому він стояв біля мавзолею Діляри-Бікеч, що самотньо височіє на пагорбі за Братським кладовищем. Це восьмигранна призма, увінчана куполом, кожен із боків якої розбитий на частини подвійним рядом із трьох арочок і вікон і в оформленні котрого відобразилася витончена декоративність європейських художніх впливів XVIII ст. У вирішенні інтер’єрів палацу присутня й “ордерність”: в оздобленні деяких його кімнат, у виконанні розпису в стилі турецького бароко. Елементи стилю рококо присутні в різьбленні мармурового надгробка Крим-Гірея — найбільшого й найбагатшого на ханському кладовищі.

Вважається, що Діляри була за національністю чи то грузинкою, чи то черкескою й померла в молодому віці. Проте історичних підтверджень цей міф не має й оповитий поетичними легендами. Завдання Омера при створенні цього фонтана полягало в тому, щоб зобразити невтішне горе хана Крим-Гірея, не порушивши мусульманських канонів, що забороняють зображення людського обличчя. Тому іранець застосував символіку в зображенні: він прикрасив мармурову плиту рослинним орнаментом, а в ніші зобразив око, з якого, немов сльози, ллється джерельна вода. Вона наповнює чашу, що символізує серце, й перетікає у дві малі, неначе тимчасово полегшуючи слізьми страждання, а потім знову приходить біль у вигляді великої чаші, нагадуючи про передчасну втрату. Втіха та радість змінюються болем і стражданнями — і так усе життя...

Внизу фонтана Омер розмістив символ сумніву — равлика, через який краплі потрапляють у землю: все минає — і кохання, і влада, і печаль, і саме життя. Згодом, за наказом князя Г. О. Потьомкіна, фонтан перенесли від мавзолею у Фонтанний дворик. У верхній чаші Фонтана сліз завжди, за традицією, лежать дві троянди — біла та червона, як ті, що поклав сюди колись Пушкін, котрий створив під враженням почутої легенди свій безсмертний твір. А через п’ять років у Бахчисараї побував великий польський поет Адам Міцкевич, написавши сонет “Бахчисарай”.

Форми цього фонтану втілив у 1830—1840 pp. англійський архітектор В. Гунт у авторському варіанті Фонтана сліз для палацу Воронцова в Алупці. Крім цього, в 1850-х pp. у петербурзькому Ермітажі було споруджено чотири однакові фонтани з червоного мармуру з білими мармуровими раковинами на зразок бахчисарайського. Але обидва ці варіанти — алупкинський і петербурзький — є не абсолютними копіями, а самостійними творами-ремінісценціями, створеними на основі досконалої ідеї знаменитого іранського зодчого-філософа. У Фонтанному дворику розташований іще один із шести найвідоміших на території заповідника фонтанів — Золотий (Мазгуб), споруджений у 1733 p., за правління хана Каплан-Гірея. Обидва фонтани реставровані в 1960—1965 pp., і їм повернуто первинний вигляд.

Загадкові й красиві, особливо через багато століть, численні будівлі та споруди комплексу Бахчисарайського ханського палацу — басейновий садок, Літня та Фруктова альтанки, палацові мечеті, Кавова кімната, Посольська зала й особисті покої ханів. У покоях на другому поверсі палацу зберігся такий напис: “Ця споруда, як сонячне світло, осяяла Бахчисарай. Дивлячись на мальовничий вигляд палацу, ти подумаєш, що це — низка морських перлів, це неперевершений діамант. Дивися! Це прекрасне місце є джерелом радості, і кожний погляд на нього стане хвилюючим морем насолоди”.