Гравюри “Києво-Печерського патерика” майстра Іллі

Започатковане Іваном Федоровим в Україні мистецтво книги у XVII ст. розвивалося у Львові й інших центрах Галичини. В цей час художники дедалі більше уваги приділяють не тільки оформленню титульних аркушів, заставок, кінцівок і зображень євангелістів, а й іншим ілюстраціям. Створюючи їх, гравери, передусім, дбали про наочність відтворення змісту того чи іншого твору. Як і в XVI ст., книги прикрашали гравюрами на дереві, які порівняно із західноєвропейськими були гіршими за якістю, але їм був притаманний своєрідний шарм народного примітива, в якому поєдналися “наївний реалізм” і витончене декоративне чуття українських граверів. Основним художнім засобом цих творів була чітка лінія, яка підкреслювала площинність трактування форми. Тільки інколи за допомогою штрихування майстри передавали цілком умовну світлотінь.

Серед найбільш плідних й оригінальних художників XVII ст., на творчість яких вплинула народна естетика, був майстер Ілля — український гравер на дереві, котрого вважають основоположником стилю бароко в українському граверстві. Тривалий час працюючи у Львові та Києві, він виконав близько 500 підписних і датованих гравюр до найкращих видань, надрукованих львівським братством, Михайлом Сльозкою, Києво-Печерською лаврою. Фронтиспіси з апостолами в розкішних інтер’єрах й великі титульні аркуші прикрашають такі шедеври української друкарської справи, як львівський “Апостол” (1639), київські “Великий Требник” Петра Могили (1646), “Лицьова Біблія” (1645—1649), “Києво-Печерський патерик” (1661) і “Акафісти” (1663). Високоосвічена людина, сподвижник митрополита-реформатора Петра Могили, Ілля робив і численні написи церковнослов’янською, грецькою та латинською мовами на своїх гравюрах.

Біографічні відомості про життя майстра майже не збереглися. Не відомі місце й час його народження. Імовірно, він був вихованцем братської школи у Львові, де навчався у відомого гравера ієродиякона Георгія. У 1630-х pp. Ілля був ченцем Онуфріївського монастиря у Львові, підпорядкованого Ставропігійському братству, й одночасно займався гравюрою, проявивши себе надзвичайно обдарованим художником із творчою уявою й фантазією.

1636 р. київський митрополит Петро Могила запросив Іллю до Києво-Печерської типографії. Працюючи в Лаврі, гравер виконував і замовлення для видань львівської типографії.

Вершиною творчості майстра, де найяскравіше проявився його талант, є гравюри до “Патеріка, или Отечника Печерскія” — збірки житія святих Києво-Печерської лаври, вперше виданої в 1661 р. кирилицею. Цей твір літератури Київської Русі складається з невеличких за обсягом життєписів, легенд, усних переказів. Головна ідея твору — довести особливу святість Києво-Печерської лаври й місця, на якому її було засновано.

Д. Чижевський писав: “Патерики відомі з найдавніших часів, це збірки не стільки цілих житіїв, скільки оповідань про окремі приклади побожності, аскези, доброчину”. Казково-фантастичний світ “Патерика Печерського” поєднаний із реальним життям київських ченців. Нині відомо кілька редакцій цього твору й понад 100 його списків. Упродовж багатьох століть ця книга була однією з найулюбленіших в Україні.

Але до 1635-го “Києво-Печерський патерик” був поширений тільки в рукописних примірниках, оздоблених малюнками. Перші фрагменти з цього твору видав у перекладі польською в 1635 р. у Лаврській друкарні Сильвестр Косів. Книга призначалася для православних поляків і українців, котрі знали польську мову. Вона переконувала читачів у давності й поважності історичного минулого Києва і його святинь. “Патерик” підтверджував святість і східної патристики, яку заперечували католики й кальвіністи.

Гравюри до видання “Києво-Печерського патерика” Ілля створив упродовж 1653—1660 pp., хоча майстер уперше звернувся до них іще у 1640-х pp.

Титульний аркуш патерика прикрашає традиційна декоративно-сюжетна арка, у якій вмішено назву книги. У верхній центральній частині — “Успіння Богородиці”, котре підтримують два янголи.

Ілюстрації до патерика побудовані за принципом композиції давньоруської ікони. Основний епізод із життя кожного святого займає верхню частину композиції, під якою в диптиху або триптиху розповідається про інші події. У декоративному оздобленні Ілля вдало поєднував ренесансні архітектурні рамки з барочними картушами, прикрашеними українським рослинним орнаментом. На цих аркушах можна побачити численні образи людей в одязі XVII ст., нібито змальованих на площах і вулицях Києва, міські краєвиди — круті дніпровські береги та прославлені пам’ятки архітектури.

Одна з гравюр “Києво-Печорського патерика” вперше в український графіці прикрашена зображенням художника-іконописця Алімпія, котрий жив наприкінці XI — на початку XII ст. Ілля показав його і як святого з німбом над головою, і як реальну людину-іконописця за роботою. На цьому аркуші багато живих, динамічних сцен. Але найбільше фантазія майстра проявилася в сюжетах із зображеннями різноманітних химер, бісів, чудовиськ (“Преподобний Ісакій Печерський і спокуса його чортами”).

Для цієї книги майстер також зробив велику кількість сюжетних заставок. Перше видання “Патерика” побачило світ 1661 p., скоріше за все, вже після смерті гравера. Незважаючи на релігійний зміст книги, Іллі вдалося передати місцевий київський колорит середини XVII ст. Майстер зобразив велику кількість пам’яток архітектури Києво-Печерської лаври, які відзначаються реалістичністю й документалізмом. Особливу увагу при цьому він приділяв декоративності оформлення книги. В деяких випадках у його орнаментиці є мотиви, близькі до дерев’яного різьблення українських іконостасів цього періоду. В загальній ідеї оформлення книги відчувається характерне для творчості Іллі поєднання урочистої святковості з витонченим, економним використанням декоративних елементів. Гравюра на дереві перетворюється на складну й довершену техніку. При цьому її художні можливості суворо підпорядковані текстові книги, яку він ілюструє.

Нове видання “Києво-Печерського патерика” справило настільки сильне враження на сучасників, що навіть російський цар Олексій Михайлович надіслав до типографії особисте замовлення на 12 примірників. Дошки, які вирізьбив Ілля, працюючи в Києві та Львові, використовували українські друкарі впродовж XVII—XVIII ст., про що свідчать, зокрема, перевидання “Патерика” в 1678 і 1702 pp.

Уперше в історії існування цієї книги Ілля розробив власну іконографію насельників Печерської лаври, показавши їх на тлі середньовічного Києва. В образах Нестора-літописця, Алімпія-іконописця та деяких інших святих отців бачимо спробу передати їхнє внутрішнє духовне життя та індивідуальні риси. Крім того, гравера приваблюють сюжети, які звеличують діяльність киян. У кожній композиції відчувається чудотворність лаврської обителі, богообраність її мешканців і нетривіальність їхнього життя. Саме в цьому полягає незаперечне значення його гравюр, які, до того ж, відзначаються високими художніми якостями й реалістичністю зображення.

За довгі роки плідної роботи у Львові, Києві та Яссах, а можливо, і в інших містах, Ілля виконав багато гравюр, що свідчить не тільки про його невтомну працю, а й про надзвичайну обдарованість. Не всі графічні аркуші майстра зроблені на однаковому рівні. Проте його найкращі твори є незаперечним доказом доскональної майстерності у володінні різцем, чудового знання пропорцій і анатомії людського тіла, обізнаності щодо правил перспективи. Архітектурні й пейзажні композиції, на тлі яких розгортаються події численних біблійних сюжетів, зображені реалістично й правдиво. Незважаючи на певні канони, у гравюрах Іллі присутні реалістичні побутові замальовки, які роблять його твори зрозумілішими й доступнішими для читачів книжок. Так, у зображеннях таїнств на титульних аркушах і, особливо, в текстових ілюстраціях є багато оригінально змальованих сцен, де бере участь народ — наприклад, освячення води, вінчання молодих, миропомазання, причастя тощо.

У творчості Іллі помітний і перехід від ренесансних мотивів, які відчуваються в його творах упродовж 1630—1640-х pp., до стилю бароко. Елементи цього нового художнього стилю вперше до української гравюри ввів Ілля на початку 1650-х pp. В ілюстраціях до “Києво-Печерського патерика” вже відчутні основні риси зрілого українського бароко з різкими зіставленнями білого й чорного, напружених і контрастних сюжетів.